Дорогою додому
Озираючись, думками ніби прощаюся із просторими горизонтами рідного села. Знаю, що вже завтра буду сумувати за його неквапливою буденністю. Розфарбована маками й волошками зупинка і стара липа ховали мене від палючого серпневого сонця. Автобус знову приїхав не за графіком, але судячи з вигляду зім’ятого аркуша, на якому від руки було розписано години прибуття, він вже не актуальний років зо п’ять. Дорога додому повз густі ліси займала близько пів години. Крізь засмальцьовані вікна в цей час я намагалась розгледіти знайомі місця і хоч якось абстрагуватись від голосних розмов пасажирів. Мальовничий в’їзд…
Читати далі