Незвичні мрії чи похмурі пророцтва? Культура Найактуальніше 

Незвичні мрії чи похмурі пророцтва?

Місце, якого немає… Так з грецької перекладаємо слово «утопія». Як різновид соціальної фантастики утопічна концепція з’явилася з-під пера англійця Томаса Мора в однойменній (за неофіційною назвою) праці. Іншою не менш відомою утопією було «Місто Сонця» (видана в 1623 р.) італійського філософа Томмазо Кампанелли. Що спонукало цих авторів до створення химерних утопічних світів? Що можна знайти поміж їхніми рядками – незвичні мрії чи невтішні пророцтва?

Цікаві (але й дещо суперечливі) думки самого автора «Утопії» (1516) про власну книгу читаємо у зверненні Томаса Мора до Петра Егідія: «…я досі не вирішив остаточно, чи взагалі видавати мені книжку. Бо в людей смаки такі різні, вдачі такі примхливі, душі такі невдячні, погляди такі недоречні, що, бачиться, далеко щасливіше живуть ті, хто у веселому і приємному настрої догоджає собі у всьому, ніж ті, хто сушить собі голову, як би то видати щось таке, що принесло б користь чи насолоду розбещеним або й невдячним».

Томас Мор (1478–1535) – англійський філософ, один з основоположників утопічного соціалізму. Автор – Ганс Гольбайн-молодший (1527).
Томас Мор (1478–1535) – англійський філософ, один з основоположників утопічного соціалізму. Автор – Ганс Гольбайн-молодший (1527). Джерело зображення: uk.wikipedia.org

Подеколи складно зрозуміти, яку саме позицію займає сам автор «Утопії»: чи він цілком серйозний, чи радше вживає сарказм? До того ж повна назва книги «Золота книжечка, така ж корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія» лише поглиблює сум’яття. Хоча Мор зарікався бути хитромудрим та неправдивим, але ж не варто через це сприймати все викладене в «Утопії» за буквальні «голі» тези. До речі, власного вигаданого співрозмовника Рафаїла Гітлодея, чиє прізвище Мор створив сам як похідне від слів «балаканина» та словосполуки «досвідчений балакун», автор, мабуть, увів навмисне задля того, аби у такій напівдіалогічній формі заперечувати… самому собі. Зрештою він писав свою працю як небайдужий до сучасних йому реалій, які не могли не вплинути на нього насамперед як на автора «Утопії».

Томмазо Кампанелла (1568–1639) – італійський теолог, поет, астролог. Kupferstich mit dem Portrait Tommaso Campanellas. Гравюра авторства Ніколаса III де Лармессена.
Томмазо Кампанелла (1568–1639) – італійський теолог, поет, астролог. Kupferstich mit dem Portrait Tommaso Campanellas. Гравюра авторства Ніколаса III де Лармессена. Джерело зображення: uk.wikipedia.org

Те саме можна сказати й про Томмазо Кампанеллу та його «Місто Сонця». Життєві історії авторів розгорталися у приблизно однаковий час. Тож, мабуть, не буде хибним, коли хтось спробує розглядати ці утопічні праці з погляду часу, повернувшись у XVI-XVII століття. Можливо, тоді в них можна було побачити більше реалізму, ніж зараз для сучасного читача. До речі, як стверджував іспано-уругвайський літературознавець Фернандо Айнса: «Італієць Томмазо Кампанелла, протестуючи проти несправедливого суспільства своєї доби, із в’язниці закликає до здійснення громадського проєкту «Місто Сонця» і навіть шукає тих, хто підтримав би цей задум».

Фернандо Айнса – іспанський письменник, есеїст, член Національної академії літератури Уругваю, віцепрезидент Арагонської асоціації письменників
Фернандо Айнса – іспанський письменник, есеїст, член Національної академії літератури Уругваю, віцепрезидент Арагонської асоціації письменників. Джерело зображення: preguntaediciones.blogspot.com

Сам прикметник «утопічний» вже може викликати чимало емоцій: від скепсису та подивування до повного захоплення. …Отож хто такі утопійці? Що ми про них можемо дізнатися зі сторінок «Утопії»? Народ привітний, здібний, працелюбний, невтомний. А також «у їжі поміркований», здоров’я вважає за насолоду, допитливий. Здавалося б, ідеальний приклад, до якого варто прагнути дорівнятися. Хто ж такі солярії? У їхньому світі владу має Священик (Сонце) та три його помічники Сила, Мудрість та Любов. Так само, як і утопійці, вони не проти переймати хороше і погане в інших народів та будувати власну державу на основі цього досвіду. Любов до громади у них – найголовніша риса. Вони часто міняються… спальнями. Дітей народжують заради держави, а не для себе. За макіяж, підбори чи довгий шлейф жінку можуть стратити. А ще у них не дивина, коли подружнє життя та статеві зносини будують поміж людьми подібної вроди та характеристик тіла. Це якась людська селекція, не інакше.

Неможливо усе так ідеально підтасувати під лінійку, як це описано у двох згаданих працях (і загалом в утопічних текстах), – цінності, думки, роботу. Тоді це скидатиметься на якусь фабрику, де все має працювати без найменшого відхилення від технологій та правил. Але ж люди – це не машини.

Ксилографія з «Утопії» Томаса Мора (1516)
Ксилографія з «Утопії» Томаса Мора (1516). Джерело зображення: commons.wikimedia.org

Важко уявити світ таким, яким його описано в утопійців, що вільно залишають двері відчиненими, не мають приватної власності, майже не мають якихось приватних суперечок, а землеробство вважають основною спільною працею. Ремесла в них настільки розвинуті, що навіть чужинці ладні добровільно віддати себе у рабство, аби лише тут працювати. Складно й уявити, що сьогодні-завтра з нашого життя зникнуть чи мінімізуються закони та всі відмовляться від адвокатів, як це було в описаних острів’ян.

Чи таким, як у соляріїв, де традиції подібні до утопійських. Нині у багатьох людей поради астролога та орієнтування на те, як складуться зірки, викличе радше скептичну посмішку, аніж міцну довіру. Але не в соляріїв, які вірять, що «внаслідок переміщення абсид через кожні тисячу або тисячу шістсот років у світі відбуваються значні зміни». Та й узагалі вони вірять зіркам надзвичайно.

Устрій і тих, й інших дуже дивний та цілком незвичний, а подеколи навіть дикий, деякі його деталі дратують. Наприклад, чи можемо ми собі нині таке уявити: «коли якась сім’я розростається, тоді надмір дітей переводять у менш численну сім’ю». А перенаселення виправляють створенням колоній.

«Місто Сонця» Томмазо Кампанелли (La Città del Sole, Carabba, 1915)
«Місто Сонця» Томмазо Кампанелли (La Città del Sole, Carabba, 1915). Джерело зображення: commons.wikimedia.org

У звичайному людському суспільстві ці ідеї навряд приживуться. Це все радше примарний ідеал, аніж придатні для реалізації у майбутньому ідеї. Люди неідеальні за своєю природою. Ми не можемо навчитися «мислити ідеально» (це вже лунає як абсурд), бо цього раптом вимагатиме час чи обставини. Ми не можемо сліпо йти за приписами, загальними для усіх. Навіть якщо більшість на це погодиться, опозиції не уникнути. Людський світогляд неможливо зробити уніфікованим, не зітерши пам’ять, не зітерши в людині людське.

Мабуть, варто прислухатися до тези про те, що Мор та Кампанелла переслідували позитивні цілі, коли створювали свої тексти. Не можемо бути цілком упевненими, що Т. Мора на написання «Утопії» не підштовхнуло відкриття Нового світу та сподівання на позитивні зміни. Кінцева теза автора це підтверджує: «..я радше побажав би мати (такий устрій. – Авт.) нашим державам, аніж вірю, що це станеться». Т. Кампанелла ж постійно тримав у голові думку про свободу та гарне життя у рідній Камбрії. Прикметно, що шляхи досягнення ідеального суспільного ладу, цілковитих свободи та рівності автори не описали. Цілком можливо, що для них це були мрії, сподівання на краще життя. І все це знайшло місце на сторінках «Утопії» та «Міста Сонця». Нехай і в таких гіперболізованих нереальних текстах.

Автентичні ілюстрації до роману «Утопія» Томаса Мора. Автор – Едвард Боуден. (вид. The Folio Society, 1965)
Автентичні ілюстрації до роману «Утопія» Томаса Мора. Автор – Едвард Боуден. (вид. The Folio Society, 1965). Джерело зображень: www.quora.com

Так чи інак, але деякі ідеї звідти навіть можна застосувати й до сучасності. Наприклад: «Далеко настирливіше вони (володарі. – Авт.) дбають про те, щоб усіма правдами та неправдами завоювати нові країни, ніж про те, щоб добре правити своїми володіннями». Або ж: «Як невігласом є той лікар, що вміє лікувати хворих, лише викликаючи іншу хворобу, так само той, хто не вміє змінити життя громадян в інший спосіб, крім як позбавивши життєвих благ, повинен визнати, що він не спроможний правити вільними людьми» тощо. Тобто не всі думки тут цілком нереально лунають.

Певні ідеали, звісно, існували й існуватимуть за всіх часів. І це природно – вдосконалюватися. Але чи не ризиковано це – робити спроби втілити певні ідеали у реальність повністю? Тоді ж бо можна перетнути межу, коли це вже стане подібним до цілковитого абсурду. А може взагалі є сенс розрізняти утопію та ідеали, адже нині утопічні ідеї трактуємо радше як щось не зовсім позитивне, неідеальне насправді?

Отже, праці згаданих авторів радше фантастичні, аніж схожі на один із варіантів майбутнього чи якісь прогнози або ж мрії. Що ж… трактування автора й бачення читачів не завжди збігаються. А може, збігаються?

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(4 голоси)

Також буде цікаво: