Гори, тости, революція – Вірменія для початківців Найактуальніше Планета 

Гори, тости, революція – Вірменія для початківців

Від Києва до Єревана 2110 кілометрів. Це менше, ніж, наприклад, до Рима чи Парижа, але небагато людей проміняють прогулянки під Ейфелевою вежею на проходи площею Республіки в Єревані. Насправді Вірменію треба не просто побачити – її варто відчути.

«За горами гори, хмарою повиті»

Так починався «Кавказ» Шевченка, таким зустрів Кавказ нас. Гори Вірменії – це краса, яку краще надійно зберегти у пам’яті, адже фотоапарат не здатен передати ті сотні відтінків, ті неймовірні рельєфи, якими наповнені гори Кавказу. Близько 70% території країни розташовано вище 1500 метрів над рівнем моря, і вірмени цим пишаються.

«Це Арарат. Є Великий Арарат, висота якого понад 5000 метрів і отут біля Великого є Малий Арарат, але його зараз погано видно. Краса! Особливо коли сонце заходить. Зараз удень видно лише верхівку Арарату, яка вкрита снігом, а ввечері можна побачити весь «силует»», – розповідає таксист. Дорогою він ще радить куди піти, що подивитися та навіть де вигідніше розміняти гроші.

Малий і Великий Арарат
Малий і Великий Арарат. © artsakhtert.com

«А на Арарат піднятися можна?» – питаємо у таксиста. Той вже без ентузіазму відповідає, що ні. Згодом дізнаємося деталі. Хоча Арарат є символом Вірменії, розташована гора на території Туреччини. Раніше, щоб здійснити похід на гору, треба було отримати дозвіл від уряду Туреччини, який коштував 50 доларів. Також не можна піднятися на Арарат без гіда, а його послуги коштують декілька сотень доларів. З 2015 року уряд Туреччини взагалі заборонив підніматися на гору іноземним туристам через воєнно-політичну ситуацію.

Туреччина неодноразово протестувала за часів СРСР, щоб гора Арарат була на гербі Вірменії, адже не належить цій країні. У Москві тоді відповіли, що на прапорі Туреччини є місяць, хоча він також не належить їй.

Для вірмен Арарат залишається гордістю. Найвідоміший вірменський коньяк – «Арарат». Також можна знайти цигарки, кав’ярні, готелі, крамниці, спортивні клуби з такою назвою.

Типовий вірменський краєвид
Типовий вірменський краєвид. Фото Тетяни Байбак

«Переходьте прямо тут. Це ж Вірменія»

В Україні ми скаржимося на погані дороги. У Вірменії справи з ними набагато кращі, проте окремі звичаї просто вражають. Водії львівських маршруток здаватимуться вам інтелігентними людьми прекрасного виховання після декількох днів у Вірменії. Тут правил дорожнього руху для людей за кермом просто не існує. Якщо вирішите перейти дорогу на переході (!), вам почнуть сигналити. Навіть на зелене світло варто переходити дуже уважно і обережно. Здається, вірменські водії також не знають, як показати іншим свій намір повернути, тому часто роблять це без увімкненого повороту. Якщо вирушаєте на прогулянку, краще не поринати в думки, не слухати музику в навушниках, не відволікатися на телефон, не зупинятися, бо до пункту призначення просто не домандруєте.

Згодом ми зрозуміли, що така манера водіння викликана передусім двома чинниками. Перший – географічний: виїхавши за Єреван, доводиться їхати то вниз, то різко вгору, то направо, то за 10 метрів наліво. Незважаючи на таку рельєфну різноманітність, дорога прекрасно асфальтована, проте водії мають розвинути «характер», щоб звикнути до неї. Друга причина лаконічна – «або я, або мене». Якщо сідаєш за кермо у Вірменії, просто мусиш прийняти це і змиритися.

Цей таксист поки що «на коні»
Цей таксист поки що «на коні». Фото Тетяни Байбак

Уже кілометр ідемо в пошуках переходу, проте марно: 6 смуг для руху автомобілів, а як перейти дорогу пішоходам – невідомо. Питаємо в місцевих, чи далеко найближчий перехід і як можна дістатися іншої сторони дороги. «Переходьте прямо тут. Це ж Вірменія», – відповідають молоді хлопці років 25. Ми поглянули на 6 смуг, якими рухаються автомобілі, тоді збентежено на місцевих хлопців. Ті зрозуміли, у чому проблема і додали: «Ми вас зараз навчимо. Ходіть». Далі був майстер-клас із переходу (скоріше – перебігу) дороги. Пішоходи також навчилися виживати в таких умовах.

Дивує, що поліцейські автомобілі, які їздять вулицею, ви можете побачити кожні 7-10 хвилин. Увечері за 15 хвилин прогулянки повз проїжджають 4 поліцейські автівки. За два тижні у Вірменії ми лише раз бачили, щоб патрульний говорив із водієм автомобіля, але, коли підійшли ближче, зрозуміли, що він, найімовірніше, показував дорогу.

Вірменський поліцейський
Вірменський поліцейський. Фото Тетяни Байбак

Ідеш по узбіччю, бачиш машину, яка їде по дорозі назустріч, раптом помічаєш, що за кермом немає нікого. Ні, це ще не привід бігти і кликати на допомогу – у Вірменії дуже багато автомобілів з правим кермом. «Автоматично хочу тиснути на гальма перед світлофором. І ще нема куди рук подіти – бракує керма», – ділиться знайомий після поїздки в такому автомобілі на передньому місці біля водія. А сам водій таксі розповідає, що авто в нього вже 5 років, проте звикнути також складно, адже до того 20 років їздив на автомобілі з лівим кермом.

Революція: тут і там

Після знайомства із вірменським телебаченням можна зробити два висновки: 1) у Вірменії є футбол; 2) тут чимало російських телеканалів. Якщо з футболом ситуація досить сумна, то російська пропаганда тут успішна. «Ми, молодь, розуміємо, що не знаємо повну ситуацію в Україні, бо не були там. Старше покоління здебільшого дивиться телебачення і вірить усьому, що там говорять», – розповідає знайомий вірменин. На нього історії про «гнилий Захід» не вплинули, адже планує навчатися на магістратурі в Америці.

Музей історії Вірменії
Музей історії Вірменії в Єревані. Фото Тетяни Байбак

Кажемо, що в Україні стежили за ходом революції у Вірменії в квітні цього року, бо і самі недавно її пережили. Про події хлопець згадує: «Ми не вірили, що Серж Саргсян (екс-президент Вірменії. – Авт.) визнає свою помилку. Нікол Пашинян (обраний прем’єр-міністром внаслідок революції. – Авт.) переміг і поборов корупцію». Після цих слів стає радісно, дивно, а потім сумно. Радісно, адже революцію тут часом називають «революцією любові». Дивно, що в Україні проти корупції борються останні 27 років, а у Вірменії зробили це за 3 місяці. Сумно від розуміння того, що насправді після революції курс вірменської політики, як і її склад, незначно змінився.

Вірменія – це доброзичливі люди з неймовірним почуттям гумору, прекрасні народні танці, під час яких можна схуднути на 2 кг, смачне вино, довгі та повчальні тости, чимало харчових продуктів made in Ukraine, смачна традиційна кухня, заради якої вам захочеться повернутися сюди ще не раз. Тут усюди можна пити воду з крана, на вулицях є багато фонтанів із питною водою, лаваш називають хлібом, а в маршрутках можуть усі вікна відчиняти навстіж. Ми так мало знаємо про цю країну. Можливо, наступного разу варто обрати прогулянку площею Республіки?

Вечірній Єреван
Вечірній Єреван. Фото Тетяни Байбак
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(3 голоси)

Також буде цікаво: