Автор: Оксана Ровенчак

Іван Франко не любив пам’ятних дат зі свого життя. 2026-й – ювілейний для нього, для нас. У серпні з колосків жита викладемо «170», а в травні сльозами скропимо «110». І між цими округленими цифрами – ще одна: «60». За академіком Володимиром Качканом, і на цій «довжелезній звилистій дорозі суспільно-літературного й науково-просвітницького подвижництва Іван Франко протоптав міріаддя стежок…». Український геній не любив і премій. Номінований на Нобелівську найвищу світову літературну відзнаку, він не отримав її через передчасну смерть… Доля розпорядилася так, що тепер премій його славного імені сягає до десятка. Мають…

Спочатку хотіла назвати свої роздуми про вибрані вірші Володі Магдисюка-Менькача «Турія. Декалог» – «Архітектоніка високості слова». Потім змінила заголовок. До цього спонукала постать автора. Дух згромаджує знання і переконання, характер і темперамент… Саме він надає енергію слову. Збірка поезії має ще один суспільний штрих. Вона побачила світ 2021 року завдяки старанням відомої журналістки Ніни Долінчук. Вона не лише її літературний редактор та коректор на волонтерських засадах, але й організатор доброчинців для друку видання. Засадничість у цілісності Ми звикли до імені «Володимир». Поет залишив право на «Володя». Не треба поправляти й…

Поезія народжується у тиші. На самотині. Тоді, коли розмовляєш з Богом Його Словом… «Сповідь вітрєка» коломиянина Мирослава Лазарука – це та високість її духу, від якого серцю стає легко, зболеному російсько-українською війною та застиглому в чеканні справедливого миру. Особливість поетичної книги з працею спраглої до молитов і життя душі автора впродовж десятьох років (2014–2024) у тому, що відроджує давню гуцульську мову, ту, що з високих Карпат… Штрихи до творчого портрета Мирослава Лазарука – це пізнання людяності, устремління до гармонії життя без воєн, сакральність у небесному й земному. «Де треба воювати, важчают…

Це рядок з віршованої молитви «госпітальєрки» – поетки Олени Герасим’юк – цьогорічної лавреатки літературної премії «Князь роси» імені Тараса Мельничука. Вона – не перша жінка, котра удостоїлася цієї престижної відзнаки. Але перша, яку називають «Княгинею роси»… За колом безсмертя Тараса Мельничука Поезія в час війни всотує в себе бунтарство політичного в’язня радянських таборів Тараса Мельничука. Особливо та, що з війни, а не про війну. «З» і «ПРО» – наче два береги бурхливої ріки. Перша рве їх болем, страхом, смертю… Друга – загоює рвані рани… Іменем лавреата Національної премії України імені…

Війна витолочена здебільшого нещирим поетичним словом. Ширшає коло графоманів, котрі пишуть про неї, бо це модно. Пишуть, бо стає модно їздити з презентаціями в тилу… Але є поезія з війни, обпалена вогнем на близькій лінії оборони проти москалів. У її відсвіті горить свічка – сакральність помислів про сутнє. Таким і є поетичне й прозове слово Олександра Гошилика з Долини, що на Івано-Франківщині, який загинув 7 жовтня 2022 року під Бахмутом, але й досі невідомо, де могила без хреста мужнього воїна й поета на тимчасово окупованій українській землі… «Міст через вічність» Я…

Своєю тужливістю, отою високістю, що крає небо, вона, мабуть, донеслася до заокеанського Клівленда в штаті Огайо у США, де похований автор легендарної пісні Ярослав Барнич. Сьогодні в нього День народження: 125 років тому в селі Балинці неподалік Коломиї батьки раділи з’яві хлопчика на світ з Божого благословення… Ярослав Барнич – епоха української культури у сув’язі з розвитком європейської. І американської також! «Золота батута», що є найвагомішою нагородою, – підтвердження цього. Його ім’я назавжди вкарбоване в історію Гуцульського ансамблю пісні й танцю (Івано-Франківськ), який він створив 1940 року. Ярослав Барнич –…