Серпантиновий Ліван Найактуальніше Планета 

Серпантиновий Ліван

«Агля у сагля», мої дорогі! Пишу вам із далекого і спекотного Лівану. Адже тут саме так і вітаються. Або можете казати: «Мархаба», і ви також отримаєте у відповідь привітальну усмішку!

Немає гарних чи негарних країн. Усі вони різні.
Із туристичних спостережень

…Дороги і кухня. Пігулки від захитування і постійне скавчання гальм на крутих поворотах. Ось до чого варто готуватися, якщо ви вирішили провести свою відпустку у гірському Лівані – країні, яка люто ненавидить Ізраїль і досі воює із Сирією.

Ліван – невеличка країна на східному узбережжі Середземного моря
Ліван – невеличка країна на східному узбережжі Середземного моря

До слова, якщо маєте у закордонному паспорті відмітку, що побували в Ізраїлі, Ліван для вас закритий назавжди, або до того моменту, коли ви виготовите собі новий документ. Будь-які натяки на ізраїльську «присутність» у вашій валізі (газети, книги, брошури, написи тощо), обов’язково стануть причиною, через яку вам не дадуть дозволу для в’їзду у цю країну.

Віза європейцям в аеропорті Бейрута надається безкоштовно терміном на один місяць. Для цього необхідно мати при собі закордонний паспорт, квитки в обидва боки, кошти на суму дві тисячі доларів та документ, що засвідчує бронювання готелю. А ще, якщо ви незаміжня жінка і вам менше сорока років, до того ж ви офіційно ніде не працюєте, то рекомендую отримати візу ще в Україні, у посольстві Лівану. Бо вас повернуть додому. У них такі правила. «Восток − дело тонкое…»

В Україні є два аеропорти, які відправляють та приймають літаки до і з Бейруту, з пересадкою у Стамбулі. Це Львів і Бориспіль. Перший надає свої послуги вдвічі дешевше, ніж другий. Це інформація для тих, хто рахує гроші.

Щодо грошей. На ринках та в усіх маркетах послуговуються доларами та ліванськими фунтами. Хліб, а це 950 грамів смачнючих і тоненьких, схожих на млинці, пляцків коштує один долар. Насіння капусти чи салату − два долари, дві зубні пасти по 150 грамів кожна, можна придбати за чотири долари, навчання в університеті вартує від дев’яти тисяч доларів і вище за рік.

А тепер про їжу. Тут постійно про неї говорять і рекламують її. Через те, що вона поживна, смачна і здорова. Але така непередбачувано-цікава! Оскільки ми з сином жили не в готелі, то змогли відчути весь смак традиційної ліванської кухні.

Розпочнемо наше знайомство з омлету. Серцевина кабачка та петрушка перемелені на блендері до однорідної маси. До неї додається яйце, ложка борошна, болгарський перець, порізаний дрібними шматочками та спеції. Смажиться лише на маслі. Кладеться на тарелі, яка застелена серветкою, аби та увібрала в себе зайву кількість жиру, адже це додаткові калорії!

Печерне кафе у Захлі
Печерне кафе у Захлі. Фото Олени Медведєвої

Східні солодощі вишукано смачні і їхньому розмаїттю немає меж! Борму (з гарбузовим насінням всередині) треба вживати до кави, а от баклаву до чаю. Жовтий кавун їдять разом із солоним сиром на кшталт бринзи, лише ліванський може бути трішечки підсмажений.

Білокачанна капуста на ліванських глиняно-коричневих землях виростає величезних розмірів, баклажани також, а одна картоплина може вирости до розмірів двох чоловічих долонь. А от качан кукурудзи малюсінький, мініатюрними є і полуниці, чорниці, ягоди смородини, а також звичайні огірки.

Жовті кавуни
Жовті кавуни. Фото Олени Медведєвої

За два з половиною тижні перебування у цій країні я жодного разу не скуштувала ковбаси, натомість їла м’ясо кролика, курки, яловичину, баранину, пила велику кількість свіжих коктейлів, поїдала фрукти, овочі. Не все було смачним, на мій погляд, але вірю, що корисним. І буряка червоного вареного тут їдять теж багато, ніби колись начиталися порад Андрія Ворона від Мирослава Дочинця.

Тепер про дороги. Тут немає міського транспорту. Взагалі. Ні автобусів, ні маршрутних такcі, ні тролейбусів, ні, смішно навіть писати, трамваїв. Ліванці послуговуються приватним транспортом − від дорогих і не дуже машин, до битих-перезібраних таратайок. Бо ліванські дороги – це суцільний серпантин, де немає місця для габаритного транспорту. Проте на скутерах тут їздять або безстрашні, або бідні люди. Їх ще називають донорами, як, власне, і у нас.

Середземного моря тут багато, бо воно омиває Ліван із західного боку. Водоймище тепле і спокійне.

Середземне море
Середземне море. Фото Олени Медведєвої

За територією Ліван мені нагадав Рівненську область (в дзеркальному відображенні). Східна країна займає 10452 км², а Рівненщина значно більше − 20150 тис. км². Але цікавою є відмінність у кількості населення на цій площі. Населення Лівану складає 4224000 осіб, а населення Рівненської області 1154,2 тис. осіб. Можна лише уявити, наскільки «густішим» є Ліван!

Офіційна мова у країні − арабська. Але місцеві жителі гарно спілкуються англійською, французькою (колись Ліван був колонією Франції). Офіційна релігія − мусульманство. Вона нараховує 80% своїх прихильників, решту відсотків поділяють між собою християни та буддисти.

Арабська не така складна, як може видатися на перший погляд. За цих два тижні ми з сином вивчили чимало арабських слів: усі кольори (там вони поділяються на жіночий і чоловічий роди), цифри від 0 до 100, небо і небесні світила, будинок і меблі, людське тіло і частини тіла, фрукти, овочі, тварини, вітальні та ввічливі слова, компліменти. Головне – мати мету! А ще знатися на ейдетичному методі.

У будинках християн в центральній кімнаті або в залі на столі неодмінно лежить розгорнута Біблія, символ їхньої віри. Пощастило мені під час цієї подорожі побувати на двох недільних богослужіннях у християнських церквах. Бачила там жінок, які не знімають хіджаб, хоча вважають себе послідовницями Христа. За подібний вчинок їм загрожує смерть, передусім від власних чоловіків. Тому вони з острахом ходять до церкви, а віруючі не спонукають їх до радикальної зміни вбрання, бо розуміють ціну, яку ті можуть заплатити.

Подвіря бейрутського християнського  храму
Подвіря бейрутського християнського храму. Фото Олени Медведєвої

Ліванський кедр! Як про нього не згадати? Він є символом стабільності, могутності і витривалості ліванців. На прапорі та гербі кедр красується у центрі. Багато його зображень бачила я також і на блокпостах, які довелося перетнути, подорожуючи провінціями. Про нього згадується навіть у самій Біблії! У 91 Псалмі написано: «Праведний розквітне, наче пальма, намножиться, як кедр на Лівані». Християни Лівану вельми пишаються цим! Більшість із них знають цей Псалом напам’ять.

Молодий кедр
Молодий кедр. Фото Олени Медведєвої

Якщо вже мова зайшла про блокпости, то хочу зазначити, що народний контроль тут таки діє на різних рівнях. Корупція є, але з нею борються. Є в країні чимало військових, багато юнаків призиваються до лав армії, хоча синів-одинаків до армії, згідно ліванських законів, не покличуть. Він вважається продовжувачем роду.

Бачила також багато поселень із сирійськими біженцями. Живуть ці люди в наметах, доволі скромно і просто, серед пустелі, без криниць (воду їм привозять), на державному утриманні.

Питна вода тут купується. Та, що біжить із крана, вважається технічною. Світло ретельно економиться. Електропостачання відбувається у відведені години. Якщо родина хоче мати у себе в домі безперебійне світло, повинна сама про це подбати, адже від цього залежить робота холодильних камер, телевізорів, комп’ютерів.

Одна із вулиць столиці
Одна із вулиць столиці. Фото Олени Медведєвої

Не можу не згадати про кам’яні копальні, яких надто багато вздовж міських автомобільних трас. Тому будинки тут будують великими, кам’яними, які, в основному, не потребують кондиціонерів (хоча їх завбачливо вмонтовують «за замовчуванням», враховуючи спекотний клімат). У багатоповерхівках (максимум чотири поверхи) сходи вимощені мармуровими плитами. Ошатно і надовго.

А ще Ліван швидко відбудовується по завершенню війни! Є, звісно, будинки, стіни яких можна вважати історичними, вони зберігають на собі сліди від куль. Але будівництво нових і реконструкція старих робиться оперативно і масштабно.

Довоєнні будівлі
Довоєнні будівлі. Фото Олени Медведєвої

Свою оповідь хочу завершити найприємнішими враженнями. Тому розкажу про культ родини в Лівані. Старших тут поважають по-справжньому. Із шаною ставляться до їх порад, і з увагою до їхніх бажань, стримано і терпимо до повчань. Ми з сином жили в Бейруті, у будинку однієї великої родини. На першому поверсі, площею приблизно в 300 кв. м, мешкали бабуся Татануну та дідусь Жудо Жан. Жінці 82 роки, чоловіку 85. Татануну має прекрасну пам’ять (вона пам’ятає, чи в Україні я п’ю воду з крана, чи ні, і унікальний зір – жінка вишиває!), володіє 4-ма мовами: арабською, французькою, португальською і ліванською. А Жудо Жан їздить на своєму раритетному автомобілі до магазину за продуктами і за смаколиками для онуків!

Бейрут вигляд з вікна приватного будинку
Бейрут вигляд з вікна приватного будинку. Фото Олени Медведєвої

На другому поверсі живуть сім’ї двох їхніх синів (квартири по 150 кв. м кожна), на третьому ведеться ремонт, облаштовуються помешкання, на четвертому живуть їхні сини. У будинку є ліфт, аби старенькі могли підійматися на терасу (умовний п’ятий поверх), сидіти там і пити чай, або просто прогулюватися, згадувати нелегкі воєнні та повоєнні часи, молитися і милуватися заходом сонця над їхнім тихим і рідним Середземним морем.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(4 голоси)

Також буде цікаво: