Середньовічні фейки Історія 

Середньовічні фейки

Часто ми, читаючи літературні твори про минулі епохи, мимоволі асоціюємо їх з правдивими свідченнями тих подій. Та чи варто сприймати все написане на віру?

Розглянемо далі героїчні епоси Високого Середньовіччя на прикладі «Пісні про Роланда» та «Пісні про мого Сіда» і спробуємо з’ясувати чи вважати їх історичними документами, чи це типова міфологічна інтерпретація, або, сучасною мовою, фейк?

Усі епохи мають своїх  героїв. Оспіваних у піснях, прозових літературних творах, легендах (а в сучасній інтерпретації – навіть в Інстаграм-блогах).

Героїчний епос Пізнього Середньовіччя почав зароджуватися у X-XI столітті. Кожна поема має два головні інгредієнти: основу – історичну подію, особу, факти, певний подієвий контекст і героя, якого в описану епоху вже наділяли не так міфічними силами, як благородними рисами (відданістю королю, духовністю, співпереживанням). Також, звичайно, у кожній поемі ці два інгредієнти «приправляють» міфами, легендами і пафосом. Тобто трохи відходять від історичної основи. Хтось ближче, хто дальше.

Як це було, розберемо конкретніше на прикладі двох цікавих епосів й спробуємо з’ясувати, чому автори поем створювали, говорячи сучасною термінологією, фейкньюз.

Таємниця існування Роланда

Історичною основою «Пісні про Роланда» є  похід Карла Великого в північну Іспанію, який тривав кілька місяців влітку 778 р. З самої дати стає зрозуміло, що це епоха Реконкісти й поширення військовим шляхом християнської віри. Коли Карл із військом повертався з цього походу через Піренейські гори до Франції, на ар’єргард, очолюваний графом Хруодландом (Грутландом), у Ронсевальській ущелині напало гірське плем’я басків. Франків перемогли й пограбували. Після цього баски швидко зникли. Карл, відповідно, не зміг їх знайти і продовжив шлях додому.

Зрозуміло, народ оспівував бої, особливо шанувалися полеглі лицарі. І от з часом «виявилося», що у цьому ар’єргарді були найкращі і найвідданіші воїни короля. А сам похід тривав уже не декілька місяців, а майже 7 років. Та й напали не баски, а невірні сарацини, підступно зрадивши угоду з Карлом.

Пісень про цей похід було багато. Те, що ми читаємо зараз, – робота невідомого письменника, найімовірніше, укладача поем попередніх періодів, «Турольда».

Роланд трубить у ріг, сповіщаючи про засідку. Щоправда, занадто пізно...
Роланд трубить у ріг, сповіщаючи про засідку. Щоправда, занадто пізно… Джерело зображення: ae-lib.org.ua

Головним (на перший погляд) персонажем твору стає Роланд, історичне існування якого взагалі спірне. Єдина згадка про нього є у творі Ейнгарда «Життя Карла Великого». Більше того, ще до написання поеми про Роланда ширилися чутки, начебто він – дитя гріховного зв’язку Карла Великого з власною сестрою. Тобто особа героїчна, благородна, але з самого початку «таврована».

У самій «Пісні про Роланда» про цей гріховний акт не йдеться, Роланд тут улюблений племінник і відданий лицар Карла. Проте, якщо глянути загалом, середньовічні герої не є надто ідеалізованими. Іншими словами, вони не цураються нічого людського. Наприклад, Роланда нам показують відважним, сміливим і відданим, проте його відчайдушність і впертість межує з погордою, яка згодом і губить ар’єргард в ущелині, адже, якби він протрубив у ріг на самому початку, війську, можливо, вдалося б врятуватися.

«Роланд відважний, мудрий Олів’єр», – так описує автор двох найкращих друзів, і стає ще раз зрозуміло, що жоден не є ідеальним. Адже найкраще було би змішати цих двох особистостей. Тоді б ми мали бездоганного героя з мудрістю, сміливістю, розважливістю, силою… проте він не був би таким органічним. Та й оця дещо юнацька нерозважність Роланда у поєднанні з відданістю своєму обов’язку робить його дуже привабливим героєм для читача.

Абсолютного зла у поемі теж немає. Так, до маврів застосовують образливі звертання й показують жорстокі бої, але їх лицарські якості також визнають. Наприклад, Марсілія називають лицемірним і підступним, але й розумним. Балігант, безумовно, ворог, але статний, могутній і мужній. Ганелон – зрадник, якого потім покарали, але водночас автор захоплюється його статурою, силою, він корисливий, але й розумний. Зрештою, за допомогою цього персонажа, а точніше суду над ним, розкрито ще й залежність Карла від феодалів.

Про образ Карла. Коли було сказано, що, можливо, й не Роланд є абсолютним головним героєм, то на думку приходив саме імператор. Адже на ньому все тримається. Роланд уособлює справжню васальську відданість і служить своєму королю. Як і все військо. Після смерті Роланда саме переживання Карла виносяться на перший план, пізніше – його помста. Проте король також не ідеальний. Він дуже побивався знищенням Роланда й дванадцяти перів, та нічого не було сказано про інших загиблих у Ронсевальській ущелині. До того ж, король мав би думати про загальне благо, а він хоче помсти, не зважаючи на майбутні численні жертви власного війська.

З одного боку, сивобородий Карл зображений як носій державної мудрості й беззаперечний авторитет, а з іншого – безсильним (видіння про небезпеку, що наближається, не допомагають попередити загибель улюбленого племінника, він навіть прокинутися не може). Уже згаданий суд показав, що влада короля залежить від феодалів, і щоб не допустити міжусобиць, він міг навіть виправдати зрадника, адже «за ним» було багато родичів із військом. Усе вирішив поєдинок, на який Тьєррі викликав Пінабела, а не воля Карла.

Варто ще окреслити різні види стосунків. Вони, як і зображення світогляду середньовічних постатей, також можуть претендувати на звання «головних героїв» поеми.

Нам показують зразок васальської відданості на прикладі, передусім, Роланда й 12-ти перів. Відданості королю і своїй батьківщині. На відміну від деяких «звичайних» баронів, для яких особисті інтереси вищі за державні (той же Ганелон і феодали, що його виправдовували, хоча розуміли, що йдеться таки про державну зраду, а не особисту помсту). Дружні стосунки: Роланд й Олів’єр, вони обоє і Турпін. Усюди дружба змальована не без конфліктів, але з відданістю одне одному. Турпін показує ще й взаємозв’язки церкви й війська, стаючи зразком лицаря-клірика, який хоч і є більше воїном, але виконує свій обов’язок до кінця, спочатку надихаючи воїнів, потім своїм прикладом показуючи, як битися «за віру», а згодом відпускаючи їхні гріхи.

Яскравою ознакою є одухотворення речей. Наприклад, усі центральні персонажі мають «іменні» мечі. У Роланда – Дюрандаль (і ріг Оліфант), у Турпіна – Альмас, у Карла – Джойоз, в Олівера – Альтеклер.

Також варто зауважити, що «Пісня про Роланда» героїчна трагічно. По-перше, відсутня романтична лінія, не розписані жіночі персонажі. А Роланд, хоч і має наречену, ні разу про неї не згадує (читач знайомиться з Альдою лише наприкінці, у момент її смерті). Та й героїзм самого Роланда показаний через його загибель. Зрештою, навіть Карл в останніх рядках поеми тужить, бо не хоче йти у новий похід.

Усі персонажі героїчні, проте нещасні. Події епічні, але трагічні. На відміну від наступного твору.

Героїзм заради честі чи розрахунок заради грошей?

Поема «Пісня про мого милого Сіда» має набагато твердіше історичне підґрунтя.

Прототипом героя є Родріґо (Руй) Діас де Бівар, який жив в ХІ столітті, і якого маври назвали Сідом, коли після вигнання з Кастилії він у них служив (а потім з ними ж воював). Події, описані в поемі, це так само розквіт Реконкісти, а саме відвоювання у маврів іспанських земель. Поему поділено на три частини: «Пісня про вигнання», де Сіда виганяє король Кастилії Альфонсо, дружина й діти залишаються у монастирі, а герой разом з військом відвойовує землі одна за одною, «Пісня про весілля», у якій король остаточно реанімує Сіда, дозволяє йому переїхати до Валенсії і видає заміж його дочок за інфантів Карріона. Й остання – «Пісня про Корпес», де описане боягузтво і підлість «зятів», їх покарання й новий шлюб дочок Сіда з королями Наварським та Арагонським.

Титульна сторінка «Хроніки славного лицаря Сіда Руй Дієса Кампеадора», яка вийшла в місті Бурґос, у 1512 р.
Титульна сторінка «Хроніки славного лицаря Сіда Руй Дієса Кампеадора», яка вийшла в місті Бурґос, у 1512 р. Джерело зображення: chtyvo.org.ua

Відмінності між двома поемами

Як уже було сказано, історія про Сіда більш достовірна. Родріґо (Руй) Діас де Бівар є центральним персонажем багатьох народних творів і національним героєм Іспанії. Проте у поемі таки є відмінності, які, напевно, зумовлені бажанням демократизувати постать Сіда. Тобто історично Родріґо де Бівар належав хоч і не до найвищого, але таки до знатного іспанського роду. А в поемі він представлений як інфансон, тобто представник незнатного дворянства. Для чого? Щоб зробити персонажа ближчим до народу.

І загалом він більш «справжній», ніж Роланд: Сід турбується про дружину і дочок, добробут війська і родини. У поемі розповідається про честь не лише рицарську й васальську, а й сімейну.

Навіть бої більш реалістичні: немає пафосу, з якою описані були 12 перів в ущелині, кожен з яких убивав безліч «невірних». Тут співвідношення між військовими силами були адекватними, тобто такими, які могли б принести перемогу дружині Сіда. Та й самі битви не обмежувалися лише героїчним описом і перемогою/поразкою. Нам показують «житейські справи»: придбання і поділ здобутків, опис трофеїв, святкування, міський побут. Тобто Сід ще й практичний, а не лише героїчний (яскрава сцена обману євреїв двома скринями з піском) і, зрозуміло, не ідеальний.

Проте «ідеалізація» його образу простежується в іншому: на відміну від історичної постаті, «поемний» Сід – послідовний захисник християнства. Насправді, як уже згадувалося, він воював і за ту, й за іншу сторони.

В обидвох поемах зображена васальська відданість королю (Сід не зрікається її навіть після вигнання). Проте самі образи королів різні. Карл – органічний правитель, наділений беззаперечною владою й мудрістю (хоча й залежний від феодалів). Альфонсо лише за посадою очільник держави, проте особливих лідерських якостей не має. Та й вираження відданості різне: у Роланда – через жертвування життям, у Сіда – через підношення матеріальних благ.

В обох поемах є релігійний мотив, проте Сід більше дбає про відвоювання земель, а не душ людей і одержання з цього матеріального зиску (що він пропонує і єпископу).

Ну і, звичайно, у «Пісні про мого Сіда» героїзм оптимістичний. Сід усюди виходить переможцем. Він здобуває не лише славу, а й матеріальні блага, зрештою, він залишається живим.

Таки фейк?

Після аналізу поем важко назвати «Пісню про мого милого Сіда» абсолютним фейком. Так, є незначні прикрашення історичної постаті, але це, скоріше, літературна інтерпретація.

А от з «Піснею про Роланда» ще складніше. Тут «вільного польоту» забагато. Та й тогочасні поеми часто відігравали роль історичних творів для своїх нащадків. Так як історія тут перекручена, згідно з сучасною термінологією, твір можна було б назвати фейком.

Навіщо він створений?

Звичайно, таким героїзуванням автори частково виправдовували й утверджували хрестові походи. Закликали інших йти «за святу справу й короля», що часто призводило до поширення смертей, а не християнських цінностей.

Однак вони також пропагують корисні риси (вірність, благородність, сміливість). А для того, щоб впровадити такі речі у маси, треба якогось героя, авторитета, який би це все уособлював. Окрім того, середньовічні епоси нам подарували, наприклад, образ сучасного романтичного героя, накреслили багато цікавих сюжетів (співвідношення особистого і державного блага) і, можливо, немає нічого страшного у тому, щоб трохи прикрасити конкретну історичну постать.

Тому…

Літературні твори минулих епох є цінними джерелами знань про уявлення і цінності, спосіб мислення, побут тодішніх людей. Вони можуть допомогти зрозуміти контекст тієї чи іншої історичної події, якщо ми ставитимемо питання, чому саме так написаний той чи інший епос. Однак посилатися на них як на історичні факти не варто.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(4 голоси)

Також буде цікаво: