Сіль землі

Тарас Лильо, редактор розділу «Суспільство»
Тарас Лильо, редактор розділу «Суспільство»

У «Щоденнику для обраних» Анатолій Стріляний згадує фермера, який під Черкасами вирощує огірки. Робота ця нелегка й забирає весь час чоловіка. Якось на людях фермер зітхнув: «Ось кляті огірки… і помолитись не дають». Як справжній майстер Анатолій Стріляний символічно зауважує, що вчорашній колгоспник, нинішній фермер, який зранку до ночі каторжно працює на полі, а вдома приречений слухати пісні Алли Пугачової та всіх її чоловіків, все-таки, коли щось істотне хоче сказати про своє життя, згадує Шевченка:

У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло… Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.

Розповідь про черкаського фермера пригадалася мені у неспокійному степу на Луганщині одного листопадового дня 2014 року. Ми, близько десяти мобілізованих військовослужбовців, зайшли у придорожній готель, аби здійснити свою, як здавалося тоді, найзаповітнішу мрію – помитися. Двері відчинила привітна сорокап’ятирічна жінка. Вона назвала себе «прибиральницею Наташею». Жінка навстіж відчинила всі вільні номери, показуючи нам вимріяні душові кабінки. Це був такий час, коли надмірна добродушність здавалася підозрілою, і я запитав Наташу, чому вона чинить саме так, адже достатньо відчинити лише один номер, ми усі помиємося, а прибирати буде менше. Ще немитою шкірою відчув, що моє питання збентежило співрозмовницю і ледь не образило її. Вона зніяковіла і стишено відповіла: «Та оце ж бо ми всі ­– українці». Ці зворушливі слова прозвучали, як докір, як вистріл у бік моїх сумнівів і переслідують мене донині. Вони спроможні повертати віру в те, що там ми не лише на своїй землі, й серед своїх людей. У Наташі п’ятеро дітей, важка, ускладнена війною економічна ситуація. Такі, як вона, були і є приречені виживати фізично й духовно, але попри все, коли шукають відповіді на щось істотне, – згадують себе. Згадують крізь закарбований у генах століттями страх, крізь голодомори і приниження. Для мене вона – уособлення української людини, яка після пройдених попелищ і всіх загублених доріг, спроможна відшукати себе й залишатися собою.


ПОТЕНЦІАЛ ДУМКИ

«Найвищий імператив для українців – боротьба за українську досконалу націю, є одночасно боротьбою з хаосом у сфері родинній та суспільній. Боротьба ця можлива тільки при сталому вихованню керівників, що планово опановують ці сфери… Витворення таких керівників – це істотне завдання нації. Ідеал – нація, де кожна одиниця існує тільки для нації в ім’я її Досконалості».

Юрій Липа


  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(9 голосів)

Також буде цікаво: