Теофраст Ренодо: як лікар створив першу газету

До Другої світової війни гості та жителі Парижа, прогулюючись вулицею Лютес, могли побачити кам’яну постать на постаменті. Чепурний чоловік, спертий ліктем на стіл, тримав у руках перо і задумливо вдивлявся в небо. Про що він думав? Про бідних, чиї долі намагався врятувати? Про хворих, яких лікував? Про спраглих до новин французів, яких інформував? Ми можемо лише здогадуватись.

Цим чоловіком був Теофраст Ренодо — французький лікар, благодійник, реформатор і «батько французької преси». Він уособлював образ праведника, що добрими справами закарбував своє ім’я в історії медицини та журналістики Франції.

Та перш ніж розповідати про його життєвий шлях, згадаймо, якою була Франція першої половини XVII століття — періоду, коли жив і працював Ренодо. Це була країна, розтерзана релігійними війнами між католиками й протестантами (Гугенотські війни, Тридцятилітня війна), ще не зцілена від внутрішніх конфліктів і соціальної нерівності. До й без того значного прошарку бідного населення додались колишні військові, які не могли адаптуватися до мирного життя й поповнювали лави кримінальних банд. Влада не могла впоратися з цими викликами.

Медична допомога залишалась недоступною для більшості. Журналістика як сфера практично не існувала: у Франції не було жодної національної газети, а новини передавались хіба що через імпровізовані листівки. У такій атмосфері — між репресивною владою, соціальним відчаєм і інформаційним вакуумом — почав творити Теофраст Ренодо. Людина, яка прагнула об’єднати медицину, служіння бідним і поширення інформації на благо суспільства.

Шлях до медицини

Теофраст Ренодо народився 1586 року в Лудені в протестантській родині шкільного вчителя Жана Ренодо й представниці буржуазії Сесіль Фурно. Попри достаток у сім’ї, хлопець з дитинства бачив злидні довкола. Саме тоді в ньому зародились гуманістичні ідеї, які він вирішив втілювати через медицину.

У 16 років він вирушив до Парижа вивчати хірургію, але медичний факультет Паризького університету відмовив йому через віросповідання. Ренодо поїхав до університету в Монтпельє, що охоче приймав протестантських студентів. Там він ознайомився з прогресивними підходами до лікування: замість традиційних методів — сучасні хімічні засоби. Саме тому Ренодо до кінця життя залишився прихильником новітніх практик. В альма матер молодий студент був настільки успішним, що всього за 8 місяців зумів здобути ступінь доктора медичних наук.

Однак по закінченню навчання у віці всього 19 років Ренодо вважався занадто молодим для початку медичної практики. Тому юнак відкрив перед собою альтернативу — подорожі. Він побував у Англії, Швейцарії, Нідерландах, Німеччині, Іспанії й Італії. В Європі набрався безцінного досвіду і знань, які згодом застосував у медицині та журналістиці.

Повернувшись на батьківщину, Ренодо розпочав лікарську практику й повною мірою осягнув глибину соціальної нерівності: бідняки, що не можуть отримати якісну медичну допомогу, і буржуазія, що набиває свої кишені грішми. Саме тоді він написав «Трактат про бідних», де заклав основні ідеї боротьби з бідністю, які згодом спробує втілити в життя.

Його популярність у місцевих колах зростала і одного дня посприяла знайомству з двома чоловіками — сірим кардиналом Франсуа Леклера дю Трембле, більш відомим як отець Жозефа, та Армандом-Жаном дю Плессі де Рішельє (кардинал Рішельє), з якими Ренодо проводив дискусії щодо проблеми бідності. Саме останній, майбутній міністр Французького королівства, вирішив представити молодого й успішного Теофраста Людовику XIII. Король присудив Ренодо звання придворного лікаря. Це рішення принесло вигоду обом — кардиналу Рішельє допомогло утвердити свою важливість в очах короля, а Ренодо знайти протекторат практично до кінця життя.

Адресне бюро на службі у бідних

У «Трактаті про бідність» Ренодо виклав ідеї про те, що всім біднякам треба дати вільну можливість працювати. Але для цього потрібен доступ до інформації. Саме з цією метою він організував у 1629 році в Парижі Адресне бюро — інформаційний центр, де кожен охочий міг розмістити оголошення про послуги чи роботу. Відповідні повідомлення вивішувались на вулицях міста. «В будь-який час бідні знайдуть там безкоштовно повідомлення про зручності та можливості заробити на життя, найбільш благодійну милостиню, яку їм можна роздати», — говорив про свою ініціативу Ренодо.

Малозабезпечені громадяни могли подавати у бюро свої оголошення безкоштовно, а от ціна за послугу для заможних залежала від статусу клієнта і терміну розміщення інформації. «Діліться, не сподіваючись отримати нічого в обмін… У державі багаті повинні допомагати бідним, адже гармонія перестає існувати, коли частина населення постійно жиріє, тоді як інші залишаються атрофованими», — такою була філософія Ренодо.

На його думку, Адресне бюро мало бути безкоштовним посередником між роботодавцем і робітником, між багатим і бідним, між лікарем і хворим. Таку ініціативу пізніше дослідники преси назвуть прототипом першого рекламного агентства у світі. Заклад отримав значну підтримку як від кардинала Рішельє, так і від короля Людовика XIII, який до того ж надав Ренодо титул Генерального комісара бідних королівства. У 1630 році кардинал Рішельє дав Адресному бюро офіційний дозвіл поширювати інформацію по всій території Франції.

Окрім того на початку XVII століття у Франції не існувало благодійних організацій з безкоштовними медичними консультаціями. Бідні фактично залишались обмеженими в професійній медичній допомозі. Тому Ренодо, заручившись повною підтримкою влади, створив у стінах Адресного бюро те, що сьогодні можна було б назвати справжньою лікарнею з медичними консиліумами.

Принцип роботи був таким. Щонеділі, а пізніше навіть щодня, у великій залі бюро засідали близько 15 лікарів. Хворі приходили до них на консультації і, якщо випадок був легким, діагноз визначав лише один лікар. Якщо ж хвороба була складною, кілька лікарів збиралися, кожен висловлював свою думку, а після обговорення надавали пацієнту письмову консультацію. Присутні аптекарі видавали ліки; хірурги виконували свою частину призначення. Все проходило в найкращому порядку: кожен клієнт отримував при вході порядковий номер, і кожен, багатий чи бідний, консультувався тільки тоді, коли наставала його черга. В часи, коли подорожі були тривалими і дорогими, люди приїздили навіть з віддалених провінцій, щоб потрапити на прийом. Плата за послугу була не обов’язковою.

Завдяки діяльності бюро Ренодо навіть вдалось видати книгу з порадами, як лікарю віддалено допомогти хворому. Вона отримала довгу назву «Присутність відсутніх, або легкий спосіб зробити лікаря Вестата присутнім біля відсутнього хворого: укладено лікарями-консультантами, що з милосердя надають поради бідним хворим у Парижі». Її зміст Ренодо пояснив так: «Ті, хто хотітиме і не зможе викликати лікарів до себе, будь то через велику відстань чи неможливість оплатити їхні послуги, знайдуть тут те, що шукають; тут є всі зауваження та запитання, які лікарі зазвичай ставлять своїм пацієнтам і з яких вони отримують діагноз. Таким чином, багато бідних хворих не залишаться без поради, як це є у сільській місцевості та в місцях, віддалених від великих міст…». Багато хто міг би заперечити щодо ефективності «заочних» медичних порад. Проте варто зазначити, що їх укладали фахівці своєї справи. Основними адресатами цієї книги стали сільські аптекарі та хірурги, які завдяки запропонованим схемам могли детально описати стан пацієнта й надіслати цей опис до консультаційного бюро, щоб отримати фахову відповідь. Крім того, текст написаний живою французькою мовою, а не латинською, що зробило його доступним для ширшого кола.

Також у бюро проводили конференції. На них обговорювали різні питання філософії, математики, медицини й інших наук. Ці зустрічі викликали такий ажіотаж, що згодом на події потрібно було записуватись наперед. Звіти конференцій Ренодо зібрав у п’ять великих томів, які ще за життя автора побачили два видання, що було великим успіхом на той час.

Народження першої французької газети

Проте робота у Адресному бюро не задовольняла амбіцій Теофраста Ренодо. Побачивши успіх своїх рекламних повідомлень, він швидко зрозумів, що насправді французькому суспільству не вистачає новин. Як уже згадувалось, у Франції в той період не було жодного загальнонаціонального видання, яке повідомляло б про місцеві й закордонні події. Тому, заручившись підтримкою кардинала Рішельє, Ренодо у 1631 році випускає газету, якій дає назву італійського походження «Gazettе».

Перший номер «Gazette» мав 4 сторінки і містив новини з низки країн Європи. Видання виходило раз на тиждень у форматі 23 на 15 см. Лише у шостому номері було вказано дату випуску, ім’я головного редактора, місце випуску та першу новину з Франції про смерть двох відомих громадян. Замітки розташовувались у хронологічному порядку, їхні дату та місце спочатку позначали збоку листка, а згодом почали вказувати перед кожною новиною. Невдовзі формат газети зріс до дванадцяти сторінок. Більшість новин стосувались питань політики й дипломатії, війни (а саме Тридцятилітньої війни, що тривала на той момент), торгівлі і мореплавства. Всі випуски, які маркували відповідною за порядком літерою латинського алфавіту, мали спільний рахунок сторінок, що дозволяло вкінці року збирати їх в окремі томи. Новини надходили з-за кордону настільки оперативно, наскільки це було можливо в той час, зокрема й позичались зі сторінок іноземних видань. У газеті розміщували рекламні оголошення. Згодом до видання приросло кілька спеціальних додатків.

«Gazette» можна було виписувати, при чому не лише в Парижі, а й замовляти доставку в інші міста. Що правда, її вартість тоді зростала в кілька разів. Проте Ренодо, як справжній менеджер, придумав вирішення й цієї проблеми. Він зрозумів, що доправити одну газету виходило набагато дешевше, ніж цілу низку. А тому почав продавати права на випуск видання провінційним друкарням, які отримували один примірник газети і передруковували його на власних станках великим накладом. Таким чином на піку своєї популярності «Gazette» видавалась в майже 40 містах і стала одним із найавторитетніших видань в Європі.

Редакційну політику Теофраст Ренодо пояснював так: «Сенс існування газети полягає в боротьбі з неправдивими чутками шляхом надання чіткої і докладної інформації. Вона корисна для влади, але також і для приватних осіб, які можуть планувати свої справи у відповідності з поточними подіями, особливо під час війни».

Кардинал Рішельє бачив у «Gazette» метод абсолютизації влади. Низку повідомлень у виданні писав він, або ж навіть сам король. У своїх листах Рішельє писав: «Повідомте Ренодо, щоб він нічого не друкував до того, як я пришлю йому донесення». Або ж в іншому листі погрожував позбавити лікаря державної пенсії, якщо газета «не виконуватиме свої боргові зобов’язання». На цій підставі сьогодні за таке видання Ренодо могли б звинуватити в заангажованості, служінню інтересам влади, чи не так? Проте в тих умовах це був єдиний спосіб видавати газету. До того ж, низка дослідників переконані, що Ренодо не публікував повідомлення політиків дослівно, а переважно скорочував і перефразовував їх.

«Випуск «La Gazettе» є одним з винаходів, яким я мав би найбільше підстав бути задоволеним, якби був здатний на марнославство», — говорив про своє творіння Ренодо. Його прогресивне бачення преси і стандарти, яких він (попри контроль влади) все ж намагався дотримуватись, подарували йому титул «батька французької журналістики». Загалом ідеї, впроваджені у виданні і в Адресному бюро не були абсолютно новими. Проте він першим усвідомив важливе значення інформації в державі і, поєднавши це розуміння із життєвим досвідом і знаннями, отриманими під час мандрівки Європою, створив видання з журналістськими стандартами якого не могли конкурувати більшість іноземних видань. «Я б тільки просив принців і іноземні держави, — говорив він, — не витрачати даремно час, забороняючи доступ до моїх газет, бо це такий товар, торгівлю яким неможливо заборонити. Преса належить до природи бурхливих потоків, силу яких вона збільшує своїм опором».

Та що більший успіх — то більше ворогів. Керівництво медичного факультету Паризького університету вже давно точило зуб на Теофраста Ренодо. Оскільки він здобув освіту медика не в Парижі, то й займатись лікарською справою в столиці за тодішніми правилами не мав права. Тому університет забороняв йому займатись медициною. Певний час за нього заступався кардинал Рішельє, неодноразово зустрічався з цього приводу з ректором університету. Після смерті політика Ренодо ще зберігав поважний статус королівського лікаря. Проте після смерті Людовика XIII репресії погіршились. Керівництво університету переслідувало не лише його, а й двох його синів, які намагались здобути медичну освіту. Їх не допускали до навчання, або ж вимагали підписати документи про незгоду з батьківськими працями. Нова державна влада забрала у Теофраста Ренодо всі титули і привілеї, заборонила керувати Адресним бюро. Залишилась лише «Gazette», якою він опікувався до кінця життя.

Постійні утиски сильно похитнули здоров’я Ренодо. Він помер, змучений злиднями і проблемами. Його інноваційні підходи в медицині і боротьбі з бідністю були придушені новою королівською владою. Його життя згасло тихо і невидимо для більшості, а про внесок в історію згодом призабувся. Той самий пам’ятник на вулиці Лютес був переплавлений на кулі під час Другої світової. Але ж ідеї генія живуть вічно, чи не так? Його газета самостійно існувала (зокрема певний час за керівництва синів Ренодо) до 1791 року, а тоді була об’єднана з урядовим друкованим органом і під назвою «Gazette de France» продовжувала видаватись до 1915 року. На його честь у Франції була заснована престижна літературна премія. Теофраст Ренодо не просто створив першу французьку газету — він заклав фундамент журналістики, що поєднує поширення інформації з етичним обов’язком служити людям.