Боротьба Близького Сходу Планета 

Боротьба Близького Сходу

Війна, в якій усі воюють проти всіх, на територіях Сирії та Іраку не почалася з нічого. Урядова армія, Корпус сторожів ісламської революції, організація Хезболла, повстанці невизнаного Курдистану, турки, так звана Ісламська Держава, або ІДІЛ, Вільна сирійська армія, Північний фронт, Фронт ан-Нусра, Ісламський фронт, Росія, США, Ізраїль – все це лише основні гравці у цій війні, кожен крок яких забирає усе нові й нові життя, незалежно від того, якою місією наділена війна кожного з них. Війна буремного Близького Сходу має свої причини, особливості та обов’язково матиме наслідки, але про них ще зарано говорити.

Тож, кажучи про причини, можна виокремити так звану «Арабську весну» – протести деяких країн центральної Африки та Близького Сходу. В ході історії ці протести перетворяться у серйозні заворушення, революції, дійде навіть до зміщення уряду в Тунісі, Ємені та Лівії. Незважаючи на те, що Близький Схід є доволі релігійним регіоном, війна не зумовлена релігійними факторами, якщо не брати до уваги фанатиків ІДІЛ.

Але «Арабська весна» була навіть не стільки причиною, скільки передумовою війни на Близькому Сході. Адже там, де протести стикались із силовим придушенням з боку уряду, – протестуючі чинили ще більший супротив державній системі. Чому ж виникали ці протести? Варто зауважити, що лідери багатьох цих країн правили десятки років або передавали владу своїм дітям у спадок; політична система переживала застійні часи; рівень життя стрімко падав; продовольча криза, яка занепокоїла навіть ООН; стрімке зростання кількості населення. Всі ці фактори лише наближали «вибух».

У Сирії революція починалась доволі повільно, адже в країні уже впродовж кількох років були заблоковані основні соціальні мережі – Facebook, Twitter, YouTube. Навіть акт самоспалення сирійця не підірвав маси. Відправною ж точкою війни можна вважати затримання у місті Дара кількох школярів, які розмальовували паркани графіті «Народ бажає падіння режиму». Це було гасло «Арабської весни».

За декілька днів вулиці міста заповнюються людьми, які вимагають звільнити підлітків. Один із генералів Сирійської армії виходить до протестувальників із заявою для сімей затриманих, у якій ідеться про те, що у них більше немає дітей. Демонстрації жорстоко розганяють, як наслідок – гине декілька людей.

Наступного дня на вулиці вийшло вже більше 10 тисяч людей з вимогою покарати винних у вбивстві та покласти кінець корупції у владній верхівці. Башар Асад, який і досі є президентом Сирії (хоча варто сказати – 19% Сирії, які він контролює на цей час), відправляє людей на перемовини, але спільної мови знайти не вдається. Влада знову намагається розігнати людей, проте, відбивши напад, натовп виходить з-під контролю і починає трощити державні установи, в тому числі і офіс партії Баас.

Сирійці протестують проти президента Сирії
Антипрезидентські мітинги в Ябруді поблизу Дамаска (2 березня 2012 року). ® dalje.com

Баас – політична партія, яка є синтезом арабського соціалізму, панарабізму та антиімперіалізму, була заснована у 1947 році, а згодом розділилась на Сирійську та Іракську гілки. Іракську партію Баас зруйнували зі зміщенням Саддама Хусейна. Партія сформулювала дуже розмиту ідеологію, і була не раз підозрювана у зв’язках із угрупуванням Аль-Каїда та міжнародним тероризмом в цілому, що і слугувало причиною вторгнення міжнародної коаліції на чолі зі світовим жандармом США в Ірак 2003 року.

Ірак – територія, яка викликає набагато менше суперечок з погляду сучасної війни там. Іракська армія виявила повну неготовність протистояти ІДІЛу, і без США Ірак давно зник би з мапи світу де-факто. Кістяк Ісламської Держави в Іраку склали місцева Аль-Каїда та офіцери армії Саддама Хусейна. До того ж, пригнічувані за часів Саддама курди складають певну коаліцію у війні проти ІД.

Розібратись у ситуації в Сирії набагато складніше. З одного боку – армія офіційного уряду, а з іншого – Вільна сирійська армія, вони ж – повстанці, що налічують більше 30 угрупувань, які на деяких ділянках фронту тимчасово співпрацюють. До речі, Росія, яка офіційно воює проти ІДІЛ у Сирії, вділяє вирішенню питання Ісламської Держави набагато менше часу (і це помітно), ніж допомозі утриматись при владі своєму союзнику Асаду. Останній, до слова, ніколи не гребував ані військовою допомогою ІДІЛ, приміром, в північних провінціях вони спільно дуже успішно перемололи оточені повстанські загони, ані економічною – держсекретар США Джон Керрі наголошував у своїй промові на тому, що Асад купує в ІДІЛ нафту. У це доволі легко повірити, якщо враховувати, що наразі урядові війська не контролюють жодне нафтове родовище, всі вони перейшли під контроль Ісламської Держави.

Можна також простежити цікаву тенденцію, що в Іраці, де проти ІДІЛ допомагає воювати США, перша зазнає постійних втрат територій і людських ресурсів, а в Сирії, навпаки, захоплює провінцію за провінцію, і якщо отримує поразку, то не від урядових сил чи РФ, а від повстанців, курдів чи Туреччини.

Туреччина, до речі, влітку почала операцію «Щит Євфрату» – зачистку прикордонних районів від курдів під ширмою боротьби з ІД. Бурхлива імітація і пропаганда проти ІД виявилась підставою для вторгнення в сусідню країну для лобіювання своїх інтересів у боротьбі проти курдів.

turkey-tanks
Колона турецьких танків входить в Сирію. © AFP

США виступає союзником ВСА і курдів, які також локально разом воювали проти ІД, але також є союзником Туреччини, для якої питання курдів так само важливе. Тут США балансує на двох стільцях, ризикуючи втратити Туреччину як основного партнера в регіоні.

Курди також розділені на декілька таборів, як мінімум – це Іракські та Сирійські курди, як максимум – це ті, які розділені за ідеологічними політичними течіями. Наприклад, Робітнича партія Курдистану, яка просуває ідеї соціалізму, є найбільшим противником Туреччини.

Ізраїль також бере участь у конфлікті. Здавалось би, до чого тут Ізраїль? З часів Шестиденної війни він де-факто володіє регіоном Сирії, який називають Голанськими висотами. Сирія визнала ці території окупованими. Але річ у тім, що для Ізраїлю будь-які мусульмани не є бажаними гостями, тому, коли будь-які військові наближаються до території, яку Ізраїль вважає своєю, – починаються бомбардування і обстріли до повного знищення непроханих гостей. Тут розмова коротка.

Ісламська держава Іраку та Леванту – це невизнана мусульманська міжнародна терористична мілітаристська група і халіфат напрямку салафітський джихадизм. Салафія означає «розуміння релігії в тому вигляді, в якому її розумів пророк». Останнім часом салафізм асоціюється з буквальним, суворим і пуританським підходом до ісламу. Джихадисти салафізму підтримують насильницький джихад проти цивільного населення як законний вияв ісламу. Тобто вони хочуть знищити всіх не/мусульман і всіх мусульман, які не підтримують їхнього погляду на світ, тобто знищити всіх невірних.

Не зважаючи на консервативну ідеологію, ІДІЛ не гребує сучасними благами цивілізації: танками, гарматами, безпілотниками та артилерією. Не кажучи вже про те, що майже всі свої бойові дії та публічні страти вони знімають на камеру та викладають в Інтернет, який також не дуже вписується в концепцію консервативних цінностей.

Віднедавна ІДІЛ оголосила себе Халіфатом і оприлюднила карту територій, які її цікавлять. Туди, до речі, входить і Крим. Так вони кинули виклик усьому світу.

Мапа ІДІЛ
Мапа ІДІЛу, яким вони хочуть його бачити

Висновки з такого масштабного військового конфлікту робити рано, особливо коли ще жоден гравець не вибув з поля бою. Багато хто прагне, аби першим, хто програє, була ІДІЛ, але варто визнати, що навіть зникнення Ісламської Держави з карти світу не принесе одразу мир на ці землі. Занадто багато територіальних претензій мають курди на землі, які вони виборювали, за які віддали власні життя; занадто багато крові повстанців Вільної Сирійської Армії пролито у боротьбі проти Башара Асада, щоб все так просто закінчилось; занадто багато ультиматумів і заяв зробили світові лідери. На жаль, усім їм нікуди відступати, але варто пам’ятати, що будь-яка війна має і початок, і кінець.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(5 голосів)

Також буде цікаво: