Южноукраїнськ – моя мала Батьківщина Суспільство 

Южноукраїнськ – моя мала Батьківщина

Сірі степи, сухі вітри, простота та безмовна тиша, від якої закладає вуха, оточують маленьке містечко Южноукраїнськ. Час там давно зупинився, маленькі мурашки вже давно не бігають, всі існують. Навіщо – нікого не цікавить, а хто поцікавився, то живе вже й поза межами міста. Місто маразматичних пенсіонерів і дурної молоді…

Місто можна пройти за 20 хвилин – від одного краю до іншого. Тут ти знаєш кожного зустрічного особисто, як і всі плітки про нього. Тут однаково кожен один одному вовк. Молодь тікає від радянських принципів бабусь і розжиріння, тотальної дезінформації і сірості буднів. Пенсіонери скаржаться на життя, маленьку пенсію і утепляються на своїх лавочках, аби навіть сніг не заважав їм ностальгувати за Радянським Союзом.

Південно-Українська АЕС
Южноукраїнськ – місто молоде. Воно виникло в 1975 році у зв’язку з побудовою Південно-Української АЕС. ® Uatom.org

Безперечно, я люблю свій радіаційний Южноукраїнськ. Просто для молоді там немає роботи, ніякого розвитку, зустрічей із відомими журналістами, безкоштовних тренінгів чи вуличного університету. Навіть на невеличку акцію «Безкоштовні обійми», яку я організувала, люди реагували по-різному, адже це щось нове, а в Южноукраїнську нового бояться. Ми зустрічали на головній вулиці втомлених людей після роботи, вони були спантеличені тим, що коїлося, і переважно просто йшли геть, але дуже порадувала молодь і дітки. Чотирирічна дівчинка обіймала так сильно і довго, як могла. Це було дуже мило, і вкотре засвідчувало те, наскільки українські діти відкриті та щирі.

І все ж таки я радо поверталася додому після двомісячного перебуванням поза межами батьківського дому. Ubi patria, ibi bene (де Батьківщина, там добре), якщо коротко. Ці просторі вулички, знайомі рідні обличчя, зміни у місті і тиша, яку слухала серцем, почала заворожувати, як ніколи.

Але попри всі мінуси в завмерлому місті тут є річка, швидкоплинна і з крутими порогами. Раніше для козаків це було порятунком, бо вони знали, де і як можна пройти маленькою «Чайкою». Краєвиди ці дуже дорогі моєму серцю, адже за все своє життя я вивчила ці скелі напам’ять, нашу сторону, маленький зміїний острів посеред річки, дамбу біля села Арбузинки і, звісно, місця, де можна безпечно стрибати з тарзанки.

Південний Буг в районі Южноукраїнська
Південний Буг в районі Южноукраїнська: надзвичайне поєднання дикої природи й урбанізації. ©Дмитро Замковий

Саме тут ти усвідомлюєш: на цьому місці існуєш ти і світ природи, у Львові ж – ти і цілий світ людей. Начебто і там, і там ти один, але хочеться більше особистого простору. Раніше я цього не відчувала так ясно, як зараз. У Львові я відчуваю кожну людину, погляди, емоції. Це, часом, відволікає і втомлює. А тут ти стоїш на крутій скелі, з якої, за легендою, стрибнув разом із своїм конем славнозвісний козак Пугач Буго-Гардівської паланки.

Ти, Буг та рибалка внизу, набираєш повні легені повітря, і крик радості, свободи, ейфорії, та дикої гармонії виривається з грудей і застрягає у річкових порогах.

Я бачу своє місто різним, з усіма плюсами і мінусами. Але я б з великим задоволенням переїхала сюди на старість, мала би хатинку біля міста, із великими клумбами і фруктовими деревами, і, звісно, ж рудого кота, якого б мої онуки тягали за хвоста. Я щаслива, що мене виховало маленьке містечко із найчистішими вуличками і найсвіжішим повітрям.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(1 голос)

Також буде цікаво: