Стереотипи: найбільше зло чи життєва необхідність? Суспільство 

Стереотипи: найбільше зло чи життєва необхідність?

Усі афроамериканці – бандити, місце жінки – на кухні, чоловіки не можуть бути стилістами, а бабусі завжди обговорюють «проституток і наркоманів». На Заході самі бандерівці, на Сході – комуняки. Усі китайці низькі, а африканці – тупі…

Хоча б одну з цих фраз (або схожу) ви точно чули. У деякі, можливо, навіть вірите. Вони можуть стосуватися різних людей чи груп, але об’єднує їх стереотипне мислення. Що таке стереотипи, чим вони небезпечні, а в чому уможливлюють виживання – далі у матеріалі.

Теорія

Саме слово “стереотип” прийшло з друкарської справи. Цим терміном там позначали копію друкованої форми (набір та кліше) високого друку у вигляді монолітної пластини. Її потім використовували для друкарських машин.

Зараз термін “стереотип” здебільшого вживають у такому значенні  – закореніле ставлення до подій та явищ, вироблене на основі порівняння їх з внутрішніми ідеалами, що, як правило, не має безпосереднього відношення до реальності (згідно з Вікіпедією). Універсально-енциклопедичний словник подає трохи інше визначення: стереотип –  спрощене схематичне зображення осіб, груп, суспільних відносин, сформоване на основі неповних або фальшивих знань, однак, закріплене на традиції. Стереотип важко піддається змінам. Загалом в соціології та психології можуть зустрічатися різні трактування залежно від методологічного напрямку конкретного наукового дослідження. Виділяють також різні групи стереотипів, зокрема гендерні, вікові, етнічні.

Вперше стереотип як термін у соціологічному значенні вжив американський журналіст Волтер Ліппман у своїй книзі “Суспільна думка”, опублікованій у 1922 році.  Стереотипом він називав метод,  за допомогою якого суспільство намагається категоризувати людей. Тобто, ґрунтуючись на деяких характеристиках окремих осіб, ставить загальний “штамп” на суспільну групу, до якої вони належать. З його концепції можна вивести визначення, у якому стереотип – прийнятий в історичній спільності зразок сприйняття, фільтрації, інтерпретації інформації при розпізнаванні і впізнаванні навколишнього світу, заснований на попередньому соціальному досвіді. Ліппман також зазначає, що система стереотипів є соціальною реальністю.

Волтер Ліппман, американський письменник і журналіст
Волтер Ліппман, американський письменник і журналіст

Ліппман виділив чотири аспекти стереотипів, які дали початок подальшому вивченню їх ознак:

  • стереотипи завжди простіші, ніж реальність. Пояснено це тим, що певна суспільна група має багато складних характеристик, а стереотипи вміщують їх у дві-три прості ознаки;
  • люди набувають стереотипів ззовні (від батьків, ЗМІ тощо), а не формують їх самостійно на основі власного досвіду;
  • усі стереотипи, більшою чи меншою мірою, є помилковими. Адже вони приписують кожному учаснику спільноти риси, якими він повинен володіти і рамки, за які не має виходити через приналежність до певної групи;
  • стереотипи дуже живучі. Навіть якщо людина побачить те, що не відповідає її системі уявлень про інших (високого китайця, білявку в автомайстерні і так далі), то не відмовиться від стереотипу, а скаже, що це виняток, який підтверджує правило. З часом стереотип може бути перенесений на іншу групу людей.

Звідки беруться стереотипи

На формування стереотипів впливає те, що й на формування особистості: мікро-, макро-, мегасередовище. Тобто родичі, оточення, друзі, держава, світова політика.

Спочатку найбільший вплив має сім’я і близькі друзі. Якщо в родині хтось повторює, що “цигани тільки крадуть”, або друзі граються в “сім’ю”, де чоловік вічно на роботі, а дружина постійно куховарить – це закладається у підсвідомості дитини і сприймається як єдина правильна картина світу.

Ще раніше певні стереотипи ми “всмоктуємо” з дитячими казками. Тому варто звертати увагу на те, що і як читають дитині. Якщо всі казки підтримують наратив “прекрасна принцеса все життя чекає принца і стає щасливою, коли виходить за нього заміж”, то таке стереотипне уявлення про роль жінки у суспільстві привиється дитині. Так само значення мають іграшки й інтерактивності, якими забавляються діти: поділ їх на “дівчатам ляльки і вишивання, а хлопчики мають бігати і колекціонувати машинки” формують гендерні стереотипи на підсвідомому рівні.

З ростом людини змінюються і її авторитети, і вже вони (вчителі, шкільні друзі, блогери, кумири, кохана людина, керівник) транслюють певні стереотипи.

На формування стереотипів так само впливають і менш особистісні речі. Такі як політичний курс держави, соціально-економічний стан середовища, національні-ідеологічні вподобання, морально-етичні норми суспільства, у якому ми живемо. Наприклад, у країнах колишнього СРСР більше стереотипів щодо ЛГБТ-спільноти, ніж на теренах Західної Європи.

Стереотипи утворюються внаслідок опосередкованого сприйняття якогось явища чи певної особи/групи осіб. І на це є об’єктивні причини: ми з’являємося на світ, нічого не знаючи про нього. Відповідно доводиться дослухатися до вже прийнятої існуючої інформації, а вона включає у себе не лише об’єктивні наукові факти, а й упереджені ставлення та узагальнення. Тут йдеться не лише про перші роки життя людини. У дорослому віці ми також часто потрапляємо у ситуації, коли стикаємося з незнайомими явищами чи особами. Наприклад, бачачи надворі дівчину із ромською зовнішністю, ми, нічого про неї не знаючи, робимо певні висновки про її рід зайнятості чи спосіб життя.  Стається це тому, що сигнали від стереотипів виникають раніше, ніж інформація осмислюється.

Функції стереотипів і їх “живучість”

Стереотипи можна розглядати як певний “набір правил”, який визначає поведінку не тільки окремих людей, але й груп, субкультур, етносів, суспільств. Так їх можна прирівняти до елементів соціальних зв’язків,  які закріплюють у психіці людей певні суспільні форми і підтримують соціальні взаємодії.

Таким чином стереотипи спрощують навколишню дійсність. Вони діють як система сприйняття світу «на пальцях». Відповідно допомагають людині скоротити час реагування на зміни навколо неї.

Сера Хан, професор Університету Сан-Франциско, стверджує, що довіряти стереотипам не можна, посилаючись на пізнавальну і мотиваційну функції, які вони реалізують. Пізнавальна функція полягає у поданні інформації у легкій і зручній формі. Не треба задумуватися, наприклад, чому у певній країні живуть таким чином. Досить знати декілька стереотипів про те, що у Китаї всі маленькі, працюють цілодобово на фабриках, їдять рис і “не паряться”. Тобто негативний вплив тут очевидний – інформація дуже обмежена, часом неправдива і може привести до логічних помилок. Якщо говорити про мотиваційну функцію, то тут все ще гірше. Тобто якщо людина ставить свої цілі і робить вибір на основі стереотипу, тобто уявленні маси, а не власному, то дуже ризикує вигоріти чи помилитися.

Чому стереотипи такі живучі? Бо з ними легше існувати. Вони економлять зусилля, бо для ретельного вивчення всього немає ні сил, ні часу. Зрештою, інформації навколо наскільки багато, що сформувати свою неупереджену думку про все, було б просто фізично не можливо.

Живучість стереотипів можна пояснити ще й їх захисною функцією. Створюючи картину світу, вони ніби зберігають наше становище у ній. До цієї стереотипної дійсності, хай яка б вона не була спрощена чи хибна, ми звикли, усі її “мешканці” поводяться очікувано, а ми почуваємо себе там комфортно і захищено. Це ще одна причина їх “живучості”. Адже щоб  позбутися певних стереотипів, доведеться ламати власну систему, що у нашій свідомості тотожне світобудові.

Зло чи благо: чи бувають стереотипи позитивними?

Часто “позитивними” стереотипами вважають “приємні” для груп щодо яких вони створені. На кшталт “українці – гостинні”, “французи мають неперевершене відчуття стилю”. Однак із цим не все так просто. Так, стереотипи можуть ґрунтуватися на фактах. Однак інформація, яка транслюється стереотипами, не є повною. У цьому й небезпека таких стереотипів зі знаком плюс. По-перше, ми не шукаємо й не аналізуємо інформацію далі, поступово втрачаючи здатність критично мислити. По-друге, люди із певної суспільної групи, які не відповідають таким стереотипам, відчувають на собі тиск суспільства і не можуть нормально співіснувати з іншими.

Однак не можна не зауважити, що без стереотипів ми б просто не вижили. Людське життя занадто коротке, щоб опрацьовувати всю інформацію щодо кожного аспекту дійсності, відповідно стереотипи дозволяють почуватися більш-менш обізнаним і не загубленим у світі. Зрештою, те, що ми не гуляємо самі вночі, чи не даємо свій номер телефону незнайомим людям, теж є діями, зумовленими стереотипами.

Саме по собі явище існування стереотипів не є чимось однозначно негативним чи позитивним. Усе залежить від того, як ми рухаємось далі і наскільки відкриті для іншої позиції. Адже, з одного боку, стереотипи допомагають якось систематизувати дійсність. З іншого – гальмують наш розвиток як окремої людини і як суспільства, бо вони міняються дуже поволі, а світ навколо уже інший.

Так само нейтральний характер стереотипи зберігають, поки існують лише у голові. А от тоді, коли ми переносимо їх на певну групу людей і крізь їх призму оцінюємо цих осіб, починається негативна взаємодія.

Чому і як боротися із стереотипним мисленням?

Стереотипи обмежують. І їх “власника”, бо він не може сприйняти іншу думку і розширити свою картину світу. І тих, кого цей стереотип стосується, бо навішені ярлики можуть заважати самореалізації, отриманню роботи (бо “це не для дівчат”, “це не для хлопців” і так далі) й повсякденному життю (ой, то цигани, ну та, гарно одягнені, але то так вийшло, не підходьте туди…).

Окрім того, стереотипне мислення це перший крок до гірших суспільних явищ. Існує концепція “піраміди ненависті”, схожої до піраміди потреб Маслоу, яка складається з п’яти рівнів:

Піраміда ненависті

Як показано на ілюстрації, стереотипи знаходяться на першому рівні. Тобто коли ми приймаємо на віру якісь судження, то починаємо упереджено ставитися до обраної групи людей (“усі дівчата не розбираються у фізиці”, “усі гомосексуали збоченці”). Таке ж ставлення виникає, якщо особливості однієї людини прирівнювати до усього етносу чи навпаки (наприклад в інфополі було багато новин про крадіжки, здійснені людьми певної національності, і тепер усі представники цієї національності для нас крадії).

Якщо рухатися по піраміді вгору, то бачимо, що починаючи з прийняття стереотипів і утвердження упередженого ставлення, виникають дії: глузування, цькування, залякування. До прикладу, дівчинка, яка сповідує іслам, не піддавалася б шкільному булінгу, якби дітям не заклали стереотип “всі мусульмани терористи”. Через дискримінацію та жорстокість видніється вершечок піраміди  геноцид.

Великі акти насилля проти певної групи не виникають просто так. Знищення цілого народу через національну приналежність теж не відбувається спонтанно. Цьому передує ціла низка явищ: стереотипи, упереджене ставлення, нехтування, ненависть. І чим твердіше стереотипне мислення, тим легше воно нормалізує насильство.

Боротися з ним посильно. Жодна людина не народжується з упередженнями – всі вони набуті. Якщо читати дівчинці казки лише про “прекрасних принцес”, щастя яких у чеканні принца і виходженні за нього заміж, то не дивно, що у неї стереотип “мета жінки – вигідний шлюб і діти”. Однак якщо давати змалку альтернативу, не ділити ігри на “дівочі” і “хлопчачі”, й обговорювати почуті упереджені фрази, можна звести до мінімуму ризик формування у дитини гендерних стереотипів.

Можна позбутися стереотипних кліше, якщо  вчитися критично мислити і не сприймати усі слова авторитетів на віру. Якщо ви думаєте не так, як усі (про певну групу людей, про якесь явище) це не означає, що ви помиляєтеся.

Стереотипи це інструмент. Його користь чи шкода залежить лише від застосування. Людина вільна приймати чи не приймати їх. Однак транслювати свої стереотипи на інших, завдаючи комусь шкоди, уже поза нашими правами.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(2 голоси)

Також буде цікаво: