Зберегти землю: зберегти Україну

Ганна Гопко, незалежний журналіст, народний депутат України
Ганна Гопко, незалежний журналіст, народний депутат України

Пригадую, як 2008 року філософ Сергій Кримський в інтерв’ю на тему світоглядної журналістики сказав мені ключову фразу: «Іде війна за землю! Відбувається страшна боротьба, яку не порівняєш з усіма цими політичними баталіями»…

Боротьба за українські чорноземи почалася із здобуттям незалежності. Здійснені під керівництвом різних прем’єрів, Президентів недолугі агрореформи працювали проти інтересів народу країни. 68% селян, згідно з даними Інституту соціології НАН України (2012), не впевнені у своєму майбутньому, 76,8% не мають заощаджень. Це є свідченням того, що за роки незалежності влада не мала візії щодо політики ефективного використання землі, а існуючі агрореформи призвели до зубожіння селян, створення великих латифундій та земельного дерибану. І зараз влада продов­жує обкрадати своїх громадян.

Не хочу скиглити, але скажіть — скільки Ви знаєте сіл, де народжуваність перевищує смертність, де фермер дбає про односельців?

У серпні цього року один із фахівців на зустрічі, організованій Ініціативною групою «Першого грудня», чітко сказав: … А що завтра буде, з 1 січня 2013 року? Жодної відповіді немає. І владі, і криміналу, і олігархам, і транснаціональним компаніям, і тим, хто зазіхає, відкрито веде війну за українські землі, всім вигідно, що з 1 січня, без законодавчої бази, у нас буде створено ринок землі — незворотній фактор в долі України.

Відомий журналіст британської The Guardian Джон Відал раніше попереджав про «неоколоніалізм» — «захоплення сільськогосподарських земель у найбідніших країнах багатими країнами та транснаціональними корпораціями», яке відбувається швидко в загрозливих масштабах. Але справжня війна за харчі у світі лише попереду. За даними ООН, потреба у зернових до 2030 року зросте на 50%, а до 2050 року — вже на цілих 100%. Нещодавно Всесвітня продовольча організація (ФАО) загострила увагу на тому, що в Європі, на Кавказі, і в Центральній Азії зменшується кількість дрібних фермерів, і рекомендувала урядам країн звернути на це увагу, підтримавши цю категорію селян.

Українські чорноземи як національне багатство, що належить кожному громадянину, не можна продавати. Глобальні виклики, серед яких продовольча криза, мають мобілізувати українську владу для ефективного використання Богом даного стратегічного ресурсу, який має працювати на благо кожного.

Продавати землю — це злочин проти власного народу і його майбутнього. Законодавча база не готова до зняття мораторію та впровадження ринку, не готові до цього і українці. За даними Інституту соціології НАН України, з 1994 року негативне ставлення до приватної власності на землю постійно зростало із 44% до 53,1% у 2008 році та до 57,2% у 2010.

Ринок землі не обов’язковий та невиправданий в період тотальної корупції в країні та без законодавчої бази, яку нашвидкуруч ухвалюють кнопкодави. 7% світових запасів чорноземів, які намагаються загарбницьки додерибанити «свої» чужинці у союзі із міжнародними радниками, є новітньою формою неоколоніалізму. Може скластися ситуація, коли українці голодуватимуть, маючи найродючіші чорноземи.

«Селяни, які, по суті, перетворилися на рабів, згідно зі сталінською версією соціальної справедливості, залишилися ні з чим. А тепер, здається, їх готують до виселення із землі, яка годувала їх та їхніх прадідів. Невже автор цих рядків є єдиним в Україні, хто готовий здіймати ґвалт із цього приводу?» — запитував свого часу Джеймс Мейс, відомий дослідник українського Голодомору, в статті «Трагедія, що назріває».

Земля — це не підприємство, фабрика чи завод. «Завод — то є місце праці. Земля дає відчуття приналежності, допомагає зберегти ідею України». Саме тому ринок сільгоспземель — небезпечний для розвитку України, для збереження нашої ідентичності…

Що маємо зараз? Іван Томич, відомий агроексперт, нещодавно чітко окреслив проблему: «Ми маємо найбільший скарб у світі — 33 мільйони гектарів землі, але чи отримує блага сьогодні український громадянин, український селянин? Сьогодні ситуація така: 100 транснаціональних компаній використовують і експлуатують більш ніж 11 мільйонів гектарів земель, тобто більше третини. Це сотня власників, більшість з яких не українці. А ресурс, хороший урожай, — це ресурс, зорієнтований тільки на зовнішні ринки, а не на потреби суспільні і потреби внутрішнього ринку».

Як можна продавати землю і розмислювати про її ціну? Земля безцінна. Іван Павло ІІ, перебуваючи в Україні, високо оцінив вартість землі. Його звернення «Українці, в родючу землю Ваших традицій заглиблюється коріння Вашого майбутнього», свідчить про «духовну» вартість землі. Земля не може бути товаром.

Згадаймо такий дуже промовистий акт — Папа Іван Павло II, коли приїздив до якоїсь країни, цілував землю, — символічно вказуючи на важливість землі для держави… Людина, яка любить землю, не тільки працює на ній, а й зберігає ідею України. Якщо ми хочемо сьогодні знов зробити Україну поняттям, живим поняттям у житті нашого народу, селянин, рільник мусить полюбити землю.


ПОТЕНЦІАЛ ДУМКИ

«Я відчуваю Україну серцем, розумію головою, бачу її ззовні, тому можу із впевненістю сказати: у нас фантастичний потенціал».

Богдан Гаврилишин


  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(2 голоси)

Також буде цікаво: