Екранізація чи книга? Який засіб кращий для пізнання твору? Культура Найактуальніше 

Екранізація чи книга? Який засіб кращий для пізнання твору?

Постер чи обкладинка? Трейлер чи анотація? Кадри чи сторінки? Ці питання можна віднести до когорти тих питань, відповідаючи на які, люди діляться на два табори. Певно, кожен був у ситуації, коли при обговоренні фільму доводилось чути від співбесідника: «А я читав(ла) книгу». Або навпаки. Тож у цьому матеріалі спробуємо розібратись, чи можна ототожнювати прочитання книги з переглядом її екранізації та що ж вагоміше: переконлива картинка чи майстерно дібрані слова?

Питання, звісно, риторичне, адже це два зовсім різних види мистецтва, які по-різному впливають на споживача і, відповідно, вимагають оцінки за різними критеріями.

Перш за все, читаючи книгу, ви вибудовуєте в уяві власну картину, відштовхуючись від можливостей своєї фантазії. Кожен читач бачить ті самі слова, речення та абзаци, але все одно кожен уявляє це по-різному. Тож екранізація – це лише суб’єктивне втілення бачення творця чи творців фільму. А ми маємо змогу побачити на екрані чиєсь уявлення і порівняти зі своїм.

У кіно я спостерігаю за іншими, а книга дозволяє мені самому на деякий час стати іншою людиною.

По-друге, як не крути, але фільм обмежений у часі, середньостатистична тривалість складає від 1,5 до 2 годин. Тоді як обмежень до розміру книги немає. Тому що тоненька історія Трумена Капоте «Сніданок у Тіффані», вміщена у 160 сторінок, що важка книга «Воно», яку король жахів Стівен Кінг розписав на більш ніж 1300 сторінок, матимуть приблизно однакову тривалість екранізації. Навіть втілення коротких історій тягне за собою викидання деяких сцен і деталей. Сцен, здавалося б, непотрібних і неважливих, але саме вони створюють цілісний образ героїв та картини, забезпечують необхідний для розуміння бекграунд.

Фільм і книга в образі айсберга

Часом режисери усвідомлюють неможливість скорочення сюжетних ліній до стандартного часу, тому існує традиція (особливо в екранізації серії книг) останню частину розтягувати на два фільми. Таку тенденцію можна спостерігати в екранізаціях книг про Гаррі Поттера (7 книг та 8 фільмів), а також у низці підліткових романів-антиутопій, як-от «Голодні ігри» (3 книги та 4 фільми) та «Дивергент».

Фільм та книга – це різні види мистецтва. Тож мають різні засоби впливу на споживача: яскрава картинка у фільму та переконливі слова у книги. Найяскравіше цю різницю продемонстровано у жарті, мовляв, під час перегляду фільму ми чекаємо, коли закінчаться діалоги і почнуться якісь дії, а в книзі навпаки – коли закінчаться описи й почнуться діалоги.

Книга з вирізом у формі СД-диска

Цікавий факт: зазвичай ми стикаємось із фільмами, знятими за мотивами книг, хоча поширене і зворотне явище – новелізація. Тобто написання книг на основі вже знятих фільмів, як-от «Зоряні війни», «Термінатор», «Пірати Карибського моря» та інші. Та дійсно цікавою й особливою є історія створення фільму «Дівчина з перловою сережкою» (2003). Адже першоджерелом фільму є… картина. У 1999 році письменниця Трейсі Шевальє публікує однойменний роман, сюжетом якого стала історія написання знаменитої картини XVII століття, яка належить пензлю нідерландського художника Яна Вермеєра. А у 2003 році за мотивами роману знято фільм, головні ролі в якому зіграли Скарлетт Йоханссон та Колін Ферт. Стрічка була номінована на різноманітні нагороди, серед яких «Оскар», «Золотий глобус», БАФТА.

Фільми вдихають у книгу нове життя. І часом не один раз. Сюжети безсмертні, й кожному кортить випробувати своє щастя на цьому шляху. Хтось намагається максимально точно передати зміст і атмосферу, як С. Параджанов у своїй всесвітньо відомій стрічці «Тіні забутих предків», знятій за мотивом однойменної повісті Михайла Коцюбинського. Рідко яку екранізацію можна величати як достеменне відтворення першоджерела.

Хтось інтерпретує старі сюжети на власний розсуд. Наприклад, Наталія Ворожбит переодягла у сучасне вбрання героїв повісті «Кайдашева сім’я» і втілила сучасні ідеї в серіалі «Спіймати Кайдаша». Загалом у такій екранізації від книги залишається лише сюжет чи, радше, основна ідея. І її кожен вже втілює в силу своєї фантазії, таланту та можливостей.

Оптимальним компромісом у боротьбі книги й екранізації я вважаю спочатку звернення до першоджерела, а тоді перегляд усіх можливих екранізацій та інтерпретацій. Знання детального сюжету сформують цілісне уявлення про персонажів і дозволять оцінити професійні кадри, різноманітні методи, за допомогою яких автор передав той чи той момент. Сюжетом і майстерним словом вражають книги, а фільми озброєні яскравими кадрами та музичним супроводом.

Тож фільм і книга, хай навіть і однойменні та пов’язані найтіснішим взаємозв’язком, можуть кардинально відрізнятись. Для базового заглиблення у висвітлену тему достатньо звернутися до першоджерела. Для повного і різнобічного охоплення потрібне ознайомлення з найрізноманітнішими інтерпретаціями та похідними.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(1 голос)

Також буде цікаво: