Автор: Листи до приятелів

Є таке поняття: брати з історії вогонь, а не попіл. Згадаймо знову Тараса Шевченка: «а надто якщо згадати, що ми одної матері діти… серце болить, а розказувать треба. Нехай бачать сини й онуки, що батьки їхні помилялися, нехай братаються знов зі своїми ворогами». Власне задля цього братання найпрекрасніші душі клали свої життя. Саме ці емблематичні постаті – з ясним релігійним поглядом на життя, віддані своїм народам і культурам, з глибоко гуманним ставленням до інших народів, з неприйняттям неправди, визиску, приниження і винищення будь-кого – мають стати орієнтирами для визначення маршрутів…

Давно доведено, що час – не суто кількісна величина. Шістсот літ уярмлення вимірюється саме змістом, якістю взаємодії народів. Певна річ, не все зводилося до пониження підкореного народу, щоб виелімінувати його з історичного процесу. Емоції, упередження, комплекси не дозволяють збагнути цілісності взаємобуття двох сусідніх субстанцій – української та польської. Справедливість в оцінці явищ, відсутність відбілювання плям власної історії доконечно потрібні нам, аби збагнути помилки, очиститися від свідомо заподіяного зла, обумовленого вигодою. Цілком виправданим є прагнення до деміфілогізації. Ще таке: індивід, внаслідок спільного походження і спільної долі, глибоко закорінений у спільноті. Відтак…

Динаміка фактів і оцінок – багатовимовна. Тому доконечно важливо систематизувати й концептуалізувати оцінки тих особистостей, хто не тільки володіє інформацією максимально достовірною, але й голосить слово правди, яка визволяє, а не поневолює, яка є фактором, елементом моральної категорії. Бо саме це втримує духовну поставу обох наших народів. Не випадково один з найбільших приятелів Польщі Богдан Осадчук у розмові з Мирославом Чехом проголосив: «Карти на стіл, панове!». Нагадаємо, що вчений і журналіст Б. Осадчук понад тридцять років був професором Вільного Університету у Берліні, експертом з проблематики Східньої Європи, Польщі, комунізму; водночас…