Потрібен глибший підхід Історія Акція «Вісла» (28.IV.–29.VII.1947) 

Потрібен глибший підхід

Зрозуміння історії вимагає глибшого підходу, ніж егоїстично-упереджений чи простецький утилітаризм. Не можна усе, тим паче трагічні явища історії, оцінювати у короткотерміновій перспективі політичного, суспільного, суто пропагандивного успіху – у даному разі на догоду збаламученій юрбі чи агресивним шовіністам. Сповідуючи істину, що абсолютну рацію має лише Господь Бог, зіставмо дві проблемні, причому найновіші, публікації – коментар Сергія Грабовського у газеті «День» та інтерв’ю Аркадіуша Грущинського (Arkadiusz Gruszczynski) зі Стефаном Хвіном (Stefan Chwin) у газеті «Тигоднік повшехни» (Tygodnik Powszechny). С. Грабовський докладно оцінює інтерв’ю польському тижневику «Неділя» (Niedziela) львівського архієпископа-митрополита Римо-Католицької церкви Мечислава Мокшицького (на фото вгорі).

Оперуючи релігійною стилістикою, він розповідає, що українському народові потрібно визнати свою вину в геноциді поляків та очиститися від цього гріха, бо він пов’язаний із російською агресією на Донбасі». Митрополит переконаний: допоки українці не визнають своєї вини та не очистяться від цього гріха, не матимуть благословення. Оцінку такої позиції, що її склав відомий публіцист і вчений, подаємо повністю: «Я розумію всю складність ситуації журналістів тижневика «Niedziela», але чи не забувають вони як ревні католики, що служать не кардиналам, а Богові? Бо ж просто-таки напрошуються запитання з приводу того. чи так уже були безгрішні поляки у своїх відносинах з українцями? Двадцять років жорсткої колоніальної політики другої Речі Посполитої, етнічні чистки 1942 року на Холмщині та Берестейщині, нарешті, безумне намагання силою втримати Волинь (станом на початок взаємної різанини, 16 відсотків населення – поляки, 80 відсотків – українці) у складі гіпотетичної повоєнної Польської держави…

Так, різанина була взаємною, і реальні, а не фантастичні цифри жертв засвідчують: число вбитих з обох боків прямо пропорційно кількості представників обох етносів. Отож покаяння має бути обопільним – так, як це вже було зроблено на початку 2000-х, і тяжкі гріхи обтяжують минуле обох народів, але журналісти не наважилися (чи не схотіли, бо мають іншу позицію?) нагадати про це митрополитові. Сумно – такими є наразі взірці християнської журналістики…» (Див.: Про словесний мотлох і неправду. Які взірці європейської журналістики не варто наслідувати. – День. – 2017, 9-10 червня).

Стефан Хвін
Стефан Хвін. © tvn24.pl

Промовистими є також судження польських авторів, починаючи вже із заголовка і підзаголовка: «ЯК ПОВОДИТИСЯ З ПРАВДОЮ. Настало розщеплення польського суспільства і має воно не так політичний, як культурний характер. Роздвоїлися системи вартостей». Публіцист-концептуаліст Аркадіуш Грущинський і письменник, літературний критик, есеїст, історик літератури, професор Гданського університету Стефан Хвін обговорили низку фундаментальних проблем: травматична свідомість поляків від втрати давньої потуги (ще Тадеуш Костюшко виснував розпачливо «Finis Poloniae!»), ідеї слов’янської спільноти від Балтики до Одеси, Ягеллонський проект, раціональне обмеження суверенності на вимогу Європейського Союзу, брутальність польського капіталізму, специфіка сарматської вартості, політика ПіС, спадок ендеції, культурне розшарування суспільства, емпатична орієнтація між людьми і спільнотами, Жолнєжи Виклєнти, вплив публіцистики Ольги Токарчук і Ярослава Марка Римкевича, релігійно-племінний фанатизм Войцєха Венцеля, діяльність Радіо Марія, таких видань правої орієнтації як «Аркана», «44», «Теологія Політична».

Кілька оцінок: «Поляки поводяться так, наче світ легковажить ними»; «У Ягеллонській Польщі не було рівноправності, домінуючу роль відігравали польська шляхта і магнати… Ми сфабрикували історію Польщі як країни толерантної, відкритої, яка не заплямувала себе ставленням до меншин. Насправді ми замели під диван погроми під час війни і у післявоєнний час. Ми не склали іспиту на втілення лозунгу «За вашу і нашу свободу»; «Майже у кожній польській родині хтось був замордований німцями і росіянами, а як народ ми були биті від початку 18 століття»; «Нас не визволить правда, сказана просто в очі. Подібна спроба закінчилася консервативним переворотом… Мусимо мати підпірки у вигляді фанатизму релігійного і племінного» (JAK OBCHODZIĆ SIĘ Z PRAWDĄ. Stefan Chwin: Nastąpiło rozszczepienie polskiego społeczeństwa i ma ono charakter nie tyle polityczny, co kulturowy. Rozdwoiły się systemy wartości. – Tygodnik Powszechny. – 2017, 21 maja. – S. 10-15).

Принагідно: волинська трагедія 1943 року була спровокована також енкаведистами й гітлерівцями. Не забуваймо й про підступну політику керівництва США, Великобританії та СРСР. Ще раніше члени Антанти сліпо погодилися на умови Ризького договору 1921 року поміж більшовицькою Росією і Польщею, згідно з яким території Західної України та Західної Білорусії були окуповані польськими військами. Про якусь законність не могло бути й мови, відтак на захоплених землях почалася агресивна політика полонізації і брутального тероризування місцевого українського населення. Це був фактичний геноцид.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(2 голоси)

Також буде цікаво: