Ніжність і сила Аріадни Стебельської. Відома українка в Канаді

Ми повинні слідкувати за тим, що діється у світі, й рятувати українське, де можемо…

Аріадна Стебельська

Українська канадіана має понад столітню історію. На сторінках книг в іноземних фондах та архівах зачаїлися сотні імен, прізвищ та біографій забутих наразі українців та українок. Постаті багатьох із них ще не відомі широкому загалові. Серед них й ім’я мисткині Аріадни Стебельської.

23 серпня відзначаємо 101-у річницю з Дня її народження. Тож спробуймо принаймні частково відкрити факти біографії видатної українки.

…Ця ясноока жінка з таким унікальним ім’ям народилася у маленькому містечку на Вінниччині під назвою Гнівань. Аріадна Стебельська-Шумовська мала цікавий псевдонім Аріадна Шум, була поетесою, науковицею, журналісткою, мистецтвознавицею, створювала скульптури, писала картини. Це ще не повний перелік її зацікавлень, що й не дивно, адже талановиті люди можуть натхненно виконувати десятки справ. І бути водночас натхненниками для інших.

Дитинство Аріадни минуло у селі Мирогоща, що на Рівненщині. Звідти родом був її батько Арсен Шумовський. За фахом він – інженер-механік. Однак з технічною працею він поєднував наукову та публіцистичну. Свого часу публікував власні статті у часописах «Вісті», «Przegląd Mechaniczny», «Inżynier Kolejowy», «Spawanie i Cięcie Metali».

Певні моменти дитинства А. Стебельська провела на Волині, «де кінець літа був увінчаний прощею до Почаєва, того найбільш сакрального місця на Україні поза Києвом. І для малої дитини, крім чару Почаївської гори, на яку без всякого сумніву ступила Богородиця, величавих дзвонів, і співаючих «Псальми» на кожнім ступні високих сходів сліпих лірників, особливий чар мали гостинці, куплені «на відпусті», в крамничках на схилі гори, маленькі свистунці у формі коника та пташечки» (див. Стебельська А. Народня фігуральна глиняна скульптура малих форм в Україні і її традиції // Збірник наукових праць канадського НТШ. – Т.33. – Торонто, 1993. – С. 356). Тож іще змалку майбутня скульпторка зачудовано розглядала мистецькі витвори. Мистецтво стало частиною її самої.

Згадуючи родину і своє становлення, Аріадна Арсенівна розповідала: «Батько мій був мрійник, музика та філософ, а мама — маляр… Тато з мамою створили нам, дітям, Україну в хаті, хоч ми жили в корінній Польщі. Мама вчила нас читати, писати, знайомила нас від малку з найкращими творами української літератури. Тато сідав за фортепіано, грав нам і співав з нами українських пісень. Це родинне тепло, яке я мала дитиною у своїх батьків, дало нам силу вижити в дуже тяжкі часи війни та повоєнні злидні».

Шалений ритм життя, майбутня еміграція і згадані «повоєнні злидні» не заважали А. Стебельській здобувати освіту. Свого часу вона належала до студентських кіл багатьох університетів світу: Ягеллонського, Оттавського, Торонтського (де закінчила педагогічний відділ), а також Українського вільного університету, що в Мюнхені. Навчалася в Урбінському університеті імені Карло Бо та Краківській гімназії. Саме Краків познайомив Аріадну з її майбутнім чоловіком Богданом Стебельським.

До речі, це польське місто стало прихистком для сім’ї Аріадни у 1922-ому. Тоді вона побачила Краків уперше.

Утікаючи від війни, родина Шумовських змінила не одне мешкання. У спогадах Аріадна Арсенівна вказувала: «Тоді був кінець Першої світової війни, наступали большевики. Моя мама мусила ховатись перед гарматними стрілами до пивниці. Тоді прийшов голод. Мама була тяжко хвора на туберкульоз, а тато на тиф. Я того не пам’ятаю…». Після польських земель на родину чекала Німеччина, а потім і Канада (спершу Ванкувер, далі – Торонто), де Аріадна і знайшла свою «мистецьку свободу».

Як і багато діячів української культури, мисткиня змушена була існувати в еміграції, де життя не було легким чи схожим на мрію. Емігруючи за кордон у ті буремні часи, безтурботного життя годі було й очікувати. Така доля спіткала десятки українських сімей.

Серед її творчого доробку – сотні мистецтвознавчих та літературних статей, роботи з живопису, журналістські публікації. Не всім, направду, відомий той факт, що саме Аріадна Стебельська була авторкою передмови та ілюстрацій до першої збірки Василя Стуса «Зимові дерева», яку коштом діаспори видали в Бельгії 1970 року. Обкладинка цієї книги її авторства містить криптонім А. С., розділений обабіч основного малюнка.

Аріадна Стебельська, володіючи й журналістським хистом, працювала у редакції суспільно-політичного часопису «Гомін України». Діяльність у цьому тижневику мисткиня провадила разом зі своїм чоловіком, також живописцем, Богданом Стебельським.

Б. Стебельський дуже вплинув на становлення Аріадни Арсенівни, яка продовжила роботу чоловіка після його смерті, редагувала і підготувала до друку тридцятий том «Літопису УПА», частково присвячений братові Богдана Степанові Стебельському – командирові відтинку УПА.

«Світили мені тоді дві зорі, на які я була задивлена: український націоналізм, який мав привести до незалежної держави, і українська культура, яка в тій державі мала б розвиватися», – такими були думки жінки, що попри складність закордонного життя, попри тугу за рідною землею, думками завжди залишалася з Україною. Доказом цього була її діяльність. І тут не варто вживати жодних зайвих коментарів.

За багато років після еміграції до Канади, Аріадні Стебельській надійшов лист з її рідної Вінниччини від літературознавця Анатолія Подолинного. «…Я собі ніяк не уявляла, що на Вінниччині, на якій я побачила світ, xтось знає про моє існування. Як же ви довідалися про мою таку далеку істоту і про мою працю?..» – ця скромна й така зворушлива відповідь надійшла йому з Канади.

Не кожна біографічна довідка містить згадку про те, що Аріадна Шум листувалася з ідеологом українського націоналізму Дмитром Донцовим, який писав їй листи віршами. Про це сама А. Стебельська розповіла історикині, дослідниці творчості Олени Теліги Надії Миронець під час особистої зустрічі у Торонто в серпні 1999 року. Цей факт наближає нас до розуміння й особистості Донцова, якого здебільшого сприймаємо суто як публіциста…

Надія Іванівна згадує: «Під час мого приїзду в Торонто в 1999 р., після виходу першого видання книги «Олена Теліга. О краю мій…», я всіх, кого могла, запитувала, чи писав вірші Донцов. Мені порадили звернутися до Стебельської, але сказали, що вона тяжко хвора. Попри це вона погодилася на зустріч і прийняла мене дуже люб’язно. Мені було незручно втомлювати її своїми запитаннями, хоч вона мене сама чимало розпитувала про мою роботу над книгою… Я бачила, що вона втомлена, і старалася не затримуватися …Через два роки вона померла».

Прикро, що талановиті люди, для яких слава ніколи не була першочерговою у їхній діяльності, …які за будь-яких життєвих обставин намагалися працювати задля майбутнього свого народу, …просто торували свій шлях, не боячись будь-якої миті здійснити самопожертву, часто не отримують належного визнання серед своїх земляків. Це вкотре нагадує нам, що повертатися до рідної історії, знати її якомога вичерпніше – це не що інше, як великий обов’язок…