Хто тримав пелену сліпоти над Європою До річниці Голодомору Планета 

Хто тримав пелену сліпоти над Європою

Західні прорадянські інтелектуали і Голодомор

Одразу після більшовицького перевороту і впродовж наступних десятиліть у Європі популярно було шукати альтернативи навколишній несправедливій капіталістичній дійсності і знаходити її у Радянському Союзі, країні робітників і селян, як цю країну тоді без іронії називали. Для лівих західних інтелектуалів поїздка до цієї унікальної країни була непростим іспитом на вірність ідеалам ленінізму, який змогла успішно скласти лише частина з них.

Дехто повертався з СРСР із однозначно позитивними відгуками, як це було у випадку з Джоном Рідом, свідком революції, який у книзі «Десять днів, які сколихнули світ» назвав її «однією з найвидатніших подій в історії людства», Гербертом Уеллсом, який захоплювався більшовицькою державою, не будучи прихильником марксистського вчення, Лінкольном Стефенсом з його знаменитою фразою «Я бачив майбутнє і воно працює». Чимало було і продовжувачів традиції, започаткованої Астольфом де Кюстіном, які повертались із відвертими пасквілями. Серед них – британська соціалістка Етель Сноуден, яка не знайшла в Росії соціалізму, та філософ Бертран Рассел, який розчарувався у більшовицькій країні, побачивши її на власні очі. Зараз важко однозначно стверджувати, що саме – щирі переконання чи кон’юнктура – спонукало Анрі Барбюса та Ліона Фойхтванґера у 1930-ті роки виправдовувати радянський режим (серед безлічі факторів тут може бути нацистська загроза, рятунок від якої багато хто справедливо бачив у Червоній армії). Так само до кінця не зрозуміло, чим керувалися такі автори, як Панаіт Істраті, Артур Кестлер чи Андре Жід, різко критикуючи Радянський Союз саме після поїздки до цієї країни.

У будь-якому разі, не вважаємо своїм обов’язком неодмінно засуджувати тих західних інтелектуалів, які симпатизували СРСР, Леніну та Сталіну, – вони мали право на ті погляди, які відстоювали. Тим паче, що у ті роки т. зв. “демократичний світ” за рівнем гуманізму не особливо контрастував із т. зв. “тюрмою народів” (згадати хоча б колоніальну експлуатацію країн Африки та Азії, яка забезпечувала заможний спосіб життя у Європі).

Ліон Фойхтванґер
Ліон Фойхтванґер

Фойхтванґер мав право на свою примітивну пропагандивну книженцію «Москва 1937», де він оспівував велич і міць сталінської держави. Мав право подавати у вигідному для Сталіна ключі процеси над Радеком, Зинов’євим, П’ятаковим та іншими знаними більшовиками (свідком деяких із них він був), мав право закликати свого читача повірити, що зізнання підсудних у скоєних злочинах відповідають дійсності. Щодо висвітлення цих процесів, Фойхтванґера можна звинуватити у несправедливій інтерпретації фактів, але не у їх підтасовці. «У процесах, – писав він, – які своєю “жорстокістю та свавіллям” підняли проти Радянського Союзу світ, противники Сталіна, троцькісти, були остаточно розбиті. Вони були засуджені та розстріляні».

Інша річ – коли говоримо про тих лівих західних інтелектуалів, які докладали зусиль, аби своїм авторитетом свідомо, цілеспрямовано приховати один із найбільших злочинів проти людства, а саме – штучний голод в Україні 1932-33 рр. Адже така діяльність є повноцінною співучастю у злочині, до того ж, із погляду не лише морального, але й юридичного. Найвідоміші серед цих інтелектуалів – Ромен Роллан та Бернард Шоу.

Ромен Роллан.
Ромен Роллан. Фото: ciml.250x.com

Роллан, як і більшість названих вище авторів, присвятив себе місії творення позитивного іміджу для СРСР. Проживши місяць в умовах соціалізму (червень-липень 1935 р.), письменник відзвітував про цю поїздку перед світом статтею «Про моє перебування у Москві» (журнал Commune), у якій поділився виключно позитивними враженнями. Натомість критичні зауваги, іноді відверте обурення щодо радянської правди життя, Роллан залишав для щоденника, який суворо заборонив публікувати на цілих 50 років. Якщо у згаданій статті Роллан вихваляв «могутній потік молодої, надмірної життєвої сили, що тріумфує від усвідомлення своєї енергії, від гордості за свої успіхи, від упевненості в своїй правді, від віри у свою місію й у вождів, яка пронизує і надихає величезні народні маси», то в захалявному приватному щоденнику ховалися думки про гігантські розбіжності між деклараціями та дійсністю, про казенну радянську фальш, про виразно потьомкінський характер соціалістичного добробуту, про несправжність слів та емоцій, про глибокий страх простих людей і грубий цинізм начальників. Ось уривок із московського щоденника: «Молоді люди не довіряють одне одному. Деякі факти дещо суперечать тому, що було сказано вчора ввечері. Концентраційні табори призначені не лише для кримінальних злочинців. Незалежні, неспроможні змовчати – зникають. Нав’язують офіційну думку».

Як бачимо, трактування Радянського Союзу у Роллана двояке: з одного боку – потаємне і справжнє, з іншого – публічне і фальшиве. У щоденникових записах 1937-38 рр. письменник зізнавався, що не висловлював негативних думок стосовно того, що відбувалося в СРСР, оскільки боявся, аби його критику не взяли на озброєння вороги. Треба сказати, що окрім ідеалістичної, він мав цілком раціональну причину любити країну Совєтів: там і тільки там він міг відчути себе великим письменником. У СРСР його вшановували на найвищому рівні, від приязні та любові буквально не було куди подітися, його книги читали і видавали космічними накладами, тоді як у рідній Франції про аналогічну славу годі було й мріяти.

Мотиви письменника можуть залишатися дискусійними, але зі сказаного випливає: Роллан пропагував те, у що не вірив. Тут він на моральному рівні суттєво програє тому ж таки Фойхтванґеру, послідовному сталінському апологету, який схожим роздвоєнням не відзначався.

У цьому контексті відмова Роллана визнати факт голоду в Україні є жестом доволі закономірним. «Не кажіть мені нічого про голод, я вважаю, що головною небезпекою для цивілізації зараз є гітлеризм». Чітко і зрозуміло. Що мені той голод? Хіба ж я сторож братові своєму?

Бернард Шоу
Бернард Шоу. © AKG-Images

Не менший за Роллана друг радянського режиму, всесвітньо відомий драматург, соціаліст-фабіанець Джордж Бернард Шоу свого часу теж доклав рук, аби факт голоду в Україні не набув широкого розголосу.

«Я не можу припустити, що це сталося у Росії, – писав Шоу у передмові до своєї п’єси “На мілині” (1933 р.), – я не бачив там голодних людей; і діти були помітно гладкими. І я не можу вірити тим вісткам; щойно я прочитав у The Times листа від містера Керенського, який запевняв, що в Україні голодні люди їдять одне одного, М. Ерріо, видатний французький державний діяч, поїхав у Росію і наполіг на тому, щоб відвідати Україну, аби мати наочний доказ гаданого канібалізму, але не знайшов жодного його сліду». Далі за текстом Шоу спробував зобразити ситуацію так, ніби радянські робітники стають дедалі вибагливішими, вимагають нового взуття та одягу, кращої їжі та більшої її кількості (Шоу процитував Сталіна: «Потім вони вимагатимуть срібних годинників»), тому то й ширяться чутки про якийсь там голод.

Іншого разу Шоу спростовував голод в Україні у листі до редакції газети Manchester Guardian (одне з видань, через яке, нагадаємо, валлійський журналіст Ґарет Джонс вперше розповів світові про Голодомор). Шоу обурювався: «Особливо образливим та сміховинним є відродження давніх спроб подати російських робітників так, ніби вони живуть у рабстві та голоді, п’ятирічний план зобразити провальним, нові підприємства – недієздатними, а комуністичний режим – близьким до падіння». Враження від поїздки в СРСР у Шоу були кардинально іншими: «Всюди ми бачили оптимістичний, сповнений ентузіазму робітничий клас…».

Одного разу на запитання журналіста про голод в Україні Шоу відповів: «Ніде так добре не харчувався, як в СРСР». Пояснювати ці слова слід зовсім не наївністю недалекого європейського туриста. Буцім, не орієнтувався письменник в ситуації і, судячи з повного столу перед своїм носом, зробив висновок про кількість їжі на всіх інших радянських столах. Слід врахувати, що Бернард Шоу – грубий жартівник і любитель шокувати довколишніх вишуканим цинізмом. Наведемо кілька максим авторства Шоу, які великою мірою розкривають його картину світу: «Любов – це велике перебільшення щодо різниці між однією особою та всіма іншими»; «Не роби іншим того, що бажаєш собі, адже ваші смаки можуть відрізнятися»; «Кожен чоловік, якому за сорок, – негідник». У вуличних бесідах Шоу полюбляв кинути одну-дві голосні фрази на кшталт оцих. Скидається на те, що відповідь на запитання журналіста про голод в Україні була одним з його похмурих дотепів. Ризикнемо припустити, найцинічнішим з усіх.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(3 голоси)

Також буде цікаво: