Журналістика даних: нове майбутнє чи занепад традицій. Історія жанру Медіа 

Журналістика даних: нове майбутнє чи занепад традицій. Історія жанру

Журналістика даних вже досить поширена сфера у медіасвіті. Про те чому вона набуває популярності і для чого її застосовують ми розповіли у статті «Журналісти і дані». Однак ця галузь не є абсолютно новою, як може здатися на перший погляд. Як вона з’явилася і чи можна вважати цей напрямок журналістикою – далі. 

Що таке дані?

Щоб говорити про витоки журналістики даних, спочатку варто з’ясувати, що ж це таке…

Як зазначає Пол Бредшоу, журналіст, керівник курсу MA Data Journalism & MA Multiplatform and Mobile Journalism and Data journal у Бірмінгемському університеті, це поняття є таким самим невизначеним як «журналістика». Раніше слово дані асоціювалося з таблицями, які систематизують багато цифр. Що не є хибною думкою. Але ми маємо розуміти, що у сучасному технологічному світі майже все виражено через цифри. Керівник проектної команди Є-data Олександр Щелоков, визначає дані як факти, за допомогою яких можна перевірити теорію, зрозуміти аномалії та причини, які до них призвели. Також вони допомагають вибрати альтернативи, уточнюють прогнози, збільшують поінформованість та обізнаність, залучають уряд до роботи з бізнесом.

Для журналістики важлива наявність великого обсягу відкритих даних.

Чим характеризуються відкриті дані?

Відкриті дані – це форма, в якій оприлюднюється публічна інформація (публічна інформація у свою чергу це вся без винятку інформація, що є в органів державної влади, місцевого самоврядування і умови використання якої визначаються законом «Про доступ до публічної інформації»). Для відкритих даних важливими характеристиками є вільне та безоплатне поширення – будь-хто може їх вільно копіювати, публікувати, поширювати, використовувати, у тому числі у комерційних цілях.

Коли ми чуємо словосполучення «відкриті дані», та й чи просто термін «дані», то прив’язуємо ці поняття до нашого століття, чи, хоча б, епохи. Насправді відкриті дані виникли набагато раніше. Навіть не у нашій ері. У ІV cт. до н. е., разом з появою азартних ігор та кредитів, з’явилися відкриті реєстри боржників та «чорні списки» гравців. У V ст. до н. е. контролювалося використання державних коштів. Єдине, чого тоді бракувало – відкритого доступу до тих даних в інтернеті та їх відповідного формату, прийнятного для машинного читання. Але окреслена вище інформація вже була доступна людям.

Якщо говорити про відкриті дані у сучасному розумінні, то першими ними зацікавилися науковці, а не журналісти. Відкритий доступ до наукових даних заснували формуючи системи Світового центру даних (нині — Всесвітня система даних) у рамках підготовки до Міжнародного геофізичного року у 1957—1958 роках. Як термін «відкриті дані» вперше з’явилися у 1995 р.

У грудні 2007 р. науковці та фахівці у галузі інформаційних технологій провели зустріч у Себастополі (США), з метою визначення концепції відкритих публічних даних. Готували вони її для кандидатів у президенти США. Відповідно, уже у свій перший робочий день (20 січня 2009 р.) президент США Барак Обама підписав меморандум «Про прозорість і відкритість уряду». Згідно з цим документом інформація, яку зберігає уряд, є національним надбанням. У 2009 р. Створили Data.gov – портал відкритих даних уряду США. Він забезпечував доступ громадськості до наборів даних, придатних для машинного зчитування і згенерованих урядом чи іншими структурами. Після внесення змін до законодавства та приєднання до Міжнародної хартії відкритих даних, відповідні портали з’явилися і в інших країнах, зокрема в Україні.

В Україні початок ринку відкритих даних поклав Закон № 2939-VI (2011 р.) «Про доступ до публічної інформації», пізніше були прийняті законопроект № 2171 «Про внесення змін до деяких Законів України щодо доступу до публічної інформації у формі відкритих даних» (2015 р.) і Постанова Кабінету Міністрів України № 835 від 21 жовтня 2015 р. «Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних». За рік до цього в нас запрацював «Національний портал відкритих даних», Data.gov.ua, який постійно змінюється й вдосконалюється. Також в Україні, починаючи з 2017 р., щорічно проходить Open Data Forum, який присвячений розвитку і застосуванню відкритих даних.

Тому ми можемо однозначно стверджувати, що ринок відкритих даних в Україні є. Не без проблем, звісно. Основними з них є відсутність єдиного формату даних, пасивність суспільства, спричинена нерозумінням важливості й способів використання даних, застарілі і нечисленні програми навчання роботі з відкритими даними.

Журналістика даних є однією з провідних медіагалузей, яка сповна використовує відкриті дані. Однак вони не є єдиним чи обов’язковим елементом для цієї медіасфери. Вони можуть бути джерелом інформації для журналістики даних, або інструментом, за допомогою якого автор розповідає історію – або і тим, і іншим водночас.

Коли виникла журналістика даних?

У науковий дискурс це поняття ввійшло лише в останні десять-п’ятнадцять років.

Однак застосування журналістики даних не є чимось новаторським. Як зазначає Пол Бредшоу, журналістам у минулому доводилося покладатися на аналіз та дослідження статистиків. Однак вони завжди використовували дані для своєї роботи. Наприклад, всесвітньовідоме видання «The Wall Street Journal» «народилося» з щоденного інформаційного листка Dow Jones про біржу. Тобто це були аркуші із даними у найочевиднішому їх значенні. Спортивна журналістика також завжди працювала з даними.

У дев’ятнадцятому столітті, а якщо бути точнішим, то у 1854 році відомий лікар Джон Сноу намалював карту спалаху холери у Лондоні.

«Холерна» карта Лондона (Джон Сноу)
«Холерна» карта Лондона (Джон Сноу). © texty.org.ua

На ній наочно показано, що більша кількість захворювань у місцях, які прилягають до водойм. Завдяки візуалізації даних про кількість і проживання хворих, Джон Сноу зміг показати взаємозв’язки між місцем будинку людини і шансом заразитися й відкрив новий погляд на джерело спалаху. Така карта дозволяє впевнено вести дискусії про доцільність впровадження тих чи інших рішень. Показує причинно-наслідковий зв’язок. По суті це була робота з журналістики даних. Пол Бредшоу, наприклад, вважає, що Джон Сноу показав, як мають працювати журналісти даних: дивитися вглиб проблеми, не боятися йти всупереч офіційним версіям, бачити за сухими фактами історії, обирати суспільно-значущі й доносити їх до загалу.

Можливо, найбільше відповідає тому, що ми зараз називаємо «журналістикою даних», так звана «журналістика за допомогою ЕОМ» або «комп’ютеризована журналістика». Це перша спроба організованого та систематизованого використання комп’ютерів задля збору та аналізу даних. Ще у 1950-х репортери почали аналізувати дані за допомогою програмних інструментів для соціального та наукового аналізу. Один з перших прикладів комп’ютеризованої журналістики знаходимо у 1952 році, коли телевізійники «CBS» використали комп’ютер «UNIVAC I» для аналізу результатів президентських виборів у США і їх результат виявився досить точним, хоча й відрізнявся від інших соціологічних досліджень.

За допомогою комп’ютеризованої журналістики намагалися виявляти певні тенденції, спростовувати поширені у громаді помилкові уявлення та розкривати факти неправомірної діяльності органів державної влади. Наприклад матеріали Білла Дедмана «Колір грошей» у 1980-х вказали на систематичні расові упередження в політиці надання позик, притаманні великим фінансовим установам. У статті «Що пішло не так» Стів Дойг аналізував типові закономірності ушкоджень від урагану «Ендрю» на початку 1990-х років. Це допомогло зрозуміти вплив неякісної політики та практики міського будівництва на масштаб руйнувань.

«Що пішло не так?»
«Що пішло не так?» © juggernautco.typepad.com

На початку 1970-х років вживався ще термін «точна журналістика» для опису певного способу збирання новин: «застосування дослідницьких методів, що використовуються у соціальних та біхевіористських науках, у журналістиці». Точна журналістика виникла як відповідь на «нову журналістику», де під час підготовки повідомлень використовувалася техніка літературних домислів.

А що казали науковці?

Стаття, опублікована в 1980-ті й присвячена стосункам між журналістикою та соціальними науками, є відлунням сучасного дискурсу навколо журналістики даних. У ній два американські професори журналістики стверджують, що в 1970-80-х роках розуміння громадськістю того, що таке новини, розширилося від обмеженої концепції «новина про подію» до «ситуаційного репортажу» чи висвітлення соціальних тенденцій.  Журналісти,  використовуючи бази даних, могли створювати контекст для окремих подій.

Тобто комп’ютерна і точна журналістика є попередницями журналістики даних?

Щодо цього у науковому дискурсі досі немає єдиної думки. Дехто стверджує, що комп’ютерна журналістика є інструментом. Тобто технологією збору та аналізу даних, яка спрямована на покращення певного журналістського матеріалу (зазвичай журналістського розслідування), а журналістика даних приділяє увагу тому, як дані можна включати до загального журналістського процесу. Тобто дані розглядаються самі по собі, а не використовуються лише для пошуку чи покращення повідомлення. Інші дослідники вважають, що немає суттєвої відмінності між журналістикою даних та комп’ютерною журналістикою. Адже навіть найсучасніші медійні практики й засоби мають свою історію, так само у них є й елемент новизни. Тому доцільніше буде розглядати журналістику даних як частину давнішої традиції, але таку, що відповідає новим умовам та викликам часу. Зрештою, поява терміну «журналістика даних» на початку цього століття вказує на нову фазу розвитку цієї медійної сфери.

Ранні приклади

Саймон Роджерс, редактор The Guardian Datablog (проекту з журналістики даних видання The Guardian) вказує на один з перших прикладів журналістики даних у своїй газеті, що датований 1821 роком. Це наслідок витоку інформації – таблиця шкіл у Манчестері, де вказана кількість учнів, які їх відвідують, та вартість навчання в кожній школі. Оприлюднення цієї інформації допомогло показати реальну кількість учнів, які отримували безкоштовну освіту. Вона виявилася значно вищою, ніж це вказували офіційні цифри.

Інший ранній приклад –  Флоренс Найтігейл та її матеріал «Смертність у Британській армії», який вийшов 1858 року.

Смертність у Британській армії в інтерпретації Флоренс Найтінгейл
Смертність у Британській армії в інтерпретації Флоренс Найтінгейл. © texty.org.ua

У своїй доповіді до парламенту вона використала графіку, щоб заохотити покращення служб охорони здоров’я в Британській армії. Журналістка створила систему секцій, де вказана кількість смертей протягом місяця та їх причина. Таким чином було наочно доведено, що переважна більшість смертей в британській армії спричинена не кулями, а виліковними хворобами.

Чи можемо ми вважати роботу з даними журналістикою?

Так. Адже журналістика має повідомляти факти таким чином, щоб люди глибше зрозуміли те чи інше питання. Журналісти даних якраз і займаються «оживленням» сухих фактів – даних. І не просто оживленням. Журналістика даних має на меті пояснити ці дані і таким чином виконати аналітичну функцію медіа.

Як журналістика даних розвивається в Україні та світі?

Якщо виділяти світові медіа, які давно й вдало займаються журналістикою даних та впроваджують у редакційну роботу її інструменти, варто говорити про The Guardian, The New York Times, The Texas Tribune, The Die Zeit, The Washington Post.

Цікавим і доволі поширеним також є досвід створення проектів з  журналістики даних невеликою групою програмістів, інтегрованими у журналістську сферу (Chicago Tribune). Популярною світовою практикою також стало проведення хакатонів (хакерських марафонів) спільних для журналістів та програмістів з метою створення проектів з журналістики даних

Якщо говорити про журналістику даних в Україні, то першопрохідцем у цій сфері став проект Texty.org.ua. Вони позиціонують себе як онлайн-видання із двома напрямками діяльності: традиційна журналістика та журналістика даних.

Економічні видання також часто працюють з даними, зважаючи на специфіку й вимогу сфер діяльності. Візуалізації даних на теми дня вже декілька років робить Українська правда. Починають працювати у сфері журналістики даних Bird in Flight, Liga.net і KyivPost. Українські громадські організації також користуються журналістикою даних. Можна виділити громадянський рух «ЧЕСНО», громадську мережу «ОПОРу» львівську ГО CifraGroup, infolight.org.ua.

Якщо підсумувати…

Журналістика даних уже не темна конячка, а повноцінний напрямок у медіасфері, що стрімко розвивається. Нільс Мульвад, доцент Данської школи медіа і журналіст та керівник компанії з аналізу даних «Kaas and Mulva»,  вважає, що сьогодні журналісти не можуть проводити свою професійну діяльність, якщо вони не вміють оперувати даними. Це стало ключовою частиною медіа. Тобто, як колись не можна було працювати медійником без вмінь та навичок для взяття інтерв’ю, так у нинішню цифрову епоху ми не можемо рухатися вперед без освоєння журналістики даних та інтегрування її в інформаційний простір й арсенал працівників медіа.

У світі журналістика даних розвивається з позитивною динамікою і має вже певні традиції. На українському ринку поки невелика конкуренція у цій сфері, однак вона є і розвиток очікується й надалі.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(2 голоси)

Також буде цікаво: