«Сповідь» Августина Аврелія і сучасність Культура 

«Сповідь» Августина Аврелія і сучасність

Минуло сотні років з часу написання фундаментальної в доробку церковного діяча, мислителя Августина Аврелія автобіографічної «Сповіді» – праці філософської та психологічної. Сама постать християнського теолога, його світогляд дають підстави проєктувати ідеї його текстів на сучасність, інтерпретувати їх на сучасний лад.

Августин був відкритим до змін та нових ідей, але приймав ці ідеї радше помірковано та поступово, а не мінливо чи настроєво. Текст «Сповіді» унаочнює його прихильність до самоаналізу та самоспостереження. Відчуваючи нестабільність довколишнього, він не зачаївся у тихому закутку, а прагнув це довколишнє змінити. Всупереч індивідуалізмові та прагматизмові, що так нині «шановані» у суспільстві, певній замкненості та небажанню змінювати життя, приймати його виклики (як би патетично це не лунало), Августин прагнув відкритості й саме таких змін, які очищують від гріховних думок та лихих спогадів.

Фундаментальна «Сповідь» Августина Аврелія – автобіографічна праця, що міститься сукупно у 13-ти книгах
Фундаментальна «Сповідь» Августина Аврелія – автобіографічна праця, що міститься сукупно у 13-ти книгах. © janisroze.lv

За словами дослідника Сергія Здіорука, «ворожість та агресивність суспільства, у тому числі й у міжнаціональних відносинах, значною мірою спричиняється витравленням духовності націй та цілковитим ігноруванням етнорелігійних чинників. Покаянний приклад Августина вчить, що як би не помилялася людина, але щире прагнення істини й розкаяння приведуть її до чистих джерел моральності свого народу, допоможуть стати сильною і мудрою, не дадуть збитися на манівці та спокуситися фальшивими цінностями». Ось чому вивчення текстів Августина є таким цінним. Попри його вклад насамперед у систематизацію християнського віровчення, створення цілої концепції щодо динаміки людської особистості, ідеї Августина цікаві ще й у площині публіцистики… й не лише публіцистики.

Про красномовство та велемовність

У частині VI книги п’ятої Августин застерігає не спокушатися гарними висловами, коли намагаємося пізнати правду, адже більш важливим є зміст висловленого, його значення, а не форма. Звертаючись до Бога, Августин пише: «…уже від Тебе я навчився, що не слід уважати щось за правду тільки тому, що воно гарно виголошене, ані, навпаки, за обман тому, що з уст співбесідника пливуть немилозвучні слова; і не мусить бути правдою те, що сказане без пишномовності, ні обманом те, що виголошене барвистим стилем. Про мудрість і глупоту можна сказати те саме, що й про корисні та шкідливі справи, про барвистий чи кострубатий стиль те, що й про вишуканий і череп’яний посуд: можна так само подавати страви одного і другого роду». Тут, ясна річ, актуалізована теза про непідміну понять та значень, коли важливо називати речі та явища їхніми іменами, не відволікаючись на пишне багатослів’я.

Красномовці, можуть відстоювати правду, а можуть і ширити оманливі думки. © annenberg.usc.edu
Красномовці можуть відстоювати правду, а можуть і ширити оманливі думки. © annenberg.usc.edu

За давніх часів, до речі, за майбутніх представників влади спершу голосували на відкритих виборах. Сьогодні ж у демократичних країнах діє принцип таємного голосування. Попри зміну умов життя, зміну найважливіших чинників формування державної влади тощо, пишномовні промови нікуди не зникли. Нині, як і за античних часів, більшість звикла прислухатися насамперед до тих, чиї слова тішать вуха та свідомість. Отже й вплив гарних промов є так само відчутним. Представники сучасного політикуму в більшості розповсюджують популістські гасла, кидаються обіцянками, зважають на те, що вплинути на суспільство можуть, мовляв, лише гарні слова-гачечки, за якими ніхто не побачить реальних настроїв, дійсного стану речей. Це стосується і журналістської діяльності, потурання тим ідеям, які насправді для суспільства не є важливими. Сучасне (здебільшого кліпове) мислення, за якого превалює форма, а не зміст, провокує ще більше заглиблення у споживацтво.

Красномовці, звісно, можуть відстоювати правду, а можуть ширити оманливі думки. …Так само можна зупинитися і на текстах, які не мають «привабливості» ні за формою, ні за змістом. Звісно, сучасні автори повинні мати власний унікальний стиль як чинник впізнаваності, але за цим стилем, успішний він чи ні, має стояти правда, дотримання професійних та моральних стандартів, деонтологічних норм тощо. Головною завжди і всюди має бути правдива ідея, а навички щодо того, як її подати, – другорядні (але теж важливі, попри все). Віднайти між ними баланс, аби не постраждав стандарт достовірності (та й усі інші), – це актуальна проблема. Повертаючись до Августина: «…майже завжди убозтво людського розуміння міститься у велемовності». Частина XVIII книги першої навіть має назву «Моральна журба, викликана пустим красномовством».

…Також варто тут згадати сильну тезу автора «Сповіді»: «…яка кволість, що за безсилля душі, яка не має ще міцної опори у Правді!»

Згадуючи про риторську майстерність Фавста, Августин пише: «Він (Фавст. – Авт.) прочитав кілька промов Цицерона, якусь дещицю з розвідок Сенеки, кілька уривків поезії й декілька розправ своєї секти, написаних прегарною, соковитою латинню. Але щоденні вправи в красномовстві дозволили йому осягнути справжню гнучкість слова, що набирало більше чару та зрадливого обману завдяки тому, що він умів користуватися своїм талантом і природною принадністю». Тобто знання (віра у це знання неодмінна) є важливішими, ніж пишна гнучкість слів, завдяки яким їх подають та передають. Якою важливою є у цьому контексті й теза про натруджування думок. Автор пише: «Я ж, Господи, натруджую думку, над самим собою натруджую: став сам для себе – “трудна, скроплена потом нива”».

За Августином Блаженним, «захоплення одного займається від захоплення іншого». © singularityhub.com
За Августином Блаженним, «захоплення одного займається від захоплення іншого». © singularityhub.com

Про масове захоплення

У книзі четвертій (частині XIV) Августин висловив тезу цілком актуальну нині. Стосується вона захоплення вміннями інших на основі почутого чужого схвалення. «Отак хвалять людину й люблять, навіть коли вона відсутня. Та чи переходить ця любов з уст того, хто хвалить, до серця того, хто слухає? Ніколи у світі, – але захоплення одного займається від захоплення іншого. Тому й люблять того, кого хвалять, якщо вірять у повну щирість того, хто хвалить, тобто коли він хвалить з любові», – пише Августин, наводячи також приклад римського оратора Гіерія, чиєю постаттю захопився «до нестями» саме завдяки вподобанням інших. Чи не дотична ця теза якраз до теми публіцистики та її впливу на громадську думку чи нинішнього впливу соцмереж на масову свідомість тощо. Так, у багатьох аспектах цей вплив позитивний, але частіше випадає говорити про його суперечливість. Завдяки змішуванню думок про певне явище чи людину, гарним розповідям та відгукам, ми вже формуємо своє враження, навіть не знаючи, чи так є насправді. Особливо коли вважаємо передавачів інформації авторитетними та кваліфікованими. Тоді наша довіра сягає дедалі вище.

До речі, нині чимало видань, окремих представників ЗМІ є іміджмейкерами. Їхнє завдання – сприяти успішному передаванню «захоплення одного до захоплення іншого». На жаль, часто створені ними рейтинги – безпідставні. Що й казати про те, що посилити «захоплення» набагато простіше, коли йдеться про публічних осіб, які вже чимось відзначилися, зробили гучне оголошення, стали героями скандалу, проявили себе епатажно в потрібний час і в потрібному місці, привернули увагу ще в якийсь незвичний спосіб. Такі речі ширяться зазвичай швидше, аніж ті, які справді заслуговують на увагу.

Про усунення ворожнечі

Думки Августина подеколи складні для сучасного осмислення, однак навіть у тих рядках його «Сповіді», які, на перший погляд, не можуть бути пристосовані до сучасності, можна подибати глибокі та приголомшливі сентенції. Наприклад: «Людина не повинна думати, що робить добре вже самим тим, що не говорить поганого, не збуджує й не збільшує ворожнечі між людьми, а повинна з усіх сил намагатися гарно говорити і гасити ворожнечу».

Нині для журналістів важливо протистояти поширенню мови ворожнечі. © hinsegindagar.is
Нині для журналістів важливо протистояти поширенню мови ворожнечі. © hinsegindagar.is

Цю тезу цілком можна спроєктувати на журналістську діяльність. Сучасні дослідники часто актуалізують проблеми поширення мови ворожнечі, наклепів, спекуляцій та стереотипів у медіапросторі. Натомість позитивних історій, які би працювали на зближення у суспільстві, недостатньо. Або ж тих, де не порушуватиметься баланс думок, а факти не підмінюватимуться коментарями. Тож дедалі актуальнішим є розвиток журналістики рішень. Її основна мета – конструктивне висвітлення конкретних проблем без впадання у крайнощі – так званий «принцип без надмірної критики, без надмірної радості» (за internews.ua). Такі матеріали вже активно створюють у виданні The Guardian, де є рубрика під назвою The upside. В її описі вказано: «Journalism that seeks out answers, solutions, movements and initiatives to address the biggest problems besetting the world». Тобто це і є гарний приклад того, як журналісти можуть неупереджено сприяти позитивним змінам та протидіяти ворожнечі, боротися зі стереотипами, займати проактивну позицію. Адже медійники мають у своєму арсеналі інструменти, завдяки яким можна долати ворожнечу, сприяти стабільності. Питання лише в їхньому раціональному використанні.

Отже представники творчих (і не лише) професій можуть знайти у «Сповіді» Августина Аврелія відповіді на чимало життєвих питань, ба навіть цілу систему світогляду, етичні орієнтири, безліч цікавих думок, які дуже пасує осучаснювати.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(4 голоси)

Також буде цікаво: