Про менталітет українців на основі оповідання Леся Мартовича «Стрибожий дарунок» Історія 

Про менталітет українців на основі оповідання Леся Мартовича «Стрибожий дарунок»

Що ж таке менталітет? Менталітет – це так звана специфіка світосприйняття та світотлумачення, властива конкретному народові. І кожна нація — це свого роду індивідуальність, жива цілісність, головними ознаками якої є особливості психічного складу і типів мислення. Історія кожного народу є результатом взаємодії змінного соціального середовища і відносно незмінного складу духовного світу цього народу.

Лесь Мартович
Лесь Мартович

Ментальність є своєрідним «характером» нації, народу, але найкраще, цей характер прослідковується у конкретній людині нашої держави. В повсякденному житті українець, можливо, і не усвідомлює такі наукові категорії, як «ментальність» чи «менталітет». У процесі спільного проживання з іншими людьми, індивідуальні ознаки ментальності переносяться в загальний зміст, а це, в свою чергу, презентує українську ментальність вже на загальноетнічному рівні.

Зокрема, ментальність українського народу формувалася під впливом складних історичних обставин. Основну роль відіграло геополітичне розташування України на перехресті історичних шляхів зі Сходу на Захід і з Півночі на Південь. Ця обставина обумовила химерне поєднання у світогляді українця західної  та східної ментальності. Так, наприклад, сучасний українець, як західнянин, високо поціновує досягнення науки та техніки, але водночас для нього важливо, щоб вони використовувалися задля гуманістичних цілей.

"менталітет українського народу

Українцям пощастило з багатою територією, помірним кліматом, про що історично говорять постійні набіги чужоземців, красу української землі оспівували, нею захоплювалися. Риси ментальності українського народу цілком відповідають її природній красі.  Тому можна окреслити основні риси українського менталітету. Емоційність, оскільки українець, не відмовляючись від раціоналістичної думки, великої ваги надає виявам почуттів та емоцій. Інколи він може видаватися навіть сентиментальним і надто ліричним. Толерантність — не агресивність, терпимість до іншого. Родючість української землі, бажання та вміння на ній працювати, виплекали в українського народу таку наступну рису як працьовитість та любов до рідної землі.  Пошана до жінки – теж є важливим пунктом, так як вона є головою сім’ї та оберегом. Українець дуже прив’язаний до своєї родини, в якій намагається будувати міцні і надзвичайно близькі стосунки. Для його ментальності характерно піклуватися. Українці, як правило, оточують своїх близьких турботою, своєрідною материнською опікою. Дітей підтримують до зрілого віку, і часто ще й у зрілому віці.

Але варто відзначити, що процеси глобалізації та інформаційної революції трансформують риси ментальності сучасного українця. На жаль, ця трансформація диференціює аж ніяк не в позитивну сторону. Зокрема, це стосується й родини: «родинна конкуренція» була започаткована з давніх-давен. Маємо приклад того часу, коли одружившись, виявляли бажання самостійно господарювати, підкреслимо, що ця тенденція спостерігається і сьогодні.

"родина українська"

Серед негативних рис українців є заздрість. Вона передавалася з покоління у покоління і з цією рисою пов’язане також бажання, щоб у когось було гірше ніж у тебе. Ці характеристики присутні і в сучасного українця. Ось на цьому етапі і побудоване оповідання Леся Мартовича «Стрибожий дарунок». Бідному народові дали змогу зміни своє селище в кращу сторону, для того щоб збулось потрібно було лише загадати. Але ж ні! Першим пішов Семен, він попросив у Стрибога,  щоб вулики сусіда стали його власністю, а якщо ні то щоб вони всі здохли. Ну скажіть хіба не заздрість? Другою пішла Параска, здавалось би жінка, яка мала попіклуватись про здоров’я своєї сім’ї, так ні – вона забажала зла для своєї сусіди Параски. А Грабар? Замість того, щоб попросити благополуччя, багатства – благав, щоб побільше людей вимерло і то літом, щоб він зміг грабувати їхні будинки. Він не хотів просити багатства, бо грабіж для нього звична справа, що стала звичкою. Я чекала того моменту коли зайде людина яка попросить для усього села щастя, здоров’я, щоб усіх Нептун охороняв від недуг, нещастя і бід. Але сталось не як гадалось, абсолютно ніхто не використав можливість. Тому роблю висновок, що це оповідання є яскравим прикладом того, як люди звикли завжди бажати зла і біди кожному. Бо він має більше, а я цього не маю і нічого не роблю, щоб стати кращим. Люди звикли думати плоско, їм краще посидіти попліткувати, ніж зробити крок вперед для свого розвитку і кращого майбутнього.

Та бачимо, що оповідання попри усі сварки між людьми закінчується спільним частуванням горілки. Загалом у нас народ теж діє за такою ж схемою. Коли все добре люди цього не помічають і тільки горе їх об’єднує. Також варто відзначити, що український народ дуже часто сподівається не на свої сили та розум, а на чужий. Він згадує про стратегію і план в останню хвилину, коли вже нічого не можна зробити. Українці спокійно ставляться до перебігу практично всіх подій, які відбуваються в країні. Можна вважати, що ця риса заважає українцям самоствердитися як нації. З одного боку, українці наодинці сміливо обурюються з приводу політичних подій, підвищення цін тощо, але з іншого, вони часто не мають сміливості сказати про це вголос, спокійно спостерігаючи як розвиватимуться події далі, адже кожен воліє аби хтось був сміливішим і зробив перший крок. Невдоволені результатом того, що нічого не відбулося позитивного для них, вони знову спокійно обурюються далі. Така спокійність стримує розвиток усіх сфер суспільства.

Рекомендовано до прочитання оповідання Леся Мартовича «Стрибожий дарунок».

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(40 голосів)

Також буде цікаво: