Балканський клінч (Частина 1. Сербський ресентимент) Найактуальніше Планета 

Балканський клінч (Частина 1. Сербський ресентимент)

Найдальший від нас уламок слов’янства давно охрестили «пороховою бочкою» Європи. Надто багато геополітичних інтересів світових потуг та етнічно-релігійних суперечностей там переплетено, надто багато історичних образ накопичено, щоб цей епітет втратив актуальність. У 1992-95 рр. республіки, що зявилися на уламках колишньої Югославії, вели кровопролитну війну за перерозподіл територій. Злочини проти цивільного населення, зокрема етнічні чистки, стали практично буденною практикою. У селі Ахмичі хорвати вбивали бошняків, у Сребрениці – серби бошняків і бошняки сербів. У війну практикувалися концентраційні табори, такі як Трнопольє, у якому серби катували та вбивали бошняків і боснійських хорватів, Челебічі, у якому бошняки катували і вбивали сербів, Лапушнік, у якому албанці (Армія визволення Косова) катували і вбивали сербів. Але й на цьому кровопролиття не припинилося: вже у 1998-99 рр. під час Косовської війни серби вбивали албанців і навпаки. У 2001 р. вбивали одне одного вже македонці та албанці. І це без врахування зовнішніх чинників, серед яких – натівська авіація, російські добровольці, саудівські гроші.

9 травня на парад Побєди у Москву до Путіна приїхали всього два іноземні лідери. Це не Лукашенко з Назарбаєвим, не Орбан із Земаном, і навіть не Асад із Чікатіло, як можна було б подумати, а прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу та президент Сербії Александр Вучіч. Зрозуміло, що про безкорисливе бажання цих офіційних осіб взяти участь у відправленні головного пострадянського культу не йдеться. В умовах зовнішньополітичної обструкції Росії такий візит може слугувати або приводом обговорити гострі, нагальні проблеми (непросту ситуацію в Сирії, у якій Росія та Ізраїль по різні сторони барикад – випадок Нетаньягу), або ж виявом солідарності з Москвою (випадок Вучіча). Той факт, що президент Сербії – єдиний європейський лідер, який іде на таку солідарність, багато говорить і про сербську еліту, і про сербське суспільство, яке цю еліту обирає.

Після Першої світової волею історичних обставин Бєлґраду вдалося об’єднати під королівським скіпетром Карагеоргієвичів, а потім – під комуністичним скіпетром Йосипа Броза Тіто, усіх південних слов’ян (крім болгар, звісно). До 1991 року у Югославії вправно забували міжусобиці та взаємні образи часів Другої світової війни, виковували спільну для всіх югославську ідентичність. Як виявилось, усі ці старання були марними.

«Vatrogasni dom»
«Vatrogasni dom» сербською означає «пожежна частина». Українець, який не знає сербської, міг би здогадатися, що ця будівля призначена для людей, які «гасять» «ватру». Фото Юрія Мельника

Нещодавно журналіст Бернар Ґетта в ефірі французького радіо говорив про «біль ампутації», спільний для Туреччини, Росії та Угорщини. За словами журналіста, ці три країни підривають міжнародний порядок, оскільки не можуть змиритися із втратою імперського статусу. У списку немає Сербії, – Бернар Ґетта списав її з рахунків, коли за останні 30 років саме сербська великодержавна душа виявилася пошматованою найбільше. У 1991-му – розпад Югославії; у 1995-му – крах Сербської Країни, сербського квазідержавного утворення в кордонах Хорватії (населення якого сьогодні частково вигнане з власних домівок, частково асимільоване); того ж року – фактична поразка Республіки Сербської у Боснійській війні та включення її у Боснію і Герцеговину на правах суб’єкту федерації; у 2006-му – сумнівне від’єднання Чорногорії, а у 2008 р. – ще більш сумнівне і волюнтаристське від’єднання заселеного албанцями Косово (повністю в стилі «ДНР-ЛНР»). Усе – за дієвої підтримки (а часто – прямої участі) США та провідних країн Європи.

Незалежні республіки на руїнах Югославії
Незалежні республіки на руїнах Югославії. © 123rf.com

Ясміна Мркобрад – хорватка, для якої війна – найяскравіший спогад дитинства (спеціально для «Листів»): «Я б сказала усім: не влаштовуйте війн. Тому що навіть зараз я пам’ятаю, що одного дня, коли мені було 8 років, все змінилося. Я прокинулася від звуків пострілів. Ми зібрали в автомобіль найнеобхідніше і поїхали геть від дому. Лежав сніг, і скрізь по снігу – кров. Мама постійно плакала. І я молилася Богу, тільки б вона припинила. Якби люди знали, що приносить війна, ніколи б її не починали». Історія Ясміни типова, однак не лише для хорватських дітей, але й для бошняцьких, албанських і сербських.

Відповідно до парадигми, загальноприйнятої на Заході, першопричиною балканських кровопролить 1992–1995 рр. був сербський шовінізм, небажання відпускати республіки Югославії – чи принаймні відпускати з усіма територіями. На рівні масової свідомості, яку кували глобальні медіа, серби поставали в образі основного агресора у конфліктах з іншими народами регіону. Хорватську, бошняцьку, албанську частину відповідальності за трагедію «міжнародна спільнота» бажала помічати не настільки охоче. Коли у Боснії у 1991–1995 рр. три етнічні групи – серби, бошняки і хорвати – жорстоко різали одна одну, широке медійне висвітлення отримували сербські злочини, перш за все – Сребреніца, яка стала найвідомішою сторінкою війни.

Ця ж несправедливість, на думку багатьох сербів, проявляється у вироках Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії, що з 1993 р. діє у Гаазі. Боснійський хорват Даріо Кордіч, засуджений на 25 років за злочини проти бошняків, відпущений на волю достроково; бошняцький командувач Насер Оріч, на совісті якого, за деякими даними, тисячі цивільних сербів, після перегляду справи був виправданий трибуналом. Натомість сербами була більшість підсудних (94 особи зі 161). Серед сербів – найменший відсоток виправдувальних вироків. Найгучнішими процесами трибуналу були процеси над учасниками конфліктів із сербської сторони, серед яких – президент Югославії Слободан Мілошевич, який помер під час процесу, президент республіки Сербської Радован Караджіч, якому дали 40 років, сербський генерал Ратко Младіч, якого в листопаді минулого року засудили до довічного ув’язнення. Усе це у сербських очах, повторимось, виглядає дуже й дуже несправедливо.

Srpskatelevizija 6 квітня 2018 р.
З березня по червень 1999 р. сили НАТО, заступаючись за косовських албанців, бомбардували Югославію. «Під час агресії [НАТО] на вівтар Вітчизни поклало життя понад сто солдатів, полісменів, тисячі невинних цивільних були вбиті, серед них 27 дітей! Ми не можемо і не маємо права забути цей злочин, особливо втрачені життя», – пише Srpskatelevizija 6 квітня 2018 р.
Багато рації у книзі про несправедливість та систематичну упередженість західних медій до сербської сторони, яку написав Слободан Вуковіч: «…У висвітленні югославської кризи (практично навіть до її початку), євро-американські медіа (за схвалення та підтримки чиновників) брали на віру кожну пропагандистську фразу, яка звучала від словенців, хорватів та албанців, а потім і мусульман, і публікували все це без вагань, як абсолютну правду. Одним із методів, який вони використовували, було поширення своєї власної «правди» через своїх власних посадовців, а також поширення думок різних «нейтральних аналітиків», або навіть публікації своїх власних медій, намагаючись таким чином звинувачувати Сербію та сербів якомога більше».

Ключову роль у розпаді Югославії на початку 1990-х років зіграли Німеччина та Австрія, які підтримали проголошення незалежності Словенії та Хорватії та нав’язали таку ж позицію решті Європи. Як тільки ці колишні суб’єкти югославської федерації отримали міжнародне визнання, посипалася й решта країни.

Німецько-австрійські інтереси на Балканах опираються на словенців та хорватів ще з XIX століття, коли імперський Відень розділяв і владарював, задобрюючи одні слов’янські народи та протиставляючи їх іншим (зокрема сербам, які з 1878 р. мали свою незалежну державу). «Наш хорватсько-словенський народ твердо і цілковито вирішив чесно та віддано служити монархії та правлячому Дому Габсбургів до самої смерті», – вже у 1917 р., у розпал війни і за рік до краху Австро-Угорщини, заявляв словенець А. Корошец, лідер клерикальної партії. (Більше про це можна почитати у книзі Олени Дзюби-Погребняк «Перша світова війна в літературах південних слов’ян»).

У цьому заплутаному постюгославському вузлі ціла низка впливових зовнішніх гравців виявилася противниками сербів: папський престол, який відстоював інтереси католиків; мусульманський світ, який підтримував одновірців, боснійців та албанців; німці, які відстоювали свої союзницькі форпости на Балканах; натівські бомби, які у 1990-ті фіксували тріумф над комуністичним табором; нарешті, «світова громадськість», яка всю цю антисербську односторонність апологетизувала і схвалювала.

«Партнерство для майбутнього»
«Партнерство для майбутнього». Рекламний щит на околицях Бєлґрада із логотипами «Газпрому», «Нафтової індустрії Сербії», прапорами Росії та Сербії. Фото Юрія Мельника

У такій ситуації орієнтація Бєлґрада на Москву, на православну покровительку сербів – більш ніж закономірна. Щоправда, на початку 1990-х Росія як геополітичний полюс була у серйозному нокдауні і допомагати сербам приходили хіба що російські «добровольці» (зокрема сумнозвісний Ігорь Гіркін-Стрєлков). Сьогодні сербські націоналісти відплачують русскому міру тією ж монетою, вступаючи в лави «ДНР-ЛНР». Трагедія Сербії в тому, що у неї ТАКА покровителька.

Сербські «добровольці»
Сербські «добровольці» воюють проти України на Донбасі. © sandzakpress.net

Сербський письменник Мілета Проданович у романі «Аркадія» висміяв російсько-сербську дружбу та російську надувну псевдоімперську велич. «На гербі у нашої понад усе коханої Превалітани, – каже один із героїв роману, – бачимо двоголового орла. Одна його голова звернена до піків наших завжди вільних гір. А друга, брати й сестри, вдивляється в далечінь, у нашу матушку-Росію. Такий самий і герб Росії, це невипадково! Одна пара очей дивиться й пильнує простори Росії, від Балтійського до Чорного моря й аж до Камчатки, а інша дивиться на маленьку Превалітану, завжди готова боронити її від нехристів».

Звісно, що проросійські настрої у Сербії з плином часу тільки маргіналізуються. Росія давно перестала продукувати зразки для наслідування і сьогодні не може запропонувати молодому поколінню сербів надідею (такими надідеями були православна та комуністична), яка б затьмарила нехитре бажання жити у заможному, комфортному, ліберальному Євросоюзі. Рано чи пізно Сербія все ж вступить у ЄС (головне – встигнути до його розвалу), де однією рукою відстоюватиме інтереси Кремля, а іншою набиватиме кишені європейськими цінностями. Є підстави сподіватися, що європейські цінності (високі зарплати, якісні продукти, рівні дороги, чемні поліцейські) врешті переважать, і пам’ять про розгромлений Бєлґрад та відірване Косово злегка притупиться. А поки що – розгромлена збройно, обмовлена медіями, осуджена трибуналами, відгороджена від моря, розірвана між кількома країнами сербська душа нагадує німецьку душу у післяверсальські роки. Цим і небезпечна.

Мілорад Б., у сербських середовищах більш відомий за дивним прізвиськом «Лола», – чоловік, який у 1990-ті працював перекладачем та мав безпосередній доступ до ключових персонажів кривавої Боснійської війни. «Лола» – яскравий приклад серба, який живе за межами Сербії (в його випадку – у Сараєво) і як парость виноградної лози плекає сербську ностальгію, сербську безнадію, сербську образу. Нею й поділився з читачами «Листів».

Про хорватську та бошняцьку ідентичність. «Ми – один народ, розділений трьома релігіями. Хорватія завжди була під сильним впливом католицької церкви. Папами часто ставали розумні хлопці, які знали, як навернути православних у католицизм. Це не означає, що всі хорвати – навернені у католицизм серби. Але багато, багато хто з них. Це не проблема хорватів, це проблема сербів. Православ’я завжди було слабким у порівнянні з католицькою церквою. Слабким і роз’єднаним».

«Не слід списувати з рахунків сербську зарозумілість стосовно сусідніх народів. Сербська зарозумілість стосовно хорватів має багато спільного з російською зарозумілістю стосовно українців».

Про життя у Боснії. «У 1993-му я вперше відчув, що Сербія – закордон. Мій батько живе у Сербії. Я намагався поїхати туди, відвідати родичів і побачив пункти пропуску. Я не вірив своїм очам. За три з половиною роки мій дім побував у трьох країнах. Тепер у мене боснійський паспорт. Що ж, я не маю вибору. Я б надав перевагу югославському паспорту, адже я досі югослав у душі. З іншого боку, я маю вибір, адже моя дружина – голландка. А проте ми живемо тут. І жили навіть під час війни».

«Люди читають занадто багато новин. Деяких журналістів я б посадив у в’язницю за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, за пропаганду».

«Політики, у всьому винні політики. Цинічні, лицемірні політики наживаються на людських бідах. Завжди велика різниця між їхніми словами і їхніми справами. Як змінити ситуацію? Якби мені твої роки, я б зараз був у лісі».

«Боснійські мусульмани грають роль жертви. Постійно. Вони отримують фінансування з арабських країн. Араби скуповують землю, в тому числі у сербів. Це громадяни Саудівської Аравії, Катару. Масова міграція з мусульманських країн у Європу змінить ситуацію на континенті. А ще – моджахеди, які повертаються з Сирії, бойовики, яких вербують тут…».

«Війна нічому нікого не навчила. Люди повторюють одні й ті ж помилки. Саме тому на Європу чекає нова війна. У наступні 50 років. Згадаєш мої слова. Хто тягне за ниточки? «Сполучені штати демократії». Що вони роблять в Афганістані? В Іраку? В Лівії? Єгипті? Вони багато говорять про демократію. Однак їхні дії не мають нічого спільного з демократією. Вони активно продають зброю. Лунають розмови про скорочення населення планети. Це означає, що на нас чекають війни. НАТО йде в наступ, стягує сили проти Росії. Я розумію, Україна не хоче бути частиною великої Росії. Ніхто не хоче бути частиною чужої країни. Я не люблю Путіна, але НАТО штовхає Україну проти Росії. Не робіть цього, не будьте дурні».

Про сербів у війні проти України. «Пам’ятаєш, як чотири роки тому розгорталися події у Криму? У тих подіях брали участь четники з Сербії. Як гадаєш, чому вони там опинилися? Я розмовляв із товаришем одного з цих четників. За словами цього товариша, четник поїхав захоплювати Крим, щоб справити враження на дівчину. Політика його мало цікавила…».

Бєлґрад – Сараєво

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(6 голосів)

Також буде цікаво: