Сенсовна поезія та пісня

Оксана Лободяк
Оксана Лободяк, редакторка розділу «Творчість наших читачів»

Нещодавно, переглядаючи свої університетські конспекти, вкотре (!) замислилася й зачарувалася думками трьох знаменитих постатей ХIХ століття – американця Ральфа Волдо Емерсона, шотландця Томаса Карлейля та італійця Джузеппе Мацціні, а також видатного морального авторитету ХХ століття українця Євгена Сверстюка. Зважте: Емерсон – «Про рівень цивілізації треба судити не за цензом, не за розмірами міст, навіть не за врожаями, а за тим, яку людину вирощує суспільство»; Карлейль – «Найвищих здобутків осягнули ті нації, які створили найкращі поезію та пісні»; Мацціні – «Коли, читаючи сенсожиттєвий текст, я проливаю сльози на сторінки, відтак прощаю автору деякі стилістичні недогляди».

Відразу уточнюю. Немає жодного сумніву, що високорозвинута економіка вкрай потрібна спільнотам. Однак не забуваймо орієнтирів Андрея Шептицького: «Тільки такий народ є багатий і сильний, у якому всі або майже всі (відповідно до свого становища) заможні…Неможливий економічний добробут без моралі, …яка мусить однаково обов’язувати! Мусить бути Божим Законом». Ще один запис у конспекті, він стосується відповіді Матері Терези американському тижневику «Тайм». На запитання кореспондента «Що є для вас найвеличніший Божий дар?», вона відповіла – «Бідні люди». На уточнююче питання – «Чому ви так вважаєте?», Мати Тереза заакцентувала – «У мене є можливість бути з Господом 24 години на добу».

До сказаного додам думку редактора авторитетної німецької газети «Франкфуртер Альгемайне Цайтунг» Дірка Шюмера: «Життя, яке вимірюється тільки продуктивністю праці, складається ні з чого іншого, як із марнування часу. Фізика називає кінцевий стан всякої метушні «ентропією». Це – стан максимального хаосу при рівній температурі, максимальної мішанини й максимальної нудьги. Щораз швидше перемішування наших життєвих світів є саме такою ентропією. Крім безповоротного урівнення температури нашої атмосфери, є ще й семантична, хронологічна ентропія: багатоголосся, розкришений час. І вже зараз світова культура, що гуде голосами ЗМІ, виявляється такою ж аморфною» (Deutschland, 2001; жовтень – листопад. – С. 65). За 18 років, які минули відтоді, ситуація значно ускладнилася. Суто технізоване життя не може мати іншого результату. Так само усталена система речей, що її можемо окреслити давнім спортивним терміном – «Швидше, вище, сильніше» (Citius, altius, fortius) і яка охоплює культуру тимчасовості у вигляді різних шоу і розваг, неспроможна вибратися з лещат продуктивності.

Тільки духовне об’єднує, облагороджує життя. Давно доведено: священне є тим творчим, надихаючим, плідним первнем, що якраз освячує усе довкола. Справжня поезія (література назагал відкрила найбільше істин) постає у сяєві довершеної слави, яка затьмарює усі інші вартості, висвітлюючи їхні неясності й неточності. Вона супроводжує народи впродовж історії, ідеалізує буття, дає йому крила. «Дух животворить» – цей афоризм нашого славетного філософа Григорія Сковороди є не тільки поетичною візією, він випливає з наукового поглиблення психології, духовної енергії нації. Так устійнюється правда, що допомагає подолати нав’язаний матеріалістами спрощений погляд на світ. Власне українська поезія одухотворює державну організацію, силу оборони, добробут та інші чинники життя. Це стосується також сенсовної поезії інших народів.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(2 голоси)

Також буде цікаво: