Тонни правди на барель нафти?

Тарас Лильо, редактор розділу «Суспільство»
Тарас Лильо, редактор розділу «Суспільство»

Для українців вибори лише іноді були моментом істини, а чуже волевиявлення – й поготів. Наша гідність, як правило, пробуджувалася після оголошення результатів голосування, які оголювали безпринципність більшості з бюлетенем у руках. У перемозі Емманюеля Макрона є один урок, який може стати великим застереженням для здрібнілих українських націоналістичних партій, чий рейтинг сьогодні становить близько 1-2 відсотків.

Здавалося б, для перемоги Марін Ле Пен було більше передумов: імміграційна криза, теракти в Парижі та Ніцці, проблеми Європейського Союзу, який французи наполегливо створювали у всі повоєнні десятиріччя на засадах своїх же ж цінностей Великої французької революції. Інстинкт самозбереження є майже у кожного, тому сподівання на перемогу представника Національного фронту були небезпідставними.

Українці кандидатуру Ле Пен сприйняли з тривогою через її зв’язки з Путіном. Така позиція лідера французьких націоналістів виявила одну з найбільших проблем сучасних політиків, які опустили справжнє призначення політики до свого незавидного рівня. Це – безпринципність. У випадку Марін Ле Пен, по-перше, не можна однією рукою боротися проти ЄС, яку вона вважає неоімперією, що знищує національні суверенітети країн-членів, у тому числі й рідної їй Франції, а іншою – підтримувати імперію кремлівську, яка з національних суверенітетів не залишає каменя на камені. Справжній, а не «електоральний націоналізм» завжди солідарний з потребами поневолених народів. Пригадаймо гасло українського національно-визвольного руху: «Свобода народам, свобода людині». Воно акцентує увагу не лише на визволенні українців. По-друге, аргумент захисників Ле Пен про вимушене кредитування в Путіна є, м’яко кажучи, непереконливим. Якщо значення має лише перемога будь-якою ціною, то це прямий шлях до поразки. Цілком можливо, що через п’ять років кандидатові в президенти Марін Ле Пен надійде цікава пропозиція від якогось африканського грошовитого диктатора, який запропонує їй кругленьку суму в обмін на дозвіл поселитися у Франції 100-200 тисячам своїх співвітчизників-опозиціонерів, які «заважають жити» цьому диктаторові. Що тоді скаже переповнена жагою влади Ле Пен?

Видатний курдський військовий і політичний діяч, лідер національно-визвольного руху в Іракському Курдистані Мустафа Барзані якось констатував: «Ми живемо у світі, де тонни правди міняють на барель нафти». То, може, і сьогодні головний вододіл пролягає не між універсальними та національними цінностями, не між правами людини і правами народу, а поміж продажними людьми й тими, хто попри все це протистоїть продажності хоча б тому, що справжні ідеали ніхто не відміняв…

P.S. Батько нової європейської культури Данте Аліг’єрі вважав обман одним із найбільших гріхів, тяжчим за насильство. У «Божественній комедії», описуючи присутніх в колах пекла, він вибудовує цікавий ряд: підлесники, хабарники, торговці посадами, ошуканці, злодії, лукаві порадники, а також ті, які підробляють людей, гроші… і слова…

Восьме коло пекла
Восьме коло пекла з «Божественної комедії» Данте Аліг’єрі, в якому карають за обман
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(6 голосів)

Також буде цікаво: