Уроки історичної спадщини на ХХI століття Найактуальніше Світоглядні орієнтири 

Уроки історичної спадщини на ХХI століття

«Учителька життя» – історія – у зіставленні з викликами сучасної епохи дозволяє назагал переконливо визначати маршрут на черговому переломному етапі розвитку людської цивілізації. Чому? По-перше, люди усіх епох дуже подібні за своєю сутнісною органікою і світоглядно-орієнтаційною субстанцією (міти, притчі, пошуки сенсів та ін.); організаційний і технологічний чинник, безумовно, під сучасну пору випереджає усі інші фактори (хоча деякі знахідки й дослідження не знімають з порядку денного здогадів про високорозвинені цивілізації у глибині епох, або про інопланетян, які, цілком ймовірно, вважають нас відсталими (якщо аналізувати принципи життя землян). По-друге, сучасна типова комерційно-маніпулятивна цивілізація, оповита культурою тимчасовості й політичним запамороченням, вузьким способом думання, – загнала саму себе у такий глухий кут тотальної моральної та екологічної кризи, з якого треба виборсуватися негайно.

Фахівці найвищого рівня у багатьох країнах зробили висновок про те, що ми стоїмо на порозі докорінного перетворення усього геополітичного й духовного обличчя Землі. Вперше у своїй історії людська істота розглядається як частина спадщини, що її належить зберегти.

Євген Ляхович
Євген Ляхович (1900-1976)

Отже, намагання змінити ієрархію речей і поставити нижче над вищим в кінцевому підсумку привело до того, що найстрашнішу загрозу для людства становить нині сама людина, яка змаліла, відтак острахопудилася. Ще більш як півстоліття тому український мислитель Євген Ляхович точно здіагнозував, що «відтинання» духу від свого Праджерела спричинило спростачення буття на поверхні існування й доведення його до рівня біологічного самозбереження будь-якою ціною. Ось ця оцінка: «Здається, ми вже добігаємо останнього акту започаткованої кілька віків тому драми, в якій поставлено на першому місці тіло, а не дух; знання, а не мудрість; погляд, а не істину; аналіз, а не синтез; форму, а не зміст. І нині бачимо наслідки: ми набули вигоди, а втратили почуття щастя; накопичили майно і почуваємось бідними; обвішалися бомбами і трясемося з переляку; всупереч нашим досконалим інструментам – заблудили; всупереч величезному знанню – здурніли» (Євген Ляхович. Форма і зміст українських визвольних змагань. – Нью-Йорк, 1960. – С. 36).

Такі оцінки треба нагадувати постійно. Адже мусимо отямитися!

Маємо право і обов’язок, використовуючи багатотисячолітню життєдайну спадщину, у тому числі шляхетні орієнтири емблематичних постатей світу, зважитися на визначення своєрідних заповідей на ХХI століття, аби перейти від половинчастих ідей на перспективні шляхи Ідеалу:

1. Основоположний принцип буття – гармонія в космічному масштабі, Створена Найвищою Реальністю. Якщо ми врахуємо й «впишемося» у закони Всесвіту – усе розвиватиметься властивим чином з постійною динамікою перетворення, не втрачаючи традиційного світоуявного навантаження. Бо ж маємо постійно причащатися від вівтаря, виплеканого народами, а також сповідувати новизну, творчість і пригоду.

Всесвіт як єдність усіх форм життя орієнтує нас на свідоме інтегрування себе у божественний потік.

Дві речі наповнюють душу все новим та зростаючим захопленням і благоговінням, що частіше і що триваліше я про них розмірковую: зоряне небо наді мною і моральний закон в мені.

Е. Кант. Із «Критики практичного розуму».

Цей Всесвіт має свої Закони. Якщо ви живете із Законом у згоді, то Законодавець буде до вас дружнім; якщо ні – ні.

Т. Карлейль. Із книги «Сучасне і минуле».

2. Зберегти планету – таку пречудову, окрилюючу. Для чого: дбайливо очистити довкілля від захаращеності непотребом, а людські думки й дії – від захланності й ненависті. Бо ж етична, культурна деградація – неминучий супровід деградації екологічної. Позбутися екологічного апартеїду можна шляхом екологічно-етичної повинності, що зобов’язує всіх. Нинішня неймовірна запущеність – і санітарна, і господарська, і культурна, і духовна, і планети в цілості, від океанів до лісів і повітря – спричинена насамперед тими, хто втратив високу мету й дар служіння. Власний егоцентризм Homo sapiens також винен в екологічній кризі.

Кожному з нас для останнього ліжка
жменьку землиці лиш треба.
Нащо ми мали б собі будувати

палац високий до неба?

Гафіз Ширакський. Із книги Агатангела Кримського «Поезії».

Природа – це те, що знаємо ми,
Хоч бракне снаги проректи –
Мудрість бо наша – надто слабка
Супроти її простоти

Емілі Дікінсон.

3. Оскільки душа є вищою від матеріального світу, любов до ідеалів сприяє динамічному одухотворенню людини. А без релігії моральність неповна. Людину не можна вилучати із трансцендентності. Релігія орієнтує усю нашу сутність в бік найкращого і найбільшого, до джерела всесвітньої гармонії. Духовним рабом ніколи не буде морально стійка людина. Набагато більше від науки й мистецтва основою цивілізації є релігія і моральна краса. Водночас за умови синтезу віри та інтегральної культури можна досягти ефективного розвитку людської особистості.

Згаси мій зір – я все ж Тебе знайду,
Замкни мій слух – я все ж Тебе почую,
Я і без ніг до Тебе домандрую,
Без уст Тобі обітницю складу.

Райнер Марія Рільке.

А все залежить від людських зіниць:
В широких – відіб’ється вся епоха,
У звужених – збіговисько дрібниць.

Ліна Костенко. «На світі можна жить без еталонів».

4. Вилучити з обігу і практики фальшиві стереотипи й орієнтири – «вибраний народ», «перший світ», «передова цивілізація», «глобалізація», «політична коректність» , «у кожного своя правда», «толерантність» і т. п. Посутньо це витончений расизм. І всі словоблуддя про демократію, громадянське суспільство, правову державу, ринкову економіку, свободу мас-медіа виглядають фарисейством. Адже людина створена Богом і наділена розумом, почуттями, свободою вибору. Не для того, щоб бути second hand’oм ресурсом, упосліджувати собі подібну, а як оригінал: для розвитку й для творчості, взаємопізнання і взаємоспівпраці народів в ім’я Вищих Сенсів Буття. Куца ефективність не повинна замінювати вартостей.

Царство мамони неминуче породжує демократію процедур – без любові до ближнього на політичному рівні, правову державу без моралі, економічний деспотизм. Повторимо всоте: матеріальне, як правило, роз’єднує, об’єднує тільки духовне. Максималізація зиску збанкрутувала.

Без Країни у вас немає ні імені, ні прикмет, ні голосу, ані прав чи доступу як братів до товариства народів… Я італієць, але одночасно я європеєць і взагалі людина. Я люблю мою батьківщину, бо я взагалі люблю батьківщину, люблю нашу свободу, бо я взагалі вірю в свободу, люблю наші права, бо взагалі вірю в право. Національність для мене свята, бо я вбачаю в ній знаряддя добра для всіх, поступу всіх… Нація має бути для людськості тим, чим родина для батьківщини. Якщо вона зле поводиться, якщо являється носієм несправедливості заради тимчасових інтересів, вона втрачає право на існування і копає собі яму.

Джузеппе Мацціні. З книги Євгена Онацького «Портрети в профіль».

5. Війни, революції, колоніальні завоювання, грабежі, рабовласництво, різні варіанти «глобалізації», терор, анархізація життя, бруталізація народних звичаїв, сплановані й організовані голодомори і геноциди, витончені способи перетворення народів на функцію і засіб для панування самопризначеної «еліти», руйнація сім’ї, освіти, медицини, в цілості гуманітарної сфери, оцинічнювання мас-медіа та інші аномалії, що мали місце протягом століть і тисячоліть, просперують донині – дали негативний результат. Якщо віддавна застереження окремих речників народів щодо хибного шляху розвитку ігнорувалися, то нині, коли ми воювали один проти одного і всі програли, коли, незважаючи на свої знання і могутність, люди нещасні як ніколи, зусібіч лунає тривога і засторога: ми повинні «винайти» майбутнє, що відповідатиме органічному принципові життя.

Отже, доконечно потрібно світоглядно і практично «розвернути» світ в протилежний бік. Йдеться про формування чеснот, любові й благоговіння перед життям. Орієнтир маємо бездоганний: в гущавині зла, коли «зміїне кодло» молилося на мамону, сповідувало зло, Богочоловік Ісус Христос на всі віки і для всіх народів визначив рятівний принцип: «Не можете служити Богові і мамоні».

Молітесь Богові одному.
Молітесь правді на землі,
А більше на землі нікому
Не поклоняйтесь…

Тарас Шевченко.

Світ відівчився творити, думати, народжувати ідеї. Світ озлиденів духовно.

Збігнєв Бжезінський.

6. Як і кожна людина зосібна, кожний народ – унікальний. Серед 14 тисяч народів земної кулі містяться колосальні комори мудрості. Цей скарб слід «видобути», осмислити і таким чином збагатитися. Йдеться не про примітивну просвітянщину й плиткий етнографізм, культ партикуляризму. Кожна нація як колективна душа випрацювала ефективні господарські навички, стійке громадянство, виплекала культуру як образ душі народу, оригінальні звичаї, багаті вартості. Перемішування етносів під виглядом примітивного означення «політична нація», глобалізація усіх чинників життя, формування бюрократичних союзів, фантастична, але злочинна й безглузда в кінцевому результаті торгівля зброєю – мусять бути зняті з порядку денного.

Нехай прийдуть до вас благородні думки з усіх сторін.

Рігведа

У зорях небесних великий закон
Написаний, золотолитий,
Закон над закони: свій рідний край
Над все ти повинен любити.

Ян Неруда. Із «Космічних пісень».

7. Родина – надихаючий моноліт. Доконечно потрібно зупинити процес руйнування сім’ї як перевіреної віками субстанції любові, взаємодопомоги, виховання у Правді, Добрі, Красі. Якщо солідарні гуманістичні звичаї замінюються супермаркетами, рекламою, смартфонами, холодним і брутальним матеріалізмом, відчуженням дітей від батьків, абсолютизацією свого «я», цинічним «роби, що хочеш», бо начебто «все минає» (anything goes) – настають неминуче вульгаризація, криміналізація, бруталізація, мілизна буття.

Усе наше життя зміниться на краще, якщо не загубимо своєї душі. Абсолютизація технології та абсурдних процедур, нехтування ідеалами неминуче витворює порожнечу буття.

У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.

Тарас Шевченко.

У слові «Україна» є заклик до величі вашої Батьківщини…Українці, в родючу землю ваших традицій заглиблюється коріння вашого майбутнього.

Іван Павло II.

8. Кожна особистість – унікальна. Слід змоделювати принцип співжиття, за якого повноцінна самореалізація стане престижною. Однією з дивовижних сторін людського буття є не те, щоб тільки жити, і не те, щоб добре жити, а те, в ім’я чого жити. Напевно, найнебезпечнішою кризою є крах ідеалів, віри. Як доводили найвідповідальніші й найкраще морально та інтелектуально оснащені речники народів, «право не можна поставити поруч з такими духовними вартостями, як наукова істина, моральна досконалість, релігійна святиня» (Богдан Кистяківський). Мета полягає у постійній і безперешкодній духовній активності усіх членів суспільства. Адже найглибші психологічні елементи вияву ментальної істоти чомусь губляться у зовнішніх факторах розвитку.

Людина водночас гуманної постави і продуктивної дії має створювати концепцію доби, підносити добро розумне, формувати чесноти. Не забуваймо, що найбільший вклад у духовний, світоглядний розвиток людства внесли чотири особистості. Ось їх орієнтири: Конфуцій – «Коли вважаєш, що життя порожнє, поклади туди щось вартісне»; Будда – «Одне корисне слово, почувши яке стають умиротворенішими, краще від тисячі промов, складених із некорисних слів»; Сократ – «Найщасливіший той, у кого нема зла в душі, оскільки саме це і є найбільше зло»; Христос – «Отож, будьте досконалі як досконалий Отець ваш Небесний!» (Мт. 5:48).

Кожна нація росте і розвивається у відповідності зі своїм національним генієм і творить свою власну цивілізацію. Справжнім показником цивілізованості є не ценз, не великі міста, не багаті врожаї, – ні, не вони, а людина, яку виховало суспільство.

Ральф Волдо Емерсон.

Гармонійна, цілісна людина – і лірична, і мужня, і мудра, і ніжна, і сувора, і добра – в гармонійному суспільстві – ось ідеал української духовности.

Юрій Шерех (Шевельов).

9. Поворотним пунктом у внутрішньому розвиткові людини і суспільства стає така особистість і етнос, які не знищили у собі чи не дозволити знищити двох людських потреб: свободи як істини і святої правди-справедливості. Цьому, опріч інших факторів, слугує гуманітарна сфера. Особливо варто виділити літературу, пісенну творчість. Саме вони відкрили найбільше істин, стали духовною вершиною художньо-емоційного, естетичного розвитку. Віра у невмирущість душі породила найпопулярніші у світі пісні – емоційно насичені, усебічні за осмисленням людських відносин, природи, наснажуючих для закоханих.

Невмирущість нашої думи і пісні обґрунтував Тарас Шевченко такими унікальними аргументами: «Без золота, без каменю, Без хитрої мови, А голосна та правдива, Як Господа слово».

Праведна спрямованість найкращих зразків світової літератури докрайвіку слугуватиме наближенню усіх народів до вселенського ідеалу гармонійно влаштованої людини. Слово має визволяти, а не поневолювати. «Пробуджуй!» – ось орієнтир літератури і журналістики-публіцистики. Щира, задушевна думка-сенс орієнтує нас на безцінне щастя людського життя, творить захоплюючий гімн природі й людині, поєднує художнє бачення з філософічним осягненням буття.

Не зборювати тимчасове, а обґрунтовувати вічне.

Микола Гоголь.

Література – це керівництво людського розуму людським родом… Поезія – це стихія. Вона незнищенна, нетлінна і нескорима. Неначе море, вона мовить щоразу саме те, що має мовити; потім вона повторює мовлене із спокійною величчю й тією невичерпною мінливістю, яка властива тільки великій цілості. Оця різноманітність у тому, що здається монотонним, і є одним з чудес безмежності.

Віктор Гюго.

10. Станьмо усі турботливими господарями рідної планети і рідної землі. Україна знову вийшла на арену історії. Якщо ми, українці, піднімемося над буденною колотнечею, притаманною нашій ментальності – з одного боку, а також нав’язану нам недругами – з другого боку, то збагнемо кілька засадничих речей:

  • абсолютно непотрібно підлаштовуватися на модні віяння, на орієнтири інших субстанцій, натомість потрібно «в своїй хаті жить по свому, не коритися нікому, лад найкращий завести» (Іван Франко);
  • ми не змарнували своєї історії, держави духу, «який животворить» (Григорій Сковорода), наш народ не втрачав, незважаючи на усі потуги ворогів і заздрісників витолочити нас, аби загарбати найпрекрасніші землі, даровані нам Абсолютом;
  • зберігши усі найважливіші ознаки народу-нації-держави, ми здобули після відновлення традиційної державності перспективу просперування у царині культури (мова, історія, усі види творчості), ідеології (національне самоусвідомлення й гідність), солідарного суспільства («свій до свого по своє»), націоналізму (у сенсі відданості найсвятішим ідеалам, рівно ж етнічній визначеності).

Сьогодні пошуки ідентичності людьми, які не усвідомлюють своєї сутності і свого місця у світі, стали двигуном історії, зайнявши місце всіх ідеологій. Для нас, українців, тотожність не менш важлива. Економічна й фінансова ситуація не є вирішальним чинником для відчуття безпеки і психологічної рівноваги. Найважливішим є відчуття, що СВОЮ ДОЛЮ МИ МАЄМО У ВЛАСНИХ РУКАХ.

Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі,
І глянеш як хазяїн домовитий
По своїй хаті і по своїм полі.

Іван Франко.

Вічним, незмінним і найсвятішим у житті кожної без винятку людини є Батьківщина… Чи маємо Батьківщину ми, українці? МАЄМО!

Улас Самчук.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(3 голоси)

Також буде цікаво: