Євгенія Зарицька – співачка світової слави, пов’язана зі Львовом Діаспора 

Євгенія Зарицька – співачка світової слави, пов’язана зі Львовом

Вона – володарка одного із найкращих голосів меццо сопрано в історії вокального мистецтва, камерна й оперна співачка, яка своєю майстерністю підкорила увесь світ. І цьому успіху завдячує насамперед Львову, який був її вчителем і першим слухачем. Покинувши місто Лева в молодому віці і прославивши його у світах, вона заслуговує на те, щоб повернутися у пам’ять вдячних нащадків.

Євгенія Зарицька (1910–1979)
Євгенія Зарицька (1910–1979)

Євгенія Зарицька народилася в 1910 році у Раві Руській в родині працівника пошти за фахом і музичного діяча за покликанням Ромуальда Зарицького, але більшість українського періоду її життя пов’язана зі Львовом. Тут, навчаючись у гімназії, паралельно вчилася грати на скрипці у Вищому музичному інституті імені М. Лисенка. Усебічно обдарована, Євгенія Зарицька встигала вчитися і у львівському університеті на філософському факультеті, і в львівській консерваторії Польського музичного товариства по класу вокалу у професора Дідури. Композитор С. Людкевич наполягав на тому, щоб закинула всі побічні заняття, філософію і присвятила себе лише співу, але Євгенія встигала всюди – навіть на львівське радіо, де співала для широкої аудиторії біля мікрофона. Значно пізніше, згадуючи Євгенію Зарицьку у своїх спогадах, інший музичний геній – Микола Колесса, характеризував її як освічену, інтелігентну та цілеспрямовану людину, справжню європейку.

Консерваторію Євгенія Зарицька закінчила із золотою медаллю за спів. Ще сумніваючись у своєму майбутньому, зголосилася до музичного конкурсу в Відні. Здобувши на цьому конкурсі велику грошову винагороду і схвальні рецензії музичних критиків, молода українська співачка поїхала до Італії вдосконалювати свою майстерність. Коли ж у Сієні відомий тогочасний диригент Антоніо Торнері уперше почув її спів, то одразу запропонував співати провідні арії поруч із найкращими співаками Італії.

Випробувати молоде дарування погодилися й керівники славнозвісного міланського театру «Ла Скала» (див. фото вгорі), виступати на сцені якого було мрією (і часом – недосяжною) всіх співаків. Дебют був настільки успішним, а відгуки настільки схвальними, що перед Зарицькою відкрилися сцени всіх італійських театрів. Вона підкорювала серця прихильників мистецтва у Мілані та Римі, Венеції й Неаполі та в інших містах.

Італійські композитори запрошували українську співачку на богемні посиденьки, і її прихід ставав окрасою того чи іншого вечора. За словами сучасників, Зарицька приходила завжди усміхненою, в хорошому гуморі, незважаючи на клопоти, які часом її супроводжували. Її не треба було довго вмовляти заспівати щось для гостей – залюбки сідала за фортепіано і виконувала арії з опер Пуччіні, Россіні, Чайковського… А десь поміж цим класичним репертуаром співала тужливу українську пісню: «Ой, одна я, одна, як билиночка в полі, ой нема же мені ані щастя, ні долі», під час виконання якої галаслива італійська богема замовкала й переймалися тонами душі і серця співачки… Італійські кінорежисери, які також відвідували ці богемні посиденьки, наввипередки запрошували українську красуню зніматися в їхніх кінофільмах, і в деяких, попри насичений концертний графік, вона таки з’явилась.

Подальший тріумфальний розвиток кар’єри Євгенії Зарицької перервала Друга світова війна, яка охопила й її улюблену Італію. Однак українка продовжувала співати, даруючи поціновувачам вокального мистецтва можливість бодай на час концерту забувати про смерті та руйнування. Вона й надалі залишалась бажаною вокалісткою для всіх італійських театрів.

Коли війна закінчилась, Євгенія Зарицька перебралася з сонячної Італії на береги туманної Великобританії. Першим же концертом у лондонському Оперному театрі вона підкорила вибагливу англійську публіку, а далі, не знижуючи планки, дивувала й дивувала.

Лондон, щоправда, був далеко від перехресть великих музичних шляхів, для успішних гастролей Європою доводилося долати великі відстані, тож у 1953 році Євгенія Зарицька вирішила перебратися до Парижа. Там для неї знайшлася робота музичного педагога. Але навіть навчаючи інших техніці співу, українка продовжувала виступати на сцені, гастролюючи містами Франції, Іспанії, Швейцарії, Австрії, Алжиру, всюди здобуваючи прихильні відгуки.

Відвідавши концерт Євгенії Зарицької в Парижі, у програмі якого були твори Шумана, Брамса і Мусоргоського, французький критик Г. Л. де ла Гранж писав у своїй рецензії «Я не знаю більш нікого, хто міг би порівнятися з нею у виконанні такої складної програми». Справді, мало хто зі співаків у тогочасній Європі міг конкурувати з українською співачкою, яка володіла сімома мовами й співала українською, італійською, англійською, французькою, німецькою, польською та російською. Поряд із класичним оперним співом виконувала українські пісні. У 1956 році Зарицька записала на одній із паризький студій платівку «Пісні України», включивши до неї твори М. Лисенка, К. Стеценка, М. Колесси, Л. Ревуцького, В. Барвінського та інших.

Підкоривши Європу, у 1958 році українська співачка відправляється на гастролі до США, де рецензії європейських критиків нічого не варті доти, поки публіка не почує голосу, а місцеві знавці від музики не винесуть свій вердикт. Уже в Америці вона шліфує й шліфує свою програму, адже турне насичене й складне – заплановано відвідати Нью-Йорк, Чикаго, Філадельфію, Клівленд, Детройт…

Євгенія Зарицька на обкладинці журналу «Наше життя», який видавав Союз українок Америки
Євгенія Зарицька на обкладинці журналу «Наше життя», який видавав Союз українок Америки

Уже після першого виступу в Нью-Йорку музичний критик газети «Нью-Йорк Таймс» назвав Євгенію Зарицьку «артисткою, яка приковує увагу видатним виконанням музичних творів і подиву гідним опануванням вокальної техніки» і наголосив у рецензії на українському корінні співачки світової слави. І це не було лише констатацією факту – у насиченому графіку гастролей співачка знайшла час для відвідин будівлі Українського Народного Союзу й редакції української газети «Свобода», щоб дізнатися, як ведеться американській Україні і чим живе українська громада. Про плани на майбутнє розповідала коротко: «Проживемо – побачимо». Зачарувала співачка й музичного критика з газети «Гералд Трибун», який у своїй публікації підкреслив не лише техніку виконання оперних арій Зарицької, але й її жіночу вроду, велику інтелігентність і вміння знайти зв’язок із слухачами. Америку українська співачка також підкорила…

Далі було повернення до Європи, гастролі, гастролі, гастролі. У концертних турне Євгенію Зарицьку супроводжували провідні симфонічні оркестри світу під керівництвом І. Стравинського, П. Гіндеміта, Е. Ансерме…

Але вже на початку 70-х років почалися проблеми зі здоров’ям. Співачка, продовжуючи виступати, все менше й менше думала про світові та європейські турне, а більше про те, щоб отримати посаду вчительки у якійсь музичній школі. З часом концертів ставало щораз менше, хвороба прогресувала, а місце на музичному Олімпі не терпить порожнечі – на провідні ролі виходили інші прими оперного мистецтва, публіка та критики вітали молодих, а про Євгенію Зарицьку стали забувати.

Вона померла 5 жовтня 1979 року у Франції після довгої і важкої недуги. А пам’ять про неї мають зберегти вже інші покоління українців, для прославлення яких вона не шкодувала ні себе, ні часу.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(6 голосів)

Також буде цікаво: