Балканський клінч (Частина 2. Зрешетована Боснія, понівечена Герцеговина) Найактуальніше Планета 

Балканський клінч (Частина 2. Зрешетована Боснія, понівечена Герцеговина)

На чемпіонаті світу з футболу у матчі Швейцарія–Сербія вчергове далася взнаки балканська травма Європи. Швейцарія перемогла 2:1, причому обидва голи за гельветів забили етнічні косовари, Джердан Шакірі та Граніт Джакі. І не просто забили, а відсвяткували свої голи жестом «албанський орел». Сербська громадськість обурилася, розцінила інцидент як політичну провокацію, натомість косовари з албанським серцем у грудях і швейцарськими паспортами у кишені усе списують на емоції. Що ж, непоганий привід знову сісти за балканську шахівницю. Попереднього разу йшлося про Сербію. Албанці з косоварами ще попереду, а сьогодні – країна з трьома президентами та одним із найскладніших політичних устроїв у світі…

Карта Східної Європи станом на 1661 рік.
Карта Східної Європи станом на 1661 рік.

Тут українські землі практично порівну поділені між Річчю Посполитою, Московією та Османською імперією. Якби сталася жахлива історична прикрість і три держави-агресори (православна, католицька та мусульманська) на тривалий час зберегли зображений на карті статус-кво, сьогоднішня Україна повинна була б давати собі раду не з діалектичним перетягуванням канату Схід-Захід, мова-язик, Європа-Росія, а з протистоянням одразу трьох рівноцінних Україн, сформованих у різних цивілізаційних матрицях, які по-глібовськи тягнули б спільного національного воза кожна у свій бік. Такого з Україною, на щастя, не сталося, – ісламський чинник відпав ще наприкінці XVIII ст., а московсько-православний зазнав болючої поразки вже у наш час і в найближчі роки приречений тільки відступати. Балкани – регіон, якого така цивілізаційна розтроєність НЕ оминула. Впливи Ватикану, Австро-Угорщини та Німеччини – з одного боку, Османської імперії (мусульманського світу) – з другого, царської Росії (СССР) – з третього впродовж століть перебували у приблизній рівновазі, яка не давала змоги жодному з глобальних гравців відчути себе повноправним переможцем у регіоні. Відсутність однозначного переможця означала поразку самих балканських народів, яких уміло використовували, нацьковуючи один на одного, мов бойових півнів.

Осердям цієї розтроєності Балкан є Боснія і Герцеговина, яка, перебуваючи на перетині імперіалістичних амбіцій сусідів, входила і входить до складу «великої Сербії», «великої Хорватії», а у максималістських проектах «Ісламської держави» – навіть до складу їхнього «халіфату». І не дивно: цю країну на 50% населяють бошняки-мусульмани, на 31% – серби-православні та на 15% – хорвати-католики (всього 3,5 мільйона жителів). Боснійським хорватом є Желько Бебек, виконавець, який тішиться популярністю на просторах усієї екс-Югославії.

«Пустив одну сльозу, чоловічу, найважчу
Я втратив з нею й душу мою, мою ранену душу», – співається в одній його пісні.

Словяни-мусульмани

Бошняки – єдиний слов’янський народ, який сповідує іслам. Власне кажучи, мусульманська релігія – той ідентифікаційний чинник, який посприяв виокремленню бошняків у окремий етнос. У часи османського поневолення Балкан переходити в іслам було вигідно як простим селянам, які в такий спосіб вивільнялися з-під гніту податків, так і соціальним верхам, перед якими відкривалися ширші кар’єрні перспективи. Траплялося так, що один брат переходив у іслам, а інший залишався православним. Згодом нащадки одного стануть бошняками, а нащадки іншого залишаться сербами.

Про взаємини між першими та другими можна прочитати в Івана Франка: «Сербські пісні з XVI і XVII ст. змальовують ставлення сербських «юнаків» з християнського побережжя (Дубровник, Котар і т. п.) до «юнаків»-мусульман з Боснії і Герцеговини як дивну мішанину старого побратимства з новою неприязню, як оригінальний варіант одвічного «Qui vive», за яким «юнаки» з обох таборів сьогодні разом п’ють, гуляють і ведуть дружні розмови, вступають навіть у досить тривалі родинні стосунки, товаришують між собою, а завтра чигають один на одного і влаштовують взаємну різанину» (зі статті «До питання про перекази про Магомета у слов’ян»).

У центрі Сараєво
У центрі Сараєво. Фото Юрія Мельника

Вже сама назва столиці, Сараєво, є цікавим слов’янсько-мусульманським симбіозом: тюркському «сарай» («палац») надано типово слов’янського суфіксального оформлення. Це місто, у якому люди на вулицях говорять близькою й доволі зрозумілою нам мовою, але які на поклик муедзина п’ятничним ранком ідуть у мечеть, складаючи взуття перед порогом храму. Це місто, у якому українець навіть без підготовки може читати вивіски, реклами та оголошення, але яке так по-чужинецькому впинається мінаретами у провислі туманні небеса.

Гротескна культурна гібридність, неповторне поєднання ісламського та слов’янського первнів помітне в іменах і прізвищах бошняків. Амір Гасурджіч, Смаїл Шікало, Магір Рашідаджіч, Адмір Пітіч, Раміз Муліч, Саліг Гусейнбеговіч, Мірсад Сельмановіч, Юсуф Гасановіч, Мірсад Брканіч, Расім Деліч, Зоран Шаріч, Гусейн Добріч… Ці імена та прізвища я списав із обелісків на мусульманському кладовищі, що в центрі Сараєво. Дата смерті на усіх могилах – між 1992 та 1995 роком.

Мусульманське кладовище у центрі Сараєво
Мусульманське кладовище у центрі Сараєво. Фото Юрія Мельника

Війна і Війна і «Війна»

Після референдуму (який серби бойкотували) у березні 1992 року Боснія і Герцеговина проголосила незалежність. Тоді ж запустився маятник дрібних і крупних провокацій, і Сараєво, столиця зимових Олімпійських ігор 1984 року, місто міжкультурного взаєморозуміння, у якому бошняки, серби і хорвати віддавна жили у зразковій злагоді, в одну мить перетворилося на пекло з мусульманськими кримінальними авторитетами, які розстрілюють сербське весілля, та сербськими снайперами, які розстрілюють мирних прихильників незалежності. Масштаб проявів міжетнічної ворожнечі стрімко зростав і врешті вилився у моторошну облогу контрольованого мусульманами Сараєва військовими формуваннями боснійських сербів, яка супроводжувалася обопільними етнічними чистками, артилерійськими обстрілами міста, наступами і контрнаступами противників із перемінним успіхом, терактами і ненависницькою пропагандою. Облога протривала до лютого 1996 року, коли врешті запрацювали Дейтонські угоди.

Масові поховання
Масові поховання жертв Армії Республіки Сербської та Югославської народної армії. Фото Юрія Мельника

Угоди, які підписали президенти Ізетбегович (Боснія і Герцеговина), Мілошевич (Сербія) і Туджман (Хорватія), поклали край війні і зафіксували вкрай складну державну структуру Боснії і Герцеговини, засновану на принципі етнічного представництва, який у застосунку до будь-якого іншого клаптика Європи виглядав би вкрай неполіткоректно. Країну поділили на два ентитети, Федерацію Боснії і Герцеговини та Республіку Сербську. Перший ентитет, покликаний репрезентувати бошняків та хорватів, у свою чергу поділений на 10 кантонів. Округ Брчко не входить до жодного з ентитетів. У країні три офіційні мови, які відрізняються між собою менше, ніж діалекти у сусідніх карпатських селах. Кожна з трьох етнічних груп представлена трьома президентами, які по черзі виконують обов’язки глави держави. У нижній палаті парламенту – 42 депутати, по 14 від сербів, бошняків та хорватів. У верхній – 15 (по 5 від кожної етнічної групи). Як бачимо, громадянин цієї країни, німець, єврей чи циган за національністю, має небагато шансів реалізувати себе у політиці і фактично живе в умовах узаконеної дискримінації за етнічною ознакою.

Адміністративна карта Боснії і Герцеговини
Адміністративна карта Боснії і Герцеговини. © economist.com

Нетривалий час Боснія і Герцеговина входила до Австро-Угорської імперії, – разом зі Львовом, Чернівцями та Ужгородом. Один із моїх далеких предків загинув у Боснії, воюючи там за інтереси віденського цісаря. А зараз уже й нікому на гадку не спаде, що Сараєво і Львів входили до однієї держави. До великої чудернацької імперії, смертний вирок якій 28 червня 1914 року підписав боснійський серб Гаврило Принцип. Саме із пострілу в Сараєво розпочалася Перша світова війна, а заразом – і новітня історія людства. Перебуваючи в Сараєво, ти немов постійно під прицілом Гаврила Принципа. І поводишся з цим гірським містом обачно, як поводяться з гангстером, який не буде двічі думати перед тим, як витягнути пістолет. Байдуже, 1914-й надворі, 1941-й, 1992-й чи 2018-й… До обачності спонукають і природні умови: «У Сараєво такий туман, що тут навіть птахи ходять пішки», – кажуть сараєвці.

«Ви чули, Швейку, нашого Фердінанда вбили?» (с). В Сараєво
«Ви чули, Швейку, нашого Фердінанда вбили?» (с). В Сараєво. На цьому мості. Фото Юрія Мельника

Ще одне місто, ще один міст

Мостар – головне місто Герцеговини, важливий туристичний пункт, перлиною якого є мальовничий Старий міст, побудований у 1566 р. за наказом султана Сулеймана I Пишного (того самого, що взяв собі за дружину Настю Лісовську, Роксолану). Мостарським мостом як архітектурним шедевром ще у XVII ст. захоплювався мандрівник і письменник Евлія Челебі: «Міст, немов арка веселки, що здіймається до небес, простягаючись від однієї скелі до іншої… Я, бідний і жалюгідний раб Аллаха, пройшов 16 країн, але я ніколи не бачив такого високого мосту. Він перекинутий від скелі до скелі на небесній висоті».

« of 4 »

Мостар. У 2004 році міст відбудували. Фото Юрія Мельника

Хорватський генерал Слободан Праляк цінував мостарський міст не так високо: у 1993 році він наказав застосувати до видатної історичної пам’ятки артилерію. Тоді тривав хорватсько-бошняцький конфлікт, хорвати контролювали західний берег дивної на колір, зеленавої ріки Неретви, а бошняки – східний. Ось журналістський репортаж, у якому задокументовано військові дії у Мостарі того ж 1993 року.

Шрами війни

Після Дейтонських угод у Боснії і Герцеговині врешті настав мир. На сьогодні минуло майже чверть століття після закінчення війни, а війна, на ментальному рівні, продовжує блукати країною. Війна гніздитися в душах перехожих, які міцно тримаються за свою етнічну приналежність і бачать у сусіді вчорашнього ворога. Війна почувається як удома на музейних вивісках і у телевізійних повідомленнях із Гаазького трибуналу. А найбільш вона помітна у досі незаштукатурених стінах, мурах, фасадах і дахах, які немов пишаються щедрими коралями з вогнепальних пробоїн, почорнілими від сажі барельєфами, аварійними балконами та зафанереними вікнами. Ці архітектурні нагадування безцеремонно пересовують війну з історичного вчора у тривке й цілком наочне теперішнє, не дають новим поколінням забути усе, що відбувалося тут у злощасні 1990-ті.

« of 5 »

Шрами війни. Мостар. Фото Юрія Мельника

Шрами війни у Боснії та Герцеговині проступають навіть у національній валюті. Конвертовну марку із курсом, прив’язаним до німецької марки (тепер – до євро), ввели за підсумками Дейтонської угоди. Кожен з ентитетів держави має свої конвертовні марки зі своїми історичними постатями. Наприклад, на 20 марках, призначених для Федерації Боснії та Герцеговини, зображений герцеговинський поет-експресіоніст Антун Бранко Шіміч, а з 20 марок для Республіки Сербської, гордо споглядає боснійський серб Філіп Вишнич, поет і гусляр кінця XVIII – поч. XIX ст. Марки обох зразків ходять по всій країні, чим ще більше підкреслюють провалля між національними міфологіями бошняків-мусульман та сербів, приречених жити в кордонах однієї країни.

Двадцять конвертовних марок
Двадцять конвертовних марок. Національна валюта Боснії і Герцеговини в обох варіантах. Фото Юрія Мельника

Ахіллесова пята Європи

Чотири століття османського панування не могли не датися взнаки для Боснії і Герцеговини, ісламського форпосту у південно-східній Європі. На цей форпост світовий іслам робив ставку під час боснійської війни, коли Пакистан і Саудівська Аравія підтримували бошняків зброєю та грішми.

Сьогодні крупні міжнародні гравці з ісламського світу активно працюють у середовищі своїх балканських одновірців. Місяць тому канал Euronews з тривогою змалював активність Туреччини в Боснії і Герцеговині, наслідками якої є популярність Ердогана та підтримка (справжня чи симульована) дій турецької армії у сирійській війні; активність арабських країн, передовсім Саудівської Аравії, вплив якої можна вимірювати масштабами інвестицій, проектів реконструкції мечетей, кількістю арабомовних написів на вулицях Сараєва та осередків поширення радикального ісламу. Саудівський турист давно облюбував Боснію і Герцеговину. Враження одного з них передає Arab News: «Тут дешево! Погода прохолодна, але, що найголовніше, країна дуже, дуже дружня до мусульман. Моя сім’я почувається тут дуже комфортно. На відміну від деяких інших європейських місць».

« of 2 »

Саудівський культурний центр у Мостарі. Фото Юрія Мельника

У списку численних заходів Саудівського культурного центру у Мостарі – круглий стіл на тему: «Хіджаб – частина ідентичності». Слід зауважити, що зовсім невелика частка жительок Боснії і Герцеговини покривають голову (нерідко світловолосу) відповідно до вимог ісламу. З іншого боку, як зауважують спостережливі боснійці, таких жінок значно більше порівняно з югославськими комуністичними часами, і ключову роль тут зіграла фундаменталістська індоктринація, організована та профінансована зацікавленими силами на Близькому Сході. У саудівському культурному центрі навчають іноземних мов, арабської каліграфії, програмуванню, цифровому маркетингу тощо. А найбільше тут навчають плекати у собі мусульманський первень і занехаювати слов’янський, бачити себе представником ісламської цивілізації, а не шукати самоідентифікації у європейській. Поки робота саудів на цьому полі лише на початковій стадії, важко собі уявити кінцевий результат і наслідки, які матиме застосування їхньої softpower для Балкан і всієї Європи.

Сараєво – Мостар

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(14 голосів)

Також буде цікаво: