Авторитетне свідчення Євгена Онацького Історія Акція «Вісла» (28.IV.–29.VII.1947) 

Авторитетне свідчення Євгена Онацького

Подаємо авторитетні свідчення про суспільно-політичну ситуацію в Східній Галичині відомого українського науковця, дипломата, публіциста, громадського діяча, дослідника історії Євгена Онацького з його книги «У вічному місті. Записки українського журналіста. Рік 1930»:

en-la-ciudad-eterna-1930

  • Внаслідок вісток, що були надруковані в європейській пресі, особливо італійській, про політичний стан Східної Галичини, ми отримали від нашого кореспондента у Львові такі уточнення: польський уряд, йдучи за порадами найпалкіших польських націоналістів, як Дмовський, який у виданні «Львовскі Кур’єр Поранни», офіціозному органові польської народової партії, домагався примусової полонізації українського населення в Польщі, продовжує свою політику ліквідації більш активних чинників українських партій і вживає всіляких репресій супроти українських культурних установ. До сьогоднішнього дня число арештованих переходить поза 500, поміж ними знаходиться майже половина колишніх українських депутатів Сейму… Одночасно з репресивною акцією збройних сил польської держави продовжується також чинність польських «добровольців», які мають за мету знищити установи української «Просвіти» і сільських кооперативів… Невідомі кинули бомбу в читальню «Просвіти» у Сокалі; спалено «Просвіти» і українські кооперативи у Воютичах Самбірського повіту, і в Микуличах; зірвано «Просвіту» в Минаєві Зборівського повіту, вбито ії сторожа; безчисленну кількість разів бито вікна і нищено вивіски «Маслосоюзу» – одного з найбільших українських кооперативів Львова; побиті всі вікна в «Українській Гостинниці» і поранено ії сторожа; знищено українську школу і кооперативу в Левандівці; підпалено, але, на щастя, швидко загашено, український монастир «Студитів»… Звертає на себе увагу особливо нещадна боротьба проти кооперативів, які, маючи цілі не тільки економічні, але й культурно-освітні, є найзначнішою підтримкою інтелектуального життя українців Східної Галичини. Поляки якраз і намагаються знищити єдине багатство цієї знедоленої нації… Вартий уваги також інший факт: українські школи в Галичині і Волині поволі зникають; внаслідок розпоряджень вищої влади такої долі вже зазнали майже всі українські гімназії, вчителів і учнів буквально викинуто на вулицю. Мусимо це констатувати, пригадуючи дуже добре, що Польща одержала Східну Галичину із зобов’язаннями, забезпеченими перед усім світом, негайно зорганізувати автономну адміністрацію країни і створити український університет у Львові… Навіть львівський митрополит Шептицький вважав необхідними поїхати до Варшави, щоб переговорити з урядом. В інтерв’ю, яке зараз же було дане пресі, Митрополит сказав, що не можна переслідувати всього українського населення, нищачи його національні багатства, його культурні й економічні надбання, посилаючись на акти невідомих революціонерів. Митрополит висловився особливо проти системи, запозиченої в большевиків, згідно з якою за вчинок однієї людини робиться відповідальним усе село, за вчинки однієї партії – вся країна (с. 390-393);
  • До Його Святости Папи Пія ХI. Українці, що живуть в Римі, католики і православні, без різниці віросповідання, звертаються поштиво до Святого Отця з живим проханням інтерв’юнувати своєю Апостольською Владою для спинення нелюдських переслідувань українського греко-католицького населення Галичини. Не лише цивільне населення всіх класів, але і багато священиків терплять нечувані муки. Досить пригадати о. Мандзія і о. Блозовського. Населення позбавляється не тільки всіх прав, гарантованих інтернаціональними трактатами, але й інших елементарних людських прав. Культурні й економічні українські інституції – єдине багатство цього населення і його єдиний захист у боротьбі проти пролетаризування і здичавіння селянської маси – руйнуються в найбільш брутальний спосіб. Большевицька пропаганда з того користає, представляючи російський большевизм – цього найлютішого ворога європейської цивілізації і християнської віри – як єдиного оборонця українського пригніченого населення Східньої Галичини. Інтервенція Вашої Святости поклала б кінець польським жорсткостям і большевицьким брехням.
    Євген Онацький, колишній секретар Першого Українського Парляменту.
    Вислано 27 жовтня о 7 годині вечора» (с. 412);
  • 4 листопада 1930. Одержав дуже цікавого листа від Преосв. Ів. Бучка. Карні експедиції далі мордують наш невинний народ, цілком як за часів Яреми Вишневецького. Одного тільки бракує, що на паль не саджають… Ви, певно, вже з часописів знаєте, як арештували канадійського лікаря Дея, що приїхав з лікарською поміччю до Гаїв і Городиславич. А амбасадор Філіповіч у Нью-Йорку запросив американських журналістів, щоб приїхали подивитись на страшне море терпінь… Тепер я розумію, чому Хмельницький ніяк не міг рішиться віддати Україну Польщі і віддав Москві. Проклятий нарід – ляхи. То звірі, а не люди, а може щось гірше, бо і звірина має якісь почування. Це – чорти прокляті! Газетам вже тепер не вільно нічого писати про «пацифікацію». Помочі нізвідки. Світ мовчить, ніби це була звичайна річ. Я бачив у Відні, як поліціант арештував візника, що бив коня. Як я нині завидую тому коневі, що знайшов оборонця, а український нарід виданий на поталу божевілля ляцького» (с. 424-425).
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(2 голоси)

Також буде цікаво: