Молися й далі за Україну…

hopko-babusia-head

Вперше їхала в рідне село Ганачівка до бабусі Слави. На могилу…

Серце стискалося… Скоро буде 40 днів, як вона пішла у Вічність…

Завжди боялася цього моменту, що її не стане, і Ганачівка перестане манити до себе. Ще в 2009 році, коли в статті «Чим манить Ганачівка?» для газети «День» писала про бабусю Славу та інших односельчан-бабусь, що село/села в Україні тримається на таких, як моя Найдорожча бабуся, тоді уже просила Бога дати їй дожити до 100 років.

hopko-mogyla

Я завжди після села любила щось писати, постити фото, моя душа завжди наповнювалася, співала… У селі, в сінокосах, ароматних травах та свіжому молоці, смачній воді гартувалася моя Любов до Землі.

Любила фотографувати бабусю скрізь: на городі, в стайні, як доїть корову, в хаті, збудованій ще в 1960 році. Потім бабуся завжди казала: «Знов нафотографуєш і в той Інтернет, а мені в селі кажуть: «Славка, твоя Нуська знов щось про село написала…» Нащо то про стару бабу писати?!»

Хоча потайки їй подобалася моя увага, обійми, любов!

Бабуся навчила мене «Отче наш», колядок, тяжко працювати на землі, любити діброву, дбайливо ставитися до худоби і невтомно постійно працювати. Ще цього Різдва вона пекла пампухи, готувала Святу вечерю…

Сьогодні я зайшла в кімнату бабусиної хати, де пройшло моє усе дитинство. Поглянула на ліжко бабусі… Гарно встелене… На її фотографію з молодості на стіні… Згадала своє дитинство…

Сіла і розплакалася… Спустіла хата, спустіла душа…

Батько, бабусин син, побачив сльози і відправив мене на город збирати огірки, які ще посадила навесні бабуся. Але і там нахлинули спогади – котилися сльози…

Згадувала, як ми ще їздили з сестрою сапати колгоспні буряки. Бабуся майже 30 років була ланковою в колгоспі, депутатом Перемишлянської райради… Тяжко все життя гарувала. Тромби на ногах, але в очах віра, що колись Україна і село буде заможне. Не дочекалася…

15 серпня у бабусі був би 84-й День народження! Я так мріяла, щоб вона жила вічно… Завжди жартувала і говорила, що поки правнука не народжу, то хай про смерть і не думає. Бо що то лише три правнучки? Мало!

Відчуваю, що Ти, моя рідна, читаєш ці рядки уже сама, з Неба! Дякую Тобі за Любов і за те, що ти була такою, як ти була… Мені бракує Тебе.

hopko-ganachivka

Мені хочеться подякувати Тобі за підтримку в студентські роки, коли ти з важкими сумками (а там молоко, сир, яйця, кролик, яблука, груші, горіхи) приїздила до Львова, щоб нам з сестрою допомогти.

Дякую Тобі за молитви… Знаю, як ти завжди переживала за кожен мій переліт і молилася, щоб Бог мене беріг. Переживала за мою роботу в Раді, часто кажучи, що ніхто не дасть збудувати державу, що обкрадають людей роками. І часто жаліла мене, що не маю часу на дитину, що постійно в роботі…

Прошу, молися й далі за Україну… І свою Родину тут, на Землі.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(3 голоси)

Також буде цікаво: