Український слід у Голлівуді Діаспора Найактуальніше 

Український слід у Голлівуді

У космополітичному світі американського кінематографу, де чи не кожен його учасник матеріальне й особисте ставить понад духовним і громадським, є український феномен, який, зійшовши на найвищу вершину Голлівуду, зовсім не піклувався про славу, рекламу й гроші. При цьому наш герой – не якийсь пересічний актор другорядних ролей, а, за словами кінокритиків, «найкраща риба», яка потрапила в сіті Голлівуду від часів Кларка Гейбла. Ідеться про Джона Годяка – одного з найкращих акторів минулого століття, якому доля, проте, відвела надто мало часу, щоб заявити про свій талант.

Джон Годяк
Джон Годяк. Листівка студії Paramount Pictures

Іван Годяк народився 16 квітня 1914 року в Пітсбурзі у родині українських емігрантів. Його батьки – Василь та Ганна – родом із села Грушатичі (нині село Старосамбірського народу Львівської області), а до США переїхали 1912 року. Іван був первістком у сім’ї Василя Годяка. Відтак народилося ще двоє дітей – Володимир і Анна.

Від 1932 року сім’я замешкала в українській колонії у Гемтреку (штат Мічиган), де Іван здобув початкову й середню освіту – навчався в українській школі при парафії Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії. Його першими вчителями були Андрій Стисловський і Тома Кашіль. Саме наука вчителів і батьківське виховання розвинули в Іванові любов до українства.

Батько не лише тяжко працював для утримання сім’ї, брав активну участь у громадському й культурному житті української спільноти, але й залюбки грав у аматорських виставах. Саме від нього найстарший син успадкував любов до театру. За словами сучасників, малий Івась просто рвався на сцену, а його радості не було меж, коли й для нього знаходили якусь роль. Режисери аматорських вистав дуже цінували малого Івана Годяка, оскільки він без труднощів міг запам’ятати слова найважчих ролей і відтворити їх на сцені. Володіючи таким даром, Іван спробував зацікавити агента, який розшукував і виводив у світ талановитих акторів-початківців. Юний Годяк написав йому довгого листа, у якому вилив свою душу і поділився заповітною мрією: стати великим актором. Агент, як не дивно, не лише прочитав цього листа, але й відповів на нього. На жаль, реакція була невтішною: щоб стати великим актором, необхідний не тільки талант, але й відповідна освіта, щоденна практика і протекція. Без усього цього краще зайнятися чимось іншим. «Цей лист запав мені гострим ножем у серце, бо я, страшенно обурений, був переконаний, що агент помиляється», – згадував про той випадок уже зрілий актор.

У школі, де вчився Іван Годяк, був драматичний гурток, який часто ставив аматорські вистави. Хлопець не тільки був його найактивнішим учасником, але й настільки вправно грав свої ролі, що здобув найвищу нагороду серед усіх школярів Детройта. Ним захоплювався навіть місцевий губернатор. Окрилений цим успіхом, Іван знову написав до агента, вказуючи на отриману нагороду. Однак із нього вкотре поглумилися у відповіді: «Що ж ти, чоловіче, виграв? Місце на аматорській сцені – це не здобуток для актора. Хто про тебе знає?» Ці слова сильно вдарили по амбіціях Івана, але щось у душі наказувало не коритися обставинам, які складалися не на його користь. Від занять у драматичному гуртку він не відмовився.

Талановитого хлопця зауважили викладачі сценічного мистецтва з Вестерн Юніверсіті і надіслали йому запрошення на навчання, але через матеріальну скруту в сім’ї юнак не зміг студіювати основи драматичного мистецтва у цьому навчальному закладі.

Оскільки з драмою не склалося, губернатор міста, який обожнював цього молодого актора, обіцяв замовити за нього слово у військовій академії Вест Пойнта, але Іван, щиро подякувавши, відмовився і пояснив: його мрія – кар’єра артиста. Будучи хорошим бейсболістом, отримав пропозицію стати професійним гравцем у клубі «Кардіналс» із Сент-Луїса, але й спортивні менеджери не дочекалися від нього згоди.

Аби полегшити фінансовий стан родини і не обтяжувати батьків, Іван, досягнувши 18-річного віку, спробував заробляти сам. Оскільки Америку накрила фінансова криза, молодому українцеві було вкрай важко знайти добре оплачувану роботу. Перші гроші він заробляв у гольф-клубі: носив спорядження за гравцями й прибирав територію. Один із гравців, який належав до найвищого керівництва компанії «Дженерал Моторс», потоваришував з Іваном і допоміг йому влаштуватися в канцелярію фірми «Шевроле» (один із підрозділів гіганта американської промисловості). Трохи пізніше Годяк знайшов собі заняття на радіостанції, де вечорами (після роботи в канцелярії) брав участь у різноманітних радіовиставах – спочатку на добровільній основі, а згодом – за невелику плату. Прикметно, що коли Іван уперше прийшов на радіостанцію, то йому відмовили в роботі через погану вимову. Однак це не розчарувало юнака: доклавши максимальних зусиль, постійно працюючи над собою (цьому допомогла й робота в канцелярії, яка полягала в тому, щоб уголос зачитувати статистичні звіти), він таки пройшов відбір. Згодом канцелярська робота відійшла на другий план, а ще через якийсь час Іван і зовсім перестав ходити в офіс компанії.

Сцена з фільму «Десь уночі»
Сцена з фільму «Десь уночі» (1946)

1938 року Годяк переїхав до Чикаго, де доволі швидко прогресував як драматичний актор, що бере участь у радіопостановках. На якийсь час закинув акторську діяльність, на що мав поважну причину ‒ служив у війську, що лише додало йому популярності в американському суспільстві. Згодом, коли вибухнула Друга світова війна і США взяли в ній участь, Годяк мав намір воювати, як і десятки тисяч інших, але медична комісія виявила у нього високий тиск. Тоді, коли інші культові американські актори так чи інакше відбували військову службу, український актор отримав можливість спробувати свої сили в Голлівуді – запрошення від тамтешніх режисерів надійшло 1942 року. Незабаром Іван Годяк дебютував у фільмі «Незнайомець у місті». Його кінокар’єра почалася з епізодів, відтак з’явилися ролі другого плану, а після трьох років виснажливої праці студія віддала йому головну роль в одному з фільмів. Іван знявся у таких відомих стрічках, як «Рятувальний човен», «Воєнний суд над бунтівниками» тощо. Усього за 12 років голлівудської кар’єри актор з’явився у 38 фільмах. Коли його запитували, чи легким був шлях у світове кіно, відповідав: «Нелегким. Нічого легко не дається. Треба було великої праці й великих старань».

На початку кар’єри Івана Годяка режисери й продюсери страшенно перекручували його українське прізвище, кажучи і Каяк, і Кодак, і навіть Зодіак. Відтак наказували змінити його на більш звичне для американської вимови. Однак Годяк зостався стійким: витримавши численні перекручування, таки змусив своїх роботодавців і журналістів, які цікавилися кіномистецтвом, вимовляти своє прізвище як слід, лише ім’я змінив на американський відповідник – Джон. «Свого імені я не соромлюся і не цураюся. Є на світі імена, що їх набагато важче вимовляти й писати, аніж моє. Я дитина українського народу, і якби заховався під іншим іменем, то зробив би цим кривду нації, із якої походять мої батьки… Хто почувається українцем, той цього не приховує».

У Голлівуді Годяк не був статистом і другорядним актором, про що свідчать відгуки його сучасників і колег по ремеслу. Кінозірка Талюля Банкгед так відгукувалася про свого сценічного партнера: «Це найкращий природний актор з усіх, яких я знала». Кінокритик Джейн Фулер вважав Годяка «найкращою рибою», яка потрапила в сіті Голлівуду від часів Кларка Гейбла. Фулер називає Годяка великим оригіналом, який зовсім не піклується про славу, рекламу і гроші. За словами сучасників, Годяк не планував працювати в кінобізнесі до кінця життя: він мріяв заробити гроші й купити собі ферму, аби працювати на ній день у день, а у вільний час писати музику.

Після закінчення війни «акції» Джона в кіноіндустрії трохи впали – зі служби повернулися улюбленці мільйонів глядачів. Проте й на задвірках Голлівуду Годяк не опинився, залишившись першокласним кіноактором, який, окрім того, мріяв знайти себе в театрі. 1953 року український актор дебютував у театрі на Бродвеї. Критики зустріли схвально його появу на театральній сцені у п’єсі «Погоня».

johnhodiak-scene1
Сцена з мюзиклу «Дівчата Харві» (1946)

До Годяка приглядалися найвродливіші кінодіви, але Джон не поспішав приймати будь-кого в свої обійми, стверджуючи, що чекає на дівчину, яка відповідала б таким критеріям: мала сильний характер, була веселою, інтелігентною, любила музику та спорт і вміла готувати. 1946 року Годяк одружився з акторкою Енн Бакстер, а 1951-го у подружжя народилася дочка Катріна. Свою дружину він ніжно називав Ганнусею, і не лише за красиві очі – Енн на пристойному рівні опанувала українську мову, у чому була велика заслуга її чоловіка. На жаль, цей шлюб не протривав довго: у січні 1953 року Джон і Енн розлучилися. Далися взнаки різні суспільні стани, із яких вони вийшли (Енн народилася в сім’ї багатого підприємця, із дитячих літ звикла до розкоші). До того ж, у сім’ї двох акторів комусь треба було жертвувати своєю кар’єрою задля збереження домашнього вогнища, а цього ніхто не хотів. Та і як тут жертвувати, коли Джон мав контракти з кіностудіями “20th Century Fox” і MGM, а Енн 1947 року здобула «Оскар» за роль у стрічці «На грані леза»?

Маючи підписані контракти з відомими студіями Голлівуду, Джон Годяк ніколи не відмовлявся брати участь у благодійних заходах, організованих українською громадою для збору коштів на допомогу українським скитальцям, які опинилися за межами батьківщини після війни. Він пишався своїм українством, а всі українці пишалися ним. На зустрічах із представниками української громади Годяк спілкувався чистою українською мовою, а на вихідних полюбляв зателефонувати в «Українську книгарню» і розпитати про новинки літератури. Якщо такі з’являлися – залюбки читав їх у вільний від роботи час. На його адресу в США шанувальники з України надсилали чимало листів, а актор дуже соромився, що не може особисто відповісти на цю любов на газетних шпальтах – українською писав не найкраще, тому покладався на працю журналістів.

Помер Джон Годяк у розквіті сил 10 жовтня 1955 року через зупинку серця у своєму будинку в Голлівуді, де мешкав разом із батьками. Похований на цвинтарі Голгофа в Лос-Анджелесі. Найкраще про його значення у кіноіндустрії та в житті української громади написали в газеті американських українців «Свобода», зазначивши в некролозі: «Із його смертю Америка втратила великого артиста, а українці втратили ще й свого великого репрезентанта».

На Алеї Слави у Лос-Анджелесі акторові українського походження присвячено іменну зірку за номером 6101. І, звісно, залишилися чудові фільми, у яких Годяк продемонстрував усю велич свого таланту.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(15 голосів)

Також буде цікаво: