Намазати економіку на хліб: уроки чилійських протестів Найактуальніше Планета 

Намазати економіку на хліб: уроки чилійських протестів

У широких колах вузьких суспільних верств все ще побутує думка, що процвітаюча економіка – панацея від усіх суспільних бід. А втім, цю легенду вже третій місяць руйнують протести в Чилі. Незважаючи на те, що економіка цієї держави найкраща серед країн Латинської Америки (а також трохи більша за економіку Фінляндії (!) і дужча від української більш ніж удвічі), у жовтні минулого року чилійці збунтувалися проти підняття цін у метро «всього лише на 30 песо». Через кілька днів після початку демонстрацій влада повернула попередню вартість квитка, але протести не припинилися. «Чилі прокинулася».

«Чилі прокинулася»
«Чилі прокинулася». © prensacelam.org

«Це не 30 песо, це 30 років!»

«Серед цієї судомної Латинської Америки, подивімось на Чилі, – це справжня оаза зі стабільною демократією, країна зростає, ми створюємо 170 тисяч робочих місць щорічно, зарплати покращуються», – вихвалявся чилійський президент, а в минулому бізнесмен та економіст, Себастьян Піньєра за кілька днів до початку революції, яку ніхто не прогнозував.

І справді, довгий час чилійська модель економічного зростання була прикладом успіху для інших країн регіону. Що там казати, донедавна самі чилійці, навіть ті, які засуджували режим кривавого Піночета, а саме він сприяв впровадженню існуючої економічної системи, не заперечували, що своєму процвітанню країна завдячує реформам диктатора.

Цифри твердили про ріст економіки, і цифрам усі вірили. Насправді ж країну поглинали соціальна нерівність, кумівство, експлуатація, дискримінація та продовження диктатури (як в економічному, так і в силовому проявах). Поки можновладці тикали пальцями в бік ВВП – найпоширенішого показника росту економіки (але не суспільного добробуту), – велика частина громадян ледве зводили кінці з кінцями. Слідкуймо за руками: повертаючись до економіки Фінляндії – ВВП цієї країни справді менший за чилійський, але показник ВВП на душу населення, який засвідчує купівельну спроможність громадян, втричі більший. Нагадаємо, що справжня цінність грошей вимірюється саме другим показником. Звідси й дисонанс: за одними мірками Чилі випереджає Фінляндію, за іншими – перебуває на рівні Угорщини.

«Успішна» модель Піночета передбачала приватизацію чи не всіх стратегічних об’єктів в країні: починаючи зі сфери охорони здоров’я та пенсійної галузі закінчуючи дорогами та видобутком корисних копалин. Стверджувалося, що приватні національні та зарубіжні транснаціональні компанії господарюватимуть краще в тих царинах, в яких вони є професіоналами, на відміну від менш компетентної держави. Втім, існували й інші пояснення, наприклад, що ця економічна політика була розроблена, аби обслуговувати інтереси великих американських корпорацій за рахунок Латинської Америки. Підставою таких припущень стали «чиказькі хлопчики» – група чилійських економістів, які ледь не всі навчалися на факультеті економіки Чиказького університету, або його філії в Чилі, під наставництвом знаменитих Мілтона Фрідмана та Арнольда Харбергера. Після навчання вони зайняли державні посади в багатьох країнах Латинської Америки, зокрема і в уряді Піночета. І це саме вони запровадили нову економічну політику в Чилі, так зване «Чилійське диво», як пізніше її охрестив один з їхніх вчителів, нобелівський лауреат, вже згаданий тут Мілтон Фрідман. Крім того, підозрілим видавалося й те, що США перестали дестабілізувати чилійську економіку одразу після того, як «хлопчики» отримали політичний вплив.

До слова, одним із «чиказьких хлопчиків» є старший брат чинного чилійського президента Себастьяна Піньєри, – Хосе Піньєра. В минулому він також просував реформу вільного ринку в країні, обіймав посаду міністра праці та соціального захисту, а також міністра гірничих справ за влади генерала Піночета.

Якби там не було, а результат тих реформ на лице: «феодали» кладуть всі прибутки у власні кишені, залучаючи до бізнесу в основному родичів та/або друзів, і залишаючи одні лиш недоїдки решті громадян. Зрештою, терпіти це стало несила. Тому, коли налякані політики, не розуміючи, що відбувається, почали казати, що «це всього лише 30 песо», вулиці вибухнули гаслом: «Це не 30 песо, це 30 років!». Адже саме стільки часу пройшло від тоді, як Августо Піночет покинув пост головнокомандувача, а в країні так нічого і не змінилося.

«Це не 30 песо, це 30 років #новаконституція»
«Це не 30 песо, це 30 років #новаконституція». © araucaria-de-chile.blogspot.com

«Хто не скаче, той…»

Починалося все досить безневинно – 7 жовтня, в понеділок, у столиці країни Сантьяго, після підняття ціни на метро чилійські школярі відмовилися платити за новими розцінками і почали перестрибувати турнікети. Влада, зі свого боку, вирішила посилити контроль за оплатою проїзду. Проте це школярів не зупинило, вони розпочали цілу кампанію під назвою «Ухиляйся», яка набирала обертів з кожним днем. Приблизно через тиждень після старту акції сталася перша велика сутичка молоді з поліцейськими. Чотирьох учнів було заарештовано. Деякі станції метро – закрито. В наступні дні напруга продовжувала наростати. Протестували вже не лише школярі. Знищувалися турнікети, закривалися все нові станції.

18 жовтня – офіційна дата початку масових протестів у Чилі. Жителі столиці виходили на вулиці, будували барикади, захищалися від водометів та сльозогінного газу, що використовувалися поліцією. Чи не всі станції метро були атаковані протестувальниками, після чого уряд закрив метрополітен повністю. У той самий час президент країни насолоджувався днем народження свого онука в одній з піцерій міста, його спокій захищав приватний конвой. Ближче до ночі він об’явив про запровадження надзвичайного стану і комендантської години в Сантьяго. На вулицях міста з’явилися військові. Своєю присутністю вони нагадали про трагічні часи диктатури.

Барикади демонстрантів на одній з вулиць столиці
Барикади демонстрантів на одній з вулиць столиці. © AFP
Чилійський президент насолоджується днем народження онука
Чилійський президент насолоджується днем народження онука під час масового протесту з елементами насилля в столиці країни. © radiozero.cl
Озброєні солдати на вулицях Сантьяго
Озброєні солдати на вулицях Сантьяго. © AP Photo

Вже наступного дня місто огорнув справжній хаос. Магазини електроніки і навіть супермаркети були розграбовані. Протестувальники покладали цю вину на звичайних зловмисників, які використовували ситуацію у своїх цілях. Але разом з тим горіли автобуси, а між демонстрантами та силовиками відбувалися сутички. Протестували і в інших містах країни.

Розграбований супермаркет
Розграбований супермаркет. © Reuters
Автобус, який згорів під час протестів
Автобус, який згорів під час протестів. © Getty Images

Згодом уряд вирішив скасувати підвищення ціни квитка метрополітену, а президент запропонував протестувальникам обговорити причини заворушень. Але мітинги не закінчилися. Супермаркети, торговельні центри та кінопалаци закрилися, аби уникнути грабежів та руйнувань. Разом з ними зачинилися місцеві школи, університети та інші заклади освіти.

Наймасштабніший протест відбувся 25 жовтня, коли більше мільйона людей вийшли на вулиці самої лише столиці, тисячі – в інших містах держави, вимагаючи реформ та відставки президента Піньєри. Кажуть, це найбільша демонстрація в країні за останні 30 років. Участь в ній брали всі: молодь, сім’ї з дітьми, пенсіонери, лікарі, мотоциклісти, футбольні фанати… Політичних прапорів не використовували, натомість майоріли стяги країни, корінних мешканців, університетів. Рясніли плакати з написами на кшталт «Аріведерчі Піньєра», «Націоналізація основних послуг», «Націоналізація природних ресурсів», «Мені не потрібен секс, уряд тр…є мене щодня», «Пряма демократія», «Революція» і т.п. Люди співали: «Хто не скаче, той поліціянт».

25 жовтня, найбільший в Чилі протест часів демократії
25 жовтня, найбільший в Чилі протест часів демократії. © EPA

Під час одного з телевізійних звернень Піньєра скаже, що країна «воює з сильним та непримиренним ворогом». Цієї позиції він дотримуватиметься і надалі, називаючи руйнування та насильство – організованими діями. Захистом від злочинних угрупувань він виправдовуватиме введення надзвичайного стану та застосування на протестах надмірної сили правоохоронними органами. І буде в його словах доля правди, зловмисників та радикалів справді зупинила поліція та армія. В містах, де надзвичайний стан не було введено в перші дні протестів, грабежі та безпорядки тривали по кілька тижнів. Але разом з тим, за три місяці спротиву більше 400 людей повністю або частково втратили зір через використання пневматичної зброї поліцією, в деяких залишилися шрами на обличчях від фрагментів куль, чи уламків газових контейнерів. Люди переконані, що поліція спеціально цілиться саме в очі. Також зафіксовано щонайменше 100 офіційних звинувачень проти чилійських силовиків у зв’язку з тортурами, зґвалтуваннями і навіть вбивствами. Дані Національної комісії з прав людини такі: 27 людей загинуло, більше 3,5 тис. людей травмовані, відомо про 842 випадки надмірного застосування сили правоохоронними органами та про 191 злочин сексуального характеру.

Постраждалі протестувальники
Постраждалі протестувальники. © nytimes

«Наше суспільство, можемо так сказати, останнім часом, в ці останні 30 і кілька днів, є хворим на серйозну недугу. Припустимо, що це рак, я сподіваюся, що це не так, і що ця проблема має рішення, але, коли лікується рак за допомогою хіміотерапії, а в деяких випадках, за допомогою радіотерапії, коли намагаються вирішити цю проблему, під час вживання цих медичних заходів, вбиваються добрі і погані клітини», – таку аналогію дозволив собі чилійський генерал Енріке Бассалетті, голова карабінерів у Східній столичній зоні Сантьяго, коментуючи ситуацію зловживань з боку силових структур після першого місяця зіткнень протестувальників з правоохоронцями.

Натомість демонстранти стверджують, що застосовують силу лише як відповідь на вчинення насильства поліцією. Люди скаржаться на регулярне порушення силовиками прав людини. А також на продовження використання пневматичної зброї поліцією навіть після офіційної урядової заборони. Люди вимагають справедливості, пошуку та притягнення до відповідальності причетних у злодіяннях правоохоронців, адже не хочуть аби схоже повторилось у майбутньому. Попри запевнення президента у покаранні всіх винних (як зі сторони поліції, так і зі сторони протестуючих) демонстрантами все частіше ставиться під сумнів правова система держави.

Сьогодні чилійці мріють про нову якість процвітання держави. А тому, коли мова заходить про економічні реформи, говорять не так про цифри, як про гідність, справедливість, соціальні ліфти, рівні можливості, конкурентоспроможність, соціальний захист. Протестувальники переконані: аби реалізувати такий сценарій, потрібно змінити неефективні еліти, а разом з ними і конституцію 1980 року, яку затвердив ще Піночет, і яка діє й досі. Однак Піньєра як може тримається за президентське крісло, він готовий на будь-які поступки, окрім тих, які справді покладуть початок змінам. Отож протести триватимуть.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(3 голоси)

Також буде цікаво: