Дзвін Саліни Історія Найактуальніше 

Дзвін Саліни

Рік у рік, а разом вже понад 30 літ, наприкінці червня від колишньої Добромильської тюрми тисячі українців, а деколи й представники інших країн вирушають пішки до Саліни, аби поклонитися прахові тих родаків (понад 3500), яких 77 років тому варварськи закатували енкаведисти й вкинули у соляні шахти. Від часу відновлення державності України вже виросло й утвердилося нове покоління, представники якого, поруч із ветеранами визвольних змагань, поважними віком тутешніх людей, які з внуками й правнуками у стурбованій задумі долають відстань до священного для кожної чесної людини місця загибелі патріотів рідної Вітчизни й сповідників святої правди-справедливості. Аби помолитися за душі убієнних біля однієї з шахт, піднімаючись сходами кількасот метрів. А потім зібратися внизу коло пам’ятника на мітинг-реквієм… Пам’ять воістину нетлінна!

Відправа біля каплички в урочищі Саліна
Урочиста відправа біля пам’ятника загиблим в урочищі Саліна. Фото Мар’яна Лозинського

…Ледь чутно лунає дзвін, поступово наростаючи і знову стихаючи. Перед пам’ятником загиблим стоять пластуни з книжкою «Дзвін Саліни». Із лісу з-за пам’ятника виходять батько з дитиною. Ідуть, прислухаючись…

Дитина: Тату, татусю, чуєш? Тут дзвін… Але чому він лунає так тихо, тихо… Наче здалеку, чи з-під землі…

Батько: Правда Твоя, дитино… Це дзвін болю, страшного людського болю і лунає він тут ось вже 77 років. Це – дзвін Саліни, біль Саліни, це дзвін болю народу українського.

Дитина: Але чому він бринить у повітрі оті 77 років саме тут?

Батько: Бо тут, в отій розкішній місцині московські енкаведисти – виродки роду людського, які окупували нашу землю і розташувалися на території славного на усю Європу соляного заводу, сотворили свої чорні діла…

Дитина: Як це, таточку?

Батько: Скрізь, по всій Україні почали запроторювати у тюрми тих вірних синів та дочок, які прагнули бути вільними, мріяли, аби Україна була незалежною державою. А потім – нищити їх, вбивати по-звірячому.

Дитина: Але… До чого тут Саліна? Хіба тут була тюрма?

Батько: Сюди звозили в’язнів з різних тюрем нашої околиці. А з Перемишльської тюрми вели колону нещасних в’язнів. Пішки вели, згортаючи по дорозі свідків, аби закатрупити й вкинути у соляні шахти. (Донині не можемо збагнути духу покірності сотень і тисяч людей, які з опущеними очима посувалися від Перемишля через Нижанковичі до Солянуватки під дулами автоматів і гвинтівок скелетів-роботів, оздоблених серпом і молотом та кривавою зіркою).

Інформаційний стенд про трагедію Саліни
Інформаційний стенд про трагедію Саліни. Фото Мар’яна Лозинського

Дзвін лунає голосно, поступово стихаючи… Перед тисячами присутніх дівчина співає пісню «Біль Саліни». Ведуча надає слово пластунам, які відтворюють пам’ять закатованих окупантами українців з різних регіонів у перші дні війни:

Вінниця: Розкопано 113 страшних ям з тілами 9 439 подолян, замордованих енкаведистами. Усі вони були перепоховані. Але нерозкопаною залишилася ще 21 могила. На цьому місці большевицькі монстри спорудили парк імені Горького, де десятиліттями влаштовували народні гуляння;

Одеса: В Одеській області «робітничий і селянський рай» проковтнув 13 000 осіб;

Самбір: У тюрмі розстріляно 720 осіб. Ще факт: колишній шофер НКВД у Самборі Сташек розповів, як возив розстріляних в’язнів з тюрми на Дністер, а також допомагав розстрілювати сам. Усіх трупів над Дністром налічувалося 117;

Бережани: Ціле подвір’я тюрми було встелене людськими трупами, що їх виносили з камери. Поблизу річки Золота Липа стоїть серед невеликого парку старовинний замок Винявських. Коли розбили замуровані льохи цього замку, то в них теж знайшли трупи;

Дубно: Про звірства НКВД оповідав колишній в’язень Антін Ланкін: «25 червня мене забрали агенти НКВД ніби до армії. Разом з іншими нас завезли до в’язниці, забрали все і замкнули у переповненій келії. Вночі ми почули постріли. Раптом двері до келії отворилися і ввійшло 4 мужчин, які почали стріляти. Так робили душогуби в кожній келії» (газета «Краківські вісті», ч. 147, 9 липня 1941 року);

Заліщики: В перші дні вибуху війни 1941 року до Заліщик над Дністром прибув ешелон з 602 вантажних запломбованих вагонів з в’язнями. Їх пильно охороняли енкаведисти. Проте люди чули страшні крики в’язнів. Енкаведисти облили весь ешелон якоюсь рідиною, вагони загорілися, крики й стогони людей стали несамовитими. Потім під’їхали локомотиви і зіштовхнули вагони на залізничний міст на Дністрі. Міст був замінований, тож як тільки вагони опинилися на ньому – пролунав вибух. За хвильку міст з вагонами звалився на дно Дністра. Виконавши свою злочинну роботу, кати розреготалися і вигукували на все горло: «Вот вам ваша самостійна Україна. Всєм вам туда дорога, сукіни сини» (Газета «Шлях перемоги», 3 липня 1960 року»);

Кремянець: Окрім масакри в Луцьку та Дубно, большевики не обминули й цього емблематичного історичного міста. Там червоні кати вимордували 1500 українців. Серед закатованих було 8 священиків та владика Симон, з якого знущалися дико (Газета «Краківські вісті», ч. 171, 7 липня 1941 року).

Проект каплички
Проект каплички на верхній могилі в урочищі Саліна. Фото Мар’яна Лозинського

Довірливі українці, незважаючи на страхітливий спадок історії, на терор ординців різного штибу, усе ж були знетямлені поведінкою істот зі затьмареними ненавистю і страхом очима, параноїдальними вигуками і нервовим сіпанням зголоднілих скелетів. Комунізм виплодив сотні тисяч таких зомбі (за конголезьким трактуванням – оживлений труп), нині ж подібні зомбі засвітилися під час агресії Росії проти України. Тому вкрай важливо не переставати не тільки нагадувати про злочини комуно-російщини та інших виродків роду людського, але й розтлумачувати широкому загалу про те, що «гібридна війна Росії проти світу ніколи не припинялася» – як довів знаменитий французький вчений, політик і публіцист Ален Безансон.

Пам’ятний хрест
Пам’ятний хрест на місці трагедії. Фото Мар’яна Лозинського

Відтак здригалося серце, коли на мітингу зазвучала пісня «Саліна» у виконанні А. Кукури. Після декларації ведучої – «О, браття і сестри! Ровесники й друзі! Скорботну молитву відмовмо за них. Схилімо сьогодні чоло своє в тузі, Героїв згадаймо і мертвих й живих» було відслужено панахиду, освячено пам’ятний знак і могилу та запалено свічку пам’яті. Мелодія «Пливе кача», покладання квітів пам’яті представниками різних сіл, міст і районів Львівщини, пісня «За нашу вітчизну святу» у виконанні Добромильської хорової капели стали пречудовим акордом перед виступами голови Львівської обласної державної адміністрації Олега Синютки, заступника голови Львівської обласної Ради Володимира Гірняка, депутата обласної Ради Михайла Гички та інших учасників дійства.

Вшанувати пам’ять
Вшанувати пам’ять невинно замучених земляків… Фото Мар’яна Лозинського

Звучали ще пісні у виконанні місцевих аматорів, щирих патріотів Вітчизни. Дощ і сонце впереміж зі словами смутку, надії, упевненості у прекрасне майбутнє багатотисячолітньої Української цивілізації створили неповторний колорит, «зцементували» представників усіх поколінь нашої невмирущої нації. А ще висловлювалася вдячність обласній владі, яка допомагає упорядковувати Саліну.

Також ми переконалися вкотре за останні десятиліття, що благородні поривання пасіонарної української жінки Марії Прокопець, її талант організаторки, поетеси, письменниці (декілька книг про Саліну, пісні) й виховательки, сценаристки знову допомогли усім нам вкарбувати у пам’яті глибокого серця усю багатовимірну, значущу настроєвість останньої неділі червня року Божого 2018…

Обкладинки деяких книжок, присвячених трагедії Саліни
Обкладинки деяких книжок, присвячених трагедії Саліни
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(4 голоси)

Також буде цікаво: