За освітою історик, а в душі репортер і письменник Медіа Найактуальніше 

За освітою історик, а в душі репортер і письменник

Уявне інтерв’ю з Ришардом Капусцінським на основі його твору «Автопортрет репортера».

«Автопортрет репортера» у перекладі Богдани Матіяш
«Автопортрет репортера» у перекладі Богдани Матіяш вийшов у видавництві «Темпора» (Київ, 2011).

Людина, яка хотіла підписувати «вироки історії», яку цікавили всі дрібниці, не лише людські вчинки, а й почуття. Людина, яка зазнала злиднів, їла та пила те ж саме, що люди в Африці, перенесла багато хвороб, багато разів ризикувала своїм життям, щоб писати про сучасну історію «третього світу». Ришард Капусцінський – класик польського репортажу та один із найвідоміших польських мандрівників.

– Знаю, Ви бували у різних країнах та любите вивчати нові. Розкажіть про це.

– Так, це правда. Я просто наділений такою собі репортерською цікавістю до світу. Такий вже у мене характер. Мене страшенно цікавить світ. Мені завжди було шкода, що я не був там або там. Я з тих людей, хто мусить пізнавати світ у всьому його розмаїтті.

– Я розумію. А які саме подорожі Вам найбільше до душі?

– Для мене найціннішими є репортерські, етнографічні, антропологічні подорожі, які прагнуть дати знання про світ, історію, зміни, що відбуваються, адже дуже важливо ділитися цим. Ці подорожі вимагають, ясна річ, зосередження та уваги, але завдяки їм можу краще зрозуміти світ і закони, які ним керують. Думаю, що після понад сорока п’яти років досить інтенсивних поїздок я все ще не знаю світу, хоча знаю його набагато краще, ніж ті, хто небагато їздив.

– Вас хтось супроводжує у цих подорожах?

– Ні. Як би це не було дивно, але мене супроводжують мої думки і ніхто більше.

– Під час подорожей, коли у Вас була можливість вибирати між розкішним готелем або життям у селі, Ви завжди обирали село… Чому?

– Я вважаю, що журналісти, які селяться в готелі, просто відрізають себе від реальності, наскільки це лише можливо. Я не можу так працювати. Бажаючи пізнати Африку, треба їсти і пити те саме, що їдять і п’ють африканці. А ще я відчуваю якусь внутрішню спорідненість із тим світом, добре в ньому почуваюся, багато знаю з власного життя. Коли бачу, що вони ходять без взуття, знаю, що це означає, бо я теж ходив без взуття; вони не мають, що покласти в каструлю, а я пам’ятаю, що, бувало, я теж ходив голодний; вони живуть у страшних умовах, і я теж пережив цей досвід. Коли мене запрошують у якийсь престижний готель, я там гублюся, погано почуваюся, не дуже вмію поводитися серед усього цього. А там, серед простих людей, почуваюся невимушено. Я люблю жити в селі, люблю цих людей, бо вони дуже прості, гостинні, щирі. Відчуваю якийсь внутрішній зв’язок із ними, звідав від них багато доброго. Ось чому я завжди обираю село і людей у ньому.

Ришард Капусцінський в Анголі
Ришард Капусцінський в Анголі – одній із «гарячих точок» Африки. © cpbfilms.com

– Розкажіть трохи про Вашу освіту.

– За освітою я історик. Під час навчання я міг вибрати педагогічну або академічну кар’єру, але мене вже тоді захоплювало саме творення історії.

– Тоді чому раптом вирішили стати письменником?

– Думаю, моя праця – це поклик, певна місія. Я відчуваю, що це щось надзвичайно важливе, що стосується історії, нас самих. Почуваюся змушеним через це пройти.

– А чому Ви взагалі пишете?

– Одна з причин – я хочу посприяти порозумінню та партнерству у міжкультурних взаєминах. А ще маю цікавість. Але це не суто технічна, позбавлена почуттів, цікавість. Думаю, що писати – це обов’язок того, хто мандрує, хто бачить нерівність у структурі людства, того, хто хоче цю нерівність та несправедливість подолати. І ще однією причиною є те, що я відчуваю моральний обов’язок заступитися за тих, кому потрібен. Я хочу сприяти тому, щоб людей вислухали, особливо ті, хто не хоче слухати.

– Коли і чому Ви почали писати книжки?

– Коли я почав працювати в інформаційній агенції. Я хотів їздити, подорожувати, а в польських умовах тільки ПІА (Польська Інформаційна Агенція) мала кошти, щоб посилати кореспондента за кордон. Подорожуючи, я відкривав пребагатий, захопливий світ, але інструмент переказу, що його я мав, тобто інформаційна телеграма, був неглибоким, містив чимало скорочень. У ньому губилося все багатство і повнота світу. Тоді я й почав писати книжки.

Міжнародне журналістське посвідчення Ришарда Капусцінського
Міжнародне журналістське посвідчення Ришарда Капусцінського від Польської Інформаційної Агенції, видане в 1965 р. © cpbfilms.com

– Як Ви стали успішним?

– Чесно? Не знаю. Я не пишу задля успіху. Пишу, щоб передати якесь послання, а свою працю вважаю своєрідною місією. Я ніколи не думав про неї у категоріях суто заробітку. Я вважаю, що на людях, які мають можливість подорожувати, тяжіє своєрідна відповідальність.

– Я знаю, що довгий час Ваші ранні книги не читали. А коли їх помітили?

– Моя перша книжка вийшла 1962 року. Тоді мої книги лежали у книгарнях нерозпроданими. А помітили їх у середині сімдесятих років. Я чекав цієї миті, не відступаючи від принципу далі писати у своєму стилі, хоч що казали інші. Я хотів, щоб друкували і читали те, що я написав. Писати під публіку – це помилка.

– Ви відчуваєте, для кого пишете?

– Я стараюся уявити свого адресата. Мій читач – це молода людина, спрагла світу. Яку цікавить світ, яка хоче цей світ пізнати, хай би навіть її власне життя у майбутньому не дало їй шансу побачити цей світ своїми очима. Вона розумна, начитана, має живе сприйняття – це читач, для якого я пишу.

– А тепер поговорімо про те, чим є фах кореспондента.

– Це такий тип журналістики, який вимагає певних фізичних і психічних схильностей. На мою думку, щоб бути закордонним кореспондентом, треба відповідати вісьмом умовам водночас: фізичне здоров’я, психічна рівновага, цікавість до світу, знання мов, уміння подорожувати, відкритість до інших людей, культур, і потрібно вміти захоплюватись, а передовсім учитися мислити.

– Як розумієте, про що писати?

– Можу сказати лише, що іноді треба просто мати крихту щастя. Трапляються певні теми, які отримуєш цілком випадково. Тож ніяких таємниць немає.

Уміння подорожувати
Уміння подорожувати – одна із восьми обов’язкових чеснот справжнього репортера. Фото із виставки Ришарда Капусцінського «Поет репортажу». © culture.pl

– Розкажіть детальніше про жанр, у якому пишете.

– У різних країнах, у різних мовах це називається по-різному. Наприклад: reportage (французькою й польською), non-fiction writing або travel literature (англійською). Але найбільше до мого письма пасує термін new journalism, як кажуть в Америці. Тобто це описування справжніх подій та людей за допомогою виражальних форм, майстерності, досвіду художньої літератури.

– А якими користуєтесь джерелами інформації?

– У мене є три типи джерел, найважливішим із яких є люди. Другий – документи, книжки та статті. Третім джерелом є світ, який навколо нас, у який ми занурені: барви, температури, погода, клімат…

– Яку роль відіграють сьогодні медіа?

– Я вважаю, що роль медіа неймовірно вагома. Саме вони формують громадську думку. Позитивним аспектом медіа є те, що вони подолали два бар’єри, з якими людство безуспішно боролося: час і простір.

Капусцінський і мапа
«Медіа подолали два бар’єри, з якими людство безуспішно боролося: час і простір». © kapuscinskilectures.eu

– І останнє на сьогодні запитання. Інтернет – це така собі спроба систематизувати медіа. Але там також є багато інформаційного сміття. Що Ви про це думаєте?

– Зараз ми захоплюємося Інтернетом, адже він дає нам величезні можливості, може нас оперативно інформувати. Насправді Інтернет можна порівняти з ярмарком. Там усі говорять одночасно, часто зустрічаються люди, які не можуть сказати нічого путнього… Тобто Інтернет має свої плюси, але свої мінуси також.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(4 голоси)

Також буде цікаво: