«Україна – друга Батьківщина» Культура Найактуальніше 

«Україна – друга Батьківщина»

Ця розмова відбулася в Палаті представників парламенту Японії, де проводилася Експертна нарада щодо питань правопису українських географічних назв японською мовою. Наша кореспондентка поспілкувалася з президентом Асоціації україністів Японії, доктором економічних наук, професором японського університету Кобе Ґакуін Окабе Йошіхіко.

«ЩОНАЙМЕНШЕ ДВІЧІ АБО ТРИЧІ НА РІК ПРИЇЖДЖАЮ ДО УКРАЇНИ»

– Професоре Окабе, коли і за яких обставин ви зацікавилися Україною? Як часто буваєте в Україні й які зміни помічаєте?

– Уперше я відвідав Київ у лютому 1992 року. Це була унікальна подорож до іншого світу, особливо після розпаду СРСР. Україна була ковтком свіжого повітря. Я був настільки вражений Україною, її тисячолітньою історією та культурою, що не міг не закохатися в неї. Тепер я щонайменше двічі або тричі на рік приїжджаю до України.

Я знаю, що ви написали книжку «Революція-Майдан. Чому відбувся Євромайдан між Росією та Європою?» Що вас спонукало написати її? Ви були свідком Майдану?

– Участі на Майдані я не брав. До України я приїхав у квітні 2014 року. У книжці я хотів зафіксувати свій досвід японсько-українських відносин, показати, що змінилося в державі з 2008 року і до Майдану. Це мій досвід, моє бачення України.

Що найбільше запам’яталося, що найбільше вразило після 2013 року?

– Найбільше вразило перебування в полоні «ДНР» українського вченого, мого близького друга Ігоря Козловського, якого звільнили 2017 року.

Нагородження Грамотою Верховної Ради України «за заслуги перед народом України» (травень 2019 р.)
Нагородження Грамотою Верховної Ради України «за заслуги перед народом України» (травень 2019 р.). Фото з facebook-сторінки Окабе Йошіхіко

«ЯПОНСЬКА СТОРОНА ПІДТРИМУЄ ІДЕЮ УКРАЇНІЗАЦІЇ»

– Яка мета Асоціації україністів Японії, президентом якої ви є? Хто є її членами?

– Мета Асоціації – співпраця та розвиток україністики в Японії. Наразі до неї входить приблизно 70 осіб. Це найкращі науковці, які вивчають Україну в Японії. Спектр їхніх досліджень дуже широкий – це політика, економіка, література, суспільствознавство тощо. Серед членів Асоціації є й колишні посли Японії в Україні, зокрема Курокава Юджі (1996–1999), Амае Кішічіро (2002–2005), Сумі Шіґекі (2014–2018). Ми щороку проводимо дві конференції. Наприклад, на травневій ми обговорювали вплив України на культуру Польщі. Я був приємно здивований, що японці займаються такими дослідженнями. На вересневій – з правопису українських географічних назв по-японськи.

Одне із засідань Асоціації україністів Японії (грудень 2019 р.)
Одне із засідань Асоціації україністів Японії (грудень 2019 р.). Фото з facebook-сторінки Окабе Йошіхіко

Якими є підсумки Експертної наради щодо питань правопису українських географічних назв японською мовою, яку ініціювала українська сторона за підтримки Асоціації україністів Японії?

– Метою заходу було обговорення проблеми транслітерації українських географічних назв японською мовою на рівні мовознавців, дипломатів, видавців, міжнародних експертів, а відтак – можливість запровадження нової мовленнєвої практики у японський дискурс, приміром, замість «Львов» і «Харьков» ми матимемо варіант «Львів», «Харків» тощо. Японська сторона підтримує ідею українізації, втім, у Японії наразі надто сильна традиція транслітерації за російським зразком. І зміни відбуватимуться не так швидко, як би хотілося. Однак перший крок є надважливим, і він зроблений.

«ЦЬОГО РОКУ Я ВІДВІДАВ ГАЛИЧ, ВІДКРИВ ДЛЯ СЕБЕ ПОСТАТЬ КОРОЛЯ ДАНИЛА»

– Що спонукало вас стати україністом?

– Можу сказати, що через глибше пізнання вашої держави і культури в цілому я став японським україністом. Я об’їздив Україну від заходу і до сходу. Так, починаючи з 2008 і по 2013 роки, як науковець і мандрівник, я відвідав Донбас, зокрема Донецьк, понад десять разів. З іншого боку, мене так вразили міста Західної України, особливо Івано-Франківськ, що це спонукає мене дедалі більше вивчати історію і культуру України. Цього року я відвідав Галич, відкрив для себе постать короля Данила Галицького. Це чудово.

Кого з українських письменників читаєте?

– Мене вразила історія Марусі Чурай, за романом у віршах Ліни Костенко. Цей твір має в собі і романтику, і трагедію. На мою думку, історія Марусі Чурай – як історія України. Твори Тараса Шевченка були перекладені та видані японською мовою, але, на жаль, інша українська література ще мало перекладена. Мене цікавить і сучасна література. Мав нагоду познайомитися з деякими українськими авторами після того, як прочитав їхні твори, до прикладу, з Марією Матіос чи з Василем Куйбідою, публікацію віршів якого підтримав у Японії. Зараз я продовжую вивчати українську мову з приватним викладачем. На останньому уроці я прочитав статтю білоруської письменниці Світлани Алексієвич українською мовою.

Зустріч з українською письменницею Марією Матіос
Зустріч з українською письменницею Марією Матіос. Фото з facebook-сторінки Окабе Йошіхіко

«Я ХОТІВ БИ НАПИСАТИ СПРАВЖНЮ ІСТОРІЮ «ЗЕЛЕНОЇ УКРАЇНИ»

– Знаю, що ви зацікавилися історією Зеленого Клину (вона ж «Зелена Україна», «Закитайщина», південна частина Далекого Сходу, де проживало понад 300 тисяч українців, які у 1917–1922 роках проголосили Українську Далекосхідну Республіку). Чому це привернуло вашу увагу?

– Зелений Клин – це один із найважливіших і водночас малодосліджених історичних фактів України. В Україні є чітке уявлення щодо історії Зеленого Клину, однак історичних матеріалів та документів на цю тему в Україні немає, що становить певну проблему. Думаю, що деякі з історичних документів зберігаються в російських архівах, однак через війну українським науковцям важко отримати доступ до них. Я японець, тому, можливо, можу знайти там деякі матеріали. Ба більше, я хотів би написати справжню історію «Зеленої України».

Але важливіше те, що Українська держава була сусідом Японії. Зазвичай я пояснюю японцям про Україну: «Україна – це сусідня країна сусідньої країни, тобто Росії…» Після цього японці розуміють, що Україна є насправді дуже близькою Японії. Якщо мені вдасться розказати більше про Зелений Клин, японці збагнуть, що Україна є умовно ще ближчою, передовсім історично.

Взаємини наших народів мають давню історію: японська преса свого часу писала про Голодомор 1930-х років в Україні. Чи досліджує це питання хтось із японських україністів?

– На жаль, Голодомор мало відомий японцям, окрім спеціалістів з історії України. Тож минулого року я організував фотовиставку Holodmor, яка відбулася Університеті Кобе Ґакуін, співавтором якої було посольство України в Токіо. Голодомор – це трагедія українського народу. Мені як науковцю важливо донести японським студентам цей факт історії, відповісти на питання, чому це сталося, яку роль відігравала Україна в 30-ті роки ХХ ст. Питання Голодомору – це не лише питання історичної пам’яті українського народу, це трагедія людства.

Церемонія відкриття фотовиставки про Голодомор в Україні 1932-1933 рр., що відбувалася в Університеті Кобе Ґакуін (жовтень 2018 р.)
Церемонія відкриття фотовиставки про Голодомор в Україні 1932-1933 рр., що відбувалася в Університеті Кобе Ґакуін (жовтень 2018 р.). Фото з facebook-сторінки Окабе Йошіхіко

«ДУХ САМУРАЇВ ВСЕ Ж ЖИВИЙ»

– Професоре Окабе, ви походите з давнього самурайського роду. Відомо, що кодекс «бушідо» (шлях воїна), який сповідували самураї, був неписаним моральним законом суспільства. Часи змінювалися, Японія після революції Мейджі заклала підвалини сучасної демократії, втім, японцям притаманна особлива риса: модернізуватися, залишаючись вірними своїм традиціям. Які приписи цього кодексу залишаються чинними для сучасного японця?

– Дуже цікаве запитання. Сучасні японці часто використовують це слово як одну з національних рис ідентичності. Однак наприкінці періоду Едо (правління шьогунату Токуґава 1603–1867 рр.) чисельність самураїв (буші) не перевищувала 7%, песантів (фермерів) – приблизно 80%, аристократів (куґе) було дуже мало.

Лінія крові моєї матері – це нижчий ранг самураїв Кагошіми. Представник цієї верстви самурайства був наполовину воїном, наполовину фермером. Погодьмося, що це дуже схоже на характер українського козацтва. Гадаю, це також спричинило моє зацікавлення Україною.

Після революції Мейджі (1867 р., реставрація імператорського правління) феодалізм самураїв закінчився. Однак дух самураїв все ж живий. Самураю потрібна прямота, справедливість, мужність, милосердя, ввічливість, чесність, честь, вірність, характер та самоконтроль. У наш час ці звичаї також є ідеалом японського характеру.

«У НАС Є БАГАТО СХОЖОГО В ХАРАКТЕРАХ, І ТЕ СПІЛЬНЕ ВАРТО ВИВЧАТИ І ЗНАТИ»

– Японія й Україна дуже відмінні країни, і не лише географічно, ментально, в цілому – культурно. Втім, що, на вашу думку, є спільного?

– Самураї та козаки, Чорнобиль і Фукушіма, сусідня Росія тощо. Ми маємо багато схожого в історії й сучасності. У 1930-х рр. у Маньчжурії громада української діаспори, яка жила поруч з японськими іммігрантами, була величезною. Вивчаючи історію Зеленого Клину, я знайшов деякі історичні матеріали, які свідчать, що взаємини між українцями і японцями були дуже хорошими. Тому, вважаю, що у нас є багато схожого в характерах, і те спільне варто вивчати і знати.

– У ХХ ст. ваша країна стала прикладом так званого японського економічного дива. Що, на вашу думку як економіста, має бути в основі української формули економічного успіху?

– Так, «японське економічне диво» – це доконаний факт, але воно було здійснено впродовж 20 років. Філософія «кайдзен» є одним з основних чинників японського успіху, це формула безперервного вдосконалення. Україна після розпаду СРСР стала на шлях демократизації, але економічна політика, бізнес не є стабільними, немає перманентної зміни на краще, немає стабільності розвитку.

Можливо, «нова економіка» стане стартовим майданчиком для українського майбутнього. Наприклад, вона все ще не така відома у світі, але український ІТ-сектор на високому рівні. Я називаю його «прихованою великою силою ІТЦ». Думаю, що новий український уряд зацікавлений у розвитку ІТ-бізнесу та пов’язаних секторів економіки. Знаю, що японські ІТ-бізнесмени також працюють у Києві. Тож сподіваюся, що Україна досягне успіху в цій галузі, і не тільки.

– Ви як відомий громадський діяч зустрічалися з духовними лідерами світу, зокрема з Далай-ламою, які ідеї з його вчення нині є як ніколи актуальними?

Зустріч із Далай-ламою (листопад 2015 р.)
Зустріч із Далай-ламою (листопад 2015 р.). Фото з facebook-сторінки Окабе Йошіхіко

– Коли я зустрівся з Його Святістю Далай-ламою, я був настільки здивований, що Його присутність була схожа на повітря. Я не відчув ніякого тиску, нічого мене не лякало. Це дуже лагідний і м’який чоловік, ідеї якого вчать жити людину в духовній гармонії.

На щастя, я маю можливість зустрічатися і зі світовими лідерами, і з українськими політичними діячами, що дозволяє глибше розуміти їхню політику та доносити ідеї української сторони. Гадаю, що це моя місія як одного з найкращих друзів народу України.

Інтерв’ю було опубліковане в газеті «День» 10.10.2019 р.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(6 голосів)

Також буде цікаво: