Ми – те, у що ми віримо. Або як впливає на життя ефект Пігмаліона Суспільство 

Ми – те, у що ми віримо. Або як впливає на життя ефект Пігмаліона

У всіх була така ситуація: приходите додому з навчання чи прогулянки, спішно намагаєтеся схопити якийсь хліб й зробити канапку для перекусу і перевертаєте сільницю. Чи за будь-яких інших умов розсипаєте сіль. Одразу мама тут як тут: «Ага, перевернула, значить буде сварка, айяйяй, неуважна». Ти у відповідь: «Що за дурні забобони?». «Ти як з матір’ю розмовляєш, ану не переч!» І понеслося. Сварка відбулася.

Виходить, мама мала рацію, і злощасна розсипана сіль є запорукою сварки? Не зовсім. Її передвісником є американський психолог Роберт Розенталь, про дослідження якого – далі у матеріалі.

Терміни

Ефект Розенталя це психологічний феномен, який полягає у тому, що очікування особистістю реалізації пророцтва багато в чому визначають характер її дій та інтерпретацію реакцій оточення, що й провокує самовтілюване пророцтво. Він може проявитися у різних галузях науки й на будь-якій стадії дослідження: і при проведенні процедури експерименту, і при обробці результатів, і при інтерпретації результатів.

Ефект Розенталя також зустрічається під назвою «ефект упередження експериментатора». Він належить до групи артефактів, тобто помилок, що виникають під час психологічних досліджень, обумовлених властивостями дослідника.

Цей феномен показує, що на результат експерименту/події/планів може впливати сама людина. Психологічний термін назвали згідно з прізвищем відкривача, однак сам Роберт говорив про нього, як про «ефект Пігмаліона»

Міф

Автор теорії назвав її «ефектом Пігмаліона» посилаючись на давньогрецьку міфологію. А саме на історію про скульптура, царя Кіпру. Він цурався жінок і кохання. Живих жінок. Тому зробив із слонової кістки статую ідеальної для себе дами серця, і закохався у неї. Його почуття були справжні,  тому він доводив собі, що статуя теж жива. Зрештою, на його благання зглянулася богиня кохання Афродіта й оживила статую, яка отримала ім’я Галатея і стала дружиною митця.

Посилаючись на цю історію, людей, які закохані у свій витвір чи намагаються оживити власні бажання, називають Пігмаліонами. Міф, своєю чергою, став основою багатьох літературних творів, зокрема п’єси «Пігмаліон» Бернарда Шоу.

«Пігмаліон і Галатея» Луї Гоф’є (Louis Gauffier), 1797
«Пігмаліон і Галатея» Луї Гоф’є (Louis Gauffier), 1797. Джерело зображення: amazon.com

Перші експерименти і дослідження

У 1960 році згадуваний психолог Роберт Розенталь провів дослідження, яке стало хрестоматійним і потім неодноразово повторювалося. Виконав його він разом із Ленор Джекобсон. У її початковій школі учням дали пройти тест на визначення IQ. Тоді це був єдиний метод оцінити розумові здібності. Після проходження дітьми  тесту, вчителям озвучили їх результати. У кожному класі вказали на учнів, які мають великий потенціал і проявлять значні успіхи у майбутньому. Однак вчителям сказали не говорити дітям, що вони мають приховані високі здібності і не приділяти їм більше уваги. Словом, поводитися як завжди. Однак список цих вундеркіндів вчителям надали.

У кінці навчального року тест повторили. І от, учні, яких назвали особливо обдарованими за результатами першого тестування, показали значно вищі досягнення, ніж їх однокласники. Здавалося б, все закономірно… Однак насправді дітей з великим потенціалом обирали випадково, по кілька з класу, а не опираючись на результати тесту.  Але не сказали цього вчителям.

Виявилося, що вчителі, очікуючи високих результатів від вказаних учнів, приділяли їм більше уваги: давали зворотній зв’язок, ще один шанс, додатково пояснювали матеріал.  Їх високі очікування впливали на результат.

Проаналізувавши результати дослідження, Розенталь і Якобсон прийшли до висновку, що очікування вчителів впливають на інтелектуальний розвиток учнів. Якщо вчитель вірить в здібності дитини, то підсвідомо допомагає їй і створює сприятливі умови для розвитку. Якщо ж вважає учня «втраченим», слабким, необдарованим – ефект буде протилежний.

Розенталь також провів  більш «лабораторний» експеримент. Спочатку його учасникам доручили поспостерігати над популяцією щурів і їх поведінкою у лабіринті. Першій групі сказали, що щурі «розумні», другій, що вони «дурні». Результати дослідження виявили, що тварини з першої «обдарованої» групи справді показали кращий результат. Але обрані вони були випадково. Однак, коли учасник думав, що має справу з «розумною» твариною, то ставився до неї більш м’яко, гладив, тому «створював додаткові позитивні підкріплення для виконання завдання»

Так у 1966 р. Розенталь описав, що цей ефект виникає у результаті таких особливостей діяльності експериментатора:

  1. Очікування експериментатора визначають характер отриманих ним даних.
  2. Усвідомлення експериментатором своєї власної схильності знаходити очікувані дані може призвести до протилежного ефекту: шукати упереджено тільки ті дані, які суперечать гіпотезі, щоб не здаватися упередженим.
  3. Експериментатори, які на початку дослідження отримують дуже «хороші» дані, намагаються подальші дані ще більше поліпшити, ті ж експериментатори, які спочатку отримують погані дані, надалі їх мимовільно погіршують.
  4. Ефект упередженості експериментатора проявляється в тому, що він ненавмисно вибирає дані («фальсифікує» їх) або робить підказки випробуваним. Він просто неусвідомленим чином (вербально або імпліцитною поведінкою) підтримує саме ті дії випробовуваних, які підтверджують гіпотезу.
  5. Упередженість експериментатора відображається в інтонації, а також візуально, якщо він і досліджуваний працюють разом і бачать один одного під час експерименту.
  6. Ефект упередженості більше проявляється у тих дослідників, які прагнуть до підтримки, активно жестикулюють, по-дружньому  ставляться до випробуваних.
  7. Цей ефект посилюється, коли експериментатор і випробуваний знають один одного.

Розенталь також вказує, що не завжди очікування впливають на результати. У певних дослідах установки ніяк не діяли на вихідні дані. Він пояснював це тим, що в реалізації очікувань має бути задіяний цілий комплекс факторів, а одного бажання замало. Також теорію Розенталя піддавали критиці, зокрема професор Роберт Л. Торндайк вказав на бідність методологічної бази дослідження з учнями і недоліки самого тесту для визначення рівня інтелекту. Однак експеримент повторювали інші дослідники з результатами, які повторювали висновки Розенталя.

Зокрема схоже дослідження проводили у межах літньої школи Headstart. Учнів розділили на дві довільні групи і сказали викладачеві першої, що його діти відверто «слабенькі» і вчитися будуть повільно. Наставнику другої – що його група дуже обдарована і швидко схоплює матеріал. У результаті друга група вчилася швидше ні перша, хоча ніяких спеціальних задатків у них не було.

Інше дослідження взаємозв’язку між очікуваннями і результатами провели Ребекка Кертіс і Кім Міллер. Вони розбили на пари групу студентів коледжу, які не були знайомі між собою. Випадковим чином обирали людину у парі, і надавали їй «секретну інформацію». Комусь казали, що вони подобаються своєму партнерові, а іншим – що не подобаються.

Після цього «партнери» зустрілися і поговорили. Ті, які вважали, що подобаються іншому, вели себе відкритіше, м’якше, приємніше. І навпаки, ті, які думали, що не подобаються своєму партнерові,  були більш критично налаштованими до обговорюваних тем, закритими. Окрім того, ті, хто вважали, що партнер їм симпатизує, справді подобалися йому набагато сильніше ніж ті, хто думав, що партнер їх недолюблює.

Вплив інших

Розенталь своїми дослідженнями довів вплив очікувань інших людей на нашу поведінку. У 2002 році Американська асоціація психологів присвоїла Роберту Розенталю 84-те місце у списку 100 психологів ХХ століття, яких найбільше цитували. Адже його ефект можна простежити у майже всіх сферах життя.

У педагогіці. Це чітко було видно у перших експериментах . Вчителі часто ділять клас на «обдарованих» і «безнадійних». Їх внутрішні поділ виявляється у вчинках: до перспективних дітей ставляться уважніше, можуть додатково проходити з ними матеріал, закривати очі на дрібні помилки, що і даватиме вищі результати. А можуть бути дуже вимогливими і строгими, бо «ти розумний», що теж дасть позитивний результат у сфері оцінок, але ціною нервів учня. Якщо педагог вважає когось з класу лінивим і безнадійним то може, або не звертати на нього уваги і нічого не вимагати, не пропрацьовувати матеріал і учень не захоче робити це сам. Або постійно на нього «зриватися», думаючи,  що ніяк по іншому не вплине на дитину і тим самим відбити їх охоту від навчання.

Так само якщо викладач вважає свою групу «слабенькою», то він схильний давати їй прості завдання, не заглиблюватися у тему, не розповідати про певні можливості (конкурси, гранти). А потім це виливається у незадовільний результат на іспиті чи в не зацікавленість у певній галузі і втратою можливостей.

На роботі. Якщо постійно уособлювати своїх колег із «зміїним кодлом», яке тільки пліткує і ніколи не допоможе, то ви й почнете ставитися до них холодно, часом із зайвим сарказмом, не питатимете поради й не розповідатиме про свої проблеми. Відповідно вони й не допомагатимуть, бо це буде реакцією на вашу поведінку.

Ефект Розенталя проявляється і в ставленні керівництва до своїх підлеглих і доводить зв’язок між очікуванням перших і результатами других. У цьому контексті доречно буде згадати дослідження А. Оберлендера. Він поділив страхових агентів на  групи: «сильних», «слабких» і «середніх», призначивши відповідних керівників:  сильного – сильним і слабкого – слабким. Оберлендер виявив, що показники тих, кого зарахували до сильних, зростали, а тих, кого помістили у слабку групу, знижувались. Однак інша ситуація була у групі середніх. Їх керівник не згодився з визначенням групи як посередностей і вважав, що кожний його підлеглий має великий потенціал і вже є хорошим фахівцем.  У результаті його група розвивалася найшвидше, постійно перевершуючи свої попередні результати.

Тобто, ставлення керівника до підлеглих і навіть його самоставлення впливають на показники працівників.

Як уже було вказано на початку, ефект Розенталя шкодить чистоті проведення наукових експериментів. Часто, очікуючи певних результатів, науковець може впливати на контрольну групу і отримати бажану інформацію. Наприклад спостерігається, що при дослідженні паранормальних явищ ті , хто вірить у їх існування, отримують докази, що їх підтверджують, а ті , які налаштовані до такого явища скептично, одержують результати із спростуваннями.

Самонавіювання

Ефект Розенталя також називають самогіпнозом. Коли ми чогось очікуємо, а воно бере і стається. І це не доводить існування у нас надприродних здібностей. Справа у тому, що наші очікування впливають на дії, а дії  формують наслідки. Наприклад, ви ідете на важливу співбесіду, але майже точно впевнені, що вас не візьмуть. От «чуйка» така. Через ці відчуття ви нервуєтеся, не можете заснути. У результаті приходите на співбесіду сонні, плутаєтеся у відповідях, бо хвилюєтеся, не розповідаєте про весь попередній досвід, а що й кажете, то без ентузіазму, бо «і так не візьмуть». У результаті вам відповідають: «Ми передзвонимо», і не телефонують… Містика? Аж ніяк! Ви своїми діями своє ж передбачення і здійснили. Інколи вплив описаних очікувань, тобто людини щодо саме самої, називають «ефектом Галатеї» (пригадуєте, вище про неї йшлося, дружина Пігмаліона, яка із статуї стала жінкою).

Ефектом Розенталя також можна часом пояснити віру у забобони чи прикмети. Адже розбивши дзеркало і свято вірячи, що це до нещастя, ми будемо постійно напружені, а так можна  посваритися з кимось, чи забути щось важливе і отримати свою «передбачену» погану ситуацію.

Схема дії ефекту Пігмаліона
Схема дії ефекту Пігмаліона. Джерело зображення: prostranstvo.center

Як на негатив, так і на позитив

Вплив очікувань інших людей на нас, чи навіть наших власних самонавіювань може бути як і позитивним, так і негативним. Останній називають ще ефектом Голема.

Якщо, наприклад, повторюють дитині, що вона «середнячок, недостатньо красива і розумна», то вона й не буде старатися чогось досягти, адже «і так не вийде». Однак, якщо просто бути впевненим у її силах, то адекватна підтримка і емпатія допоможе їй досягти хороших позицій у житті.

Самонавіювання також можна обернути на свою користь. Просто очікуючи від подій чогось хорошого, а не лише найгіршого. Так, йдучи на підвищення, ми, чітко бачачи позитивний результат, будемо сповнені ентузіазму, краще себе проявимо і отримаємо бажану посаду. А розсипавши сіль, просто приберемо її, не звернувши увагу на «передвісника скандалу».

«Ваші очікування формують вашу реальність» – так підсумовував свої дослідження Розенталь. Вірити цьому чи ні, особиста справа кожного. Однак, якщо ви всюди бачите «погані знаки», через це почуваєтеся пригніченими і маєте безліч проблем, краще зосередитися на чомусь хорошому. Та й добитися значних цілей у житті, очікуючи чогось посереднього, важче.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(3 голоси)

Також буде цікаво: