Ганна Гопко: «Оберігаймо власне світло» Світоглядні орієнтири 

Ганна Гопко: «Оберігаймо власне світло»

Про трансформаційну кризу людства, нові виклики та адекватні відгуки, про пошуки плідного маршруту доби, про втілення української мрії – домінування ідеалів «святої правди-справедливості»

ОДВІЧНА ІСТИНА: довколишній світ буде таким, якими сенсами наповнимо наше конкретне життя. Почуття доброти й відповідальності Ганна Гопко віднайшла у рідній селянській родині глибоковіруючих працелюбів на Львівщині, скристалізувала у школі, опісля – у Львівському національному університеті імені Івана Франка, у вирі життя, коли треба було виразно визначитися: утверджувати шляхетні ідеали чи пристосовуватися до обставин – переважно здеформованих крайнім егоїзмом у ставленні до дійсності. Слава Богу, домінуючим принципом її життя є сприйняття історії свого та інших народів, нинішньої складної дійсності, передовсім, як багатющого джерела моральних прикладів, що спонукають замислитися над буттям кожної людини зосібна та спільнот у контексті тенденцій розвитку цивілізації.

Два роки Ганна Гопко очолює Комітет Верховної Ради у закордонних справах. За цей час офіційно відвідала більше 15 країн, серед яких США, Японія, Німеччина, Польща, Франція, Австралія, Великобританія, Італія, Ватикан, Казахстан, Австрія, брала участь у численних міжнародних конференціях, у тому числі у засіданнях парламенту Європейського Союзу, регулярно зустрічається з послами багатьох країн в Києві. Нещодавно американське видання Share – America, створене Державним департаментом США як площадку для обговорення інновацій, демократії та громадянського суспільства, підготувало список із семи жінок, які формують майбутнє України (7 women who are shaping Ukraine’s future). Очолює список Ганна Гопко, у ньому також народні депутати Марія Іонова та Ірина Геращенко, співачка Джамала, правозахисниця Леся Матвійчук та ін.

Робочі зустрічі з політиками найвищого рангу
Робочі зустрічі з політиками найвищого рангу

РЕДАКЦІЯ ЖУРНАЛУ «ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ»: Що закорінилося у Вашій свідомості від пізнання інших народів?

Г. ГОПКО: По-перше, усвідомлення того, що світ переживає кризу відповідального політичного лідерства, але вже видно, як в різних куточках планети зароджуються острівки нової цивілізації. Адже новітні технології ставлять питання зайнятості людини та сенсів її життєдіяльності по всьому світу. Бачила це у майже 40 країнах, які відвідувала, хоча кожна має свої особливості.

По-друге, розуміння, які комори мудрості відкриваються від пізнання інших народів. Згадується далекоглядна спонука Першої книги Вед (Рігведи): «Нехай прийдуть до вас благородні думки з усіх сторін». Земну кулю населяють близько 14 тисяч народів, уявіть, які безмежні знання накопичені у цьому розмаїтті. Отже, пізнаючи, чим багаті інші народи, самі безперестанку збагачуємося.

Мені дуже імпонує у цьому контексті судження Габріеля Гарсіа Маркеса, видатного колумбійського письменника, лауреата Нобелівської премії: «Європейці, нащадки великої раціоналістичної традиції, природно, оцінюють нас згідно з власними критеріями… А будь-яке тлумачення дійсності у будь-якій частині світу відповідно до чужих для них критеріїв може призвести лише до трагічних непорозумінь та ще більшої ізоляції, одинокості й відчуження людей». Переконалася остаточно, що основою цивілізаційного багатства людства є культурне розмаїття. Саме тому зараз міжкультурний діалог – найактуальніше питання у порядку денному всього світу.

У діалозі з іншими народами ми маємо можливість не лише збагатитись новими знаннями, але й побачити нові можливості в саміх себе, доповнити сприйняття власного образу через його віддзеркалення в очах представників іншої культури. Це дуже помітно на такому прикладі. Відомий український перекладач Іван Дзюб (відомий своїми досягненнями у справі популяризації японської культури та нагороджений орденом Вранішнього Сонця, Золотих Променів із Розетою) у своїх враженнях про Японію звернув увагу на те, що «Японія експортує за кордон, передусім, продукти розумової діяльності свого народу», отже і «нам, українцям, треба глибше усвідомити своє місце у світі й зберегти себе», сприяючи розповсюдженню інтелектуальних здобутків українського народу. З іншого боку, етнолог Катаока Хіросі, який працює в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського АН України, щиро зізнався: «Коли слухаю спів стареньких українських бабусь, то отримую величезну насолоду, я обожнюю таке виконання і таких людей дуже шаную». Та ще й збагнув найсокровенніше: «Проїжджаючи Україною, відчув, що для ваших співвітчизників земля – це найважливіше, в них, незважаючи на різні лихоліття, не вбили любов до своєї землі». Цей погляд ззовні нам багато на що може відкрити очі.

РЕДАКЦІЯ: До речі, чи може бути чимось повчальною для України історія перетворень Японії?

Г. ГОПКО: Динаміка перетворень Японії доволі повчальна. Великі трагедії аж до заглади Хіросіми й Нагасакі в якості перших в світі жертв ядерної зброї, страхітливої аварії Фукусіми, традиції імперії, що сформували самовіданних воїнів, післявоєнна зміна курсу, що вивела Японію в ряди найпередовіших країн світу, добробут аж до 1995 року, опісля – глибока криза, під сучасну пору знову нове пробудження, реформи прем’єр-міністра Сіндзо Абе (абеноміка) з прицілом на найсучаснішу модернізацію країни, збільшення зайнятості серед жінок, зміну емоційного клімату в країні, тобто песимістичного мислення на оптимістичне – усе це нагромадження подій не затьмарило властиву японцям відповідальність за свою країну, ідентичність, що має глибоке коріння в оригінальній культурі, відданості ідеалам гармонії, церемоніям (не дивуйтеся: тут навіть розлучення – кожна третя пара – перетворюються на урочисту церемонію). За останні роки японці у пошуках нового шляху розвитку відходять від сліпого наслідування культури made in USA: фільмів, музики, книжок. Японські фільми забезпечують майже 60 відсотків прибутків, японська музика домінує абсолютно, втратили на популярності Марк Твен, Ернест Гемінгвей, кількість японських студентів, які навчаються у США, складає 24 тисячі – а ще на початку 90-х років ХХ століття перебувало їх тут 45 тисяч. Щораз сильнішою стає недовіра до споживацької моделі життя. Пошук нових цінностей триває.

РЕДАКЦІЯ: Щоб примножувати мудрість, треба постійно переосмислювати своє минуле, звіряти з досвідом інших народів. Відтак знаходимо спільне змістове ядро історії…

Г. ГОПКО: Так. Я це відчула нещодавно, коли вперше відвідала Ватикан у травні цього року як християнка та голова Комітету ВР у закордонних справах.

Раз у 25 років Двері милосердя та всепрощення у Соборі Святого Петра у Ватикані «розмуровують» і відкривають впродовж року для покаяння за гріхи. Звісно, дякувати Господу в молитві можна будь-де і будь-коли. Але там особливе місце. 2016 рік був оголошений Папою Ювілейним Роком милосердя, але в порядку винятку їх було розмуровано раніше, у грудні 2015. Світ і людство цього потребують.

Попросила у Бога сил для того, щоб служіння Христу ставити на перше місце у житті, і для допомоги Україні у здобутті миру. Християнство впливає на політичну філософію, дає критерії, за якими треба вимірювати політичні дії (так колись писала Маргарет Тетчер). Поки є віра – існує надія.

Сильне враження справив вівтар Святого Еразма із мозаїчними зображеннями наших київських князя Володимира і княгині Ольги в базиліці Святого Петра, які цим двом святим хрестителям Русі-України було встановлено з нагоди великого ювілею 1000-ліття Хрещення Русі. Зображення Св. Володимира оздоблене зображенням золотого тризубу на синьому тлі, над тризубом невеличкий золотий хрестик. На той час Україна не була самостійної державою. Отож, тризуб був лише національним знаком, але не державним гербом. Стара ватиканська традиція не дозволяє зображати державні герби у чотирьох Великих Базиліках Риму: Св. Івана Лятеранського (Папська катедра), св. Марії Великої, Св. Павла поза мурами та Св. Петра у Ватикані. Після проголошення української незалежності тризуб став державним гербом України. Так Україна стала єдиною державою у світі, звісно, окрім Ватикану, чий герб зображено у соборі св. Петра в Римі.

Зустріч з Верховним Архієпископом-емеритом Любомиром Гузаром
Зустріч з Верховним Архієпископом-емеритом Любомиром Гузаром

РЕДАКЦІЯ: Якою, на Вашу думку, може бути роль Святого Престолу у вирішенні «українського питання» у світі?

Г. ГОПКО: Святий Престол може відігравати особливу роль у встановленні миру, припиненні вогню, насильства на сході України та в Криму. У домаганні миру, як казав Блаженніший Гузар, треба, щоб цього прагнуло дві сторони, а не лише український народ. Тому важливими є подальші зусилля і через санкції в дотисканні Кремля, щоб гарантували припинення вогню, виведення військ, не перешкоджали доступу на Донбас міжнародним місіям, зокрема ОБСЄ.

Відразу хочу подякувати Блаженнішому Святославу за активну діяльність та працю щодо підготовки візиту.

Також в червні цього року відбувся візит до України Державного секретаря Святого Престолу П’єтро Пароліна з нагоди гуманітарної акції Святішого Отця Папи Франциска «Папа для України».

Працюємо далі, в молитві через єдність церков та у щоденній праці здобудемо перемогу!

РЕДАКЦІЯ: Кілька років тому в англійській газеті «Дейлі телеграф» (The Daily Telegraph) було вміщено концептуальний коментар Ніла Фергюсона про закономірність закінчення домінації Заходу, яка тривала 500 років. Університети – почавши від Стенфорда в 1963 році – перестають вивчати класичні курси історії «Західна цивілізація». Нині лише 34 відсотки студентів знає, хто був англійським монархом під час Великої Армади, тобто іспано-англійської війни. Лише 16 відсотків знає прізвище полководця англійських військ під Ватерлоо.

Г. ГОПКО: Натомість дедалі стають популярнішими заяви про потребу вивчати інші культури, я це відчула у розмовах з молоддю Заходу. Ця ж газета «Дейлі телеграф» наводила інші цифри. Скажімо, збірник музичних творів, що його відправили у космос на Вояджері в 1971 році, містить 27 творів, але лише 10 з них – твори західних композиторів (Бах, Моцарт, Бетховен та ін.). Історія світу «У сотні об’єктів», яку 2010 року видав Британський Музей, містить лише 30 творів західної цивілізації. 70 світових надбань належить іншим народам.

Перебування в багатьох країнах Заходу, розмови із фахівцями, спостереження буднів дає змогу, з одного боку, бачити безумовні переваги збереження й примноження цінності прав людини, громадянського суспільства, демократії, свободи преси, технологічних напрацювань, з другого боку – замислитися над такими явищами, як культура тимчасовості (про яку говорить Папа Франциск), перетворення ринкової економіки у ринкове суспільство, де усе продається і купується (висновок професора політичної філософії Гарвардського університету Майкла Сендела (Michael Sandel); його курс права й справедливості є найпопулярнішим університетським курсом на планеті, з ним через ВВС знайомляться мільйони людей.

РЕДАКЦІЯ: Наведені Вами факти та оцінки дають підстави тверезіше глянути на наші власні внутрішні орієнтири для розбудови Української держави.

Г. ГОПКО: Так, багато країн у світі вже переживали трансформацію від Середньовіччя до модерності, подібну тій, що зараз переживає Україна. Але в кожному конкретному випадку революції, злами історії, мають власні національні унікальні риси.

Внутрішні орієнтири такі: по-перше, збереження і належне визнання нашої справжньої, а не нав’язаної історії. Дуже тішуся, що уже закон про декомунізацію діє, активно перейменовуються назви міст і вулиць, а це можливість віддати належне тим видатним особистостям – українцям, наприклад Євгену Сверстюку або Героям України, які загинули у війні за Незалежність на Сході, та іноземцям Джеймсу Мейсу, Вацлаву Гавелу та іншим, які зробили відчутний внесок у відкриття нашої справжньої історії або дороговказ для подальшої розбудови державності. Хочу, щоб покоління моєї Софії виростало в іншому інформаційному середовищі, в модерній ідентичності – де є традиції, повага до тисячолітньої культури та укріплення цінностей новітньої революції Майдану – Гідність, Свобода, Воля!

По-друге, повернення держави обличчям до людини! Знову – емоційна, тобто найглибша рефлексія. На Пасху та Різдво я завжди у колі своєї родини. Це наша традиція. Ганачівка – рідне село! Не уявляю Пасхи без бабусі, родини! Дай Боже їй до 100 років дожити! Поки живуть бабусі – живуть села! Вони все життя дуже важкою фізичною працею заробляли на життя у колгоспах, втратили здоров’я, але зараз, як моя рідна бабуся, наприклад, розуміють, що нема грошей на підвищення пенсії, і готова терпіти далі, тільки щоб у владі не крали, країна змінилася б і тоді онукам доведеться менше віддавати боргів…

Знаменитий чеський філософ, політик, вчений, публіцист Томаш Масарик (чотири терміни поспіль його обирали президентом Чехословаччини!) говорив: «Ані як окремі особи, ані як народи ми не живемо тут лише задля втілення своїх егоїстичних цілей. Народ, котрий би жив тільки для себе, був би таким самим убогим, як людина, що живе лише для себе. Без віри в ідеї та ідеали життя окремих людей та народів є хіба що животінням». Сила України – в наших людях. Вони неймовірні, сильні духом, здатні віддавати життя за нематеріальні цінності та гідне життя. Держава має обслуговувати таких людей, а не використовувати їх для збагачення безпринципних злодіїв.

Деякі польські видання після Майдану акцентували, що тут «народилася нова українська нація, орієнтиром життя якої у ХХI столітті будуть цінності, а не інтереси». Не маємо права зрікатися великих ідеалів свободи як істини, справедливості у стосунках між людьми й народами, божественності людської особистості…

З донечкою Софійкою
З донечкою Софійкою

РЕДАКЦІЯ: Чи є для Вас рай на землі? Що це?

Г. ГОПКО: Чи є рай на землі? Є. Коли міцно стоїш на українській родючій Землі і відчуваєш її силу, усвідомлюєш найголовніше – без рідної землі щасливим не будеш.

Піднялася на діброву. Тихий рай. Йшла мимо молодого саду, який 7 років тому садили. Яблуневий цвіт, весь в ароматі – запах майбутніх яблук. Бджілки з сонечком на квітках. А там в далечині гордо ходить лелека – або як в селі кажуть – бусько. Благодать!!!

Маємо цінувати все, що маємо навколо себе – людей, природу, можливості для саморозвитку та допомоги людям. Не можна занепадати духом, адже це великий гріх.

Наведу перелік раціональних приводів для оптимізму! Британський письменник, журналіст і підприємець (працював як редактор в «The Economist» і «Washington Post) Матт Рідлі (Matt Ridley) у книзі «Раціональний оптиміст» (The Rational Optimist) наводить переконливі приклади того, що статистично кожний з нас є щасливішим, здоровішим, багатшим і зичливішим, ніж ще 50 років тому. Більшість людей краще харчується, мешкає в кращих умовах, має цікавіші розваги, кращу медичну опіку, може подорожувати світом, доживає до старості. Правда.


ПОТЕНЦІАЛ ДУМКИ

«Держава – це НЕ ЛИШЕ організована ДОЦІЛЬНІСТЬ; це насамперед СВЯТЕ СВЯТИХ нації, що ЗОБОВ’ЯЗУЄ кожного громадянина до СЛУЖІННЯ, ЖЕРТВ І ВИСОКИХ ДУХОВНИХ ПОРИВІВ. НЕ внутрішня боротьба ЧАСТКОВИХ ІНТЕРЕСІВ, тільки СОЛІДАРНІ, УЗГІДНЕНІ ЗУСИЛЛЯ ЦІЛОГО СУСПІЛЬСТВА, спрямовані на забезпечення сили й ладу держави, можуть гарантувати в лоні нації ВСІМ ії прошаруванням внутрішній мир, охорону, працю, законність, соціальну справедливість і розвиток».

Микола СЦІБОРСЬКИЙ


  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(5 голосів)

Також буде цікаво: