Ден Сяопін: архітектор китайських реформ Найактуальніше Планета 

Ден Сяопін: архітектор китайських реформ

Попередник Ден Сяопіна Мао Цзедун прийшов до влади 1949 року, перемігши Чана Кайши, лідера націоналістичної партії Гоміньдан. Відтоді жодна інша політична сила, окрім Комуністичної партії, в Китаї не дозволялась.

Спадок Мао та визначення головних проблем

Політика Мао на початку правління була спрямована на повну заборону приватної власності, націоналізацію земель та промисловості. Багатих землевласників страчували, організовувались комунальні ферми. Будь-яка торгівля заборонялася, гроші і зарплата скасовувались, натомість запроваджувались «трудодні», які можна було обміняти на товари. Внутрішнє переміщення громадян контролювали необхідністю отримати спеціальний дозвіл.

Бажання перетворити країну на індустріальну Мао хотів реалізувати за допомогою політики Великого стрибка. Ідея полягала в тому, що виробництво сталі можна суттєво збільшити, якщо кожен селянин встановить на подвір’ї плавильну піч і сам вироблятиме сталь. Таким чином вирішувалась проблема пошуку металобрухту, але з’являлася інша. Комуністична партія монополізувала продаж продуктів, селяни повинні були віддавати урожай державі, а оскільки для вироблення сталі переплавляли реманент, їм не було чим обробляти землю. Наслідком такої політики був жахливий голод, який забрав життя від 20 до 40 млн людей.

Кустарні домашні домни
Кустарні домашні домни в період «Великого стрибка» ставили мало не в кожному селянському обійсті. © imgkk.com

Через 6 років Мао запроваджує «культурну революцію», яка мала на меті порвати з традиційним конфуціанським минулим Китаю, повністю перевести країну на комуністичну ідеологію, як у культурному, так і економічному плані, а також знищити всіх опонентів режиму.

Під час репресій у 1967 році, через пропагування капіталістичних поглядів було ув’язнено першого віце-прем’єра Ден Сяопіна. Його реабілітували в 1974-му, а вже через два роки помирає Мао, призначивши прем’єром Хуа Гофена. Починається боротьба за владу, і Хуа Гофен поновлює Ден Сяопіна на посаді. Новий лідер захищає «культурну революцію», завдяки якій він зробив політичну кар’єру, проте Ден Сяопін стає в опозицію, критикує наслідки революції і призначає на керівні посади таких же репресованих, як він.

Ден Сяопін та Хуа Гофен
Ден Сяопін та Хуа Гофен (з лопатами в першому ряду) беруть участь у національному Дні посадки дерев 12 березня 1979 року. © Bettmann / Gettyimages

У 1975 році Ден Сяопін виступає зі статтею «На перше місце треба поставити наукові дослідження», де вказує, що для економічного розвитку Китай повинен зробити акцент на техніку і науку, заохочувати індивідуальні таланти та ініціативу. Ден Сяопін також говорить про необхідність відновлення вищої освіти і пропонує відправити талановиту молодь на навчання за кордон: «Ключем до модернізації є підвищення науково-технічного рівня. Не можна добитися розвитку науки і техніки без розвитку освіти. Для модернізації потрібні знання, потрібні спеціалісти». Тема освіченості була вкрай актуальна, оскільки в 1982 році 34% населення працездатного віку мало лише початкову шкільну освіту, 28% вважалися «неграмотними або малограмотними» і тільки 0,87% китайців мали певну технічну освіту.

В космічному центрі імені Джонсона
Своїй прихильності до наукових досліджень Ден Сяопін не зраджував ніколи. Під час візиту до США в 1979 році Ден Сяопін та його дружина Жуо Лінь відвідали Космічний центр імені Ліндона Джонсона. Коротку екскурсію для них провів директор Центру Крістофер Крафт (крайній праворуч)

Важливою проблемою також стає дисципліна в армії і реформи в металургійній промисловості, запровадження матеріальних стимулів, можливості здійснювати торгівлю не лише з державою, а також заміна неефективних комунальних ферм та децентралізація, що дасть більшу політичну стабільність. Ден Сяопін наполягає, що потрібно звертати увагу на професійну компетенцію, а не на політичні погляди. Він розгортає публічний тиск на Хуа Гофена, що відобразився в «Русі демократичної стіни» у 1978 році, коли люди розміщували свої скарги щодо країни на стіні в Пекіні. Це допомогло йому завоювати прихильність.

В результаті неспроможності втримати прихильників Хуа Гофен був у 1980 році, фактично, відсторонений від влади: новим Верховним лідером Китаю став Ден Сяопін, прем’єром – Чжао Цзиян, а компартію очолив Ху Яобан.

Початок економічних реформ та міжнародна співпраця

На початку 1980-х років недоліки централізованого планування економіки були очевидними, всі комуністичні стимули виявилися марними, регулювання цін призвело до втрати зв’язку між вартістю продуктів і собівартістю їх виробництва, необхідні товари не вироблялися, а вироблені не мали попиту. Посилилось класове розшарування суспільства, де службове становище дозволяло користуватися спеціальними магазинами, лікарнями, отримувати доступ до кращої освіти.

Ден Сяопін та його головний економіст Ху Каому почали працювати над впровадженням економічних реформ. Їхня основа полягала в наданні компаніям економічної свободи, можливості ухвалювати внутрішні рішення самостійно. Ціни не повинні регулюватися державою, а визначатися попитом, держава повинна зменшити вплив у економічній сфері. Було ухвалено рішення на переорієнтацію партії з класової боротьби на економічну модернізацію, реформування і відкритість до зовнішнього світу, а також відновлено приватну ініціативу в сільському господарстві. У 1985 році скасовано обов’язкову державну закупівлю зерна і змінено на систему довільних договорів. Як наслідок, продуктивність сільського господарства різко зросла, з’явились компанії, які могли конкурувати з державними. Також Ден змінив керівництво партії та її склад, даючи можливість молодим людям взяти участь у перетворенні держави.

Ще одним кроком до модернізації стало налагодження міжнародних контактів. Керівництво Китаю більше не відчувало ностальгії за світовою революцією і не хотіло співпрацювати з Радянським Союзом. Навпаки, в інтерв’ю журналу «Тайм» 1979 року Ден Сяопін заявив: «Ми хочемо протистояти білому ведмедю [СРСР], тому єдиним правильним рішенням для нас буде об’єднання. Якщо ми будемо залежати тільки від США або тільки від Європи, цього буде замало. Ми – бідна країна, але якщо ми об’єднаємось, тоді матимемо значну перевагу». За короткий період часу він відвідав Японію, Малайзію, Сінгапур і Таїланд, де говорив про загрозу співпраці СРСР і В’єтнаму для Південно-Східної Азії. Його заяви не могли пройти повз США, налагодження контактів з якими було ключовим завданням. Китай ставав відкритим для зовнішнього світу, заохочував іноземні інвестиції, отримав членство в Міжнародному валютному фонді та Світовому банку.

 Ден Сяопін і Джиммі Картер
Один із численних візитів до США. Ден Сяопін і Джиммі Картер на церемонії прибуття 29 січня 1979 року

Незважаючи на рух в сторону ринкової економіки, продовжувалось зберігатись державне регулювання на макроекономічному рівні і державна власність на багато підприємств. Протягом 80-х частка приватного сектору в промисловому виробництві склала близько 50%, ВВП ріс в середньому на 9% кожного року.

Події на площі Тяньаньмень

Коли світ спостерігав за високими темпами економічного зростання Китаю, у самій країні наростали внутрішні протиріччя. Переведення економіки на ринкову призвело до стрибка цін, інфляції та наростання майнової нерівності. Багато керівних органів було реструктуризовано або розпущено, відбувалася переатестація бюрократичного апарату, що зачепило інтереси близько 30 млн осіб. Зміна структури економіки призвела до зникнення певних видів робіт, також існувала корупційна зв’язка між компаніями і чиновниками, важливу роль відігравали сімейні зв’язки. Додаючи до цього обмеження в свободі слова і відсутність політичної свободи, і те, що десятки тисяч студентів, які навчалися за кордоном, бачили інші структури суспільства, стає зрозумілим, що призвело до протестів у 1989 році.

На площі Тяньаньмень мітинги були наймасовішими
На площі Тяньаньмень мітинги були наймасовішими. © cnn.com

Почалося все зі студентських протестів у Пекіні та декількох інших містах проти корупції, інфляції, цензури в пресі, консервації влади. Згодом протести поширилися на 341 місто країни. Вони підігрівалися увагою світової преси до Китаю в той час через візит Михайла Горбачова і проведенню багатьох міжнародних конференцій. Спочатку поліція не застосовувала сили і уряд йшов на переговори з протестувальниками, проте жодна зі сторін не була задоволена поступками. Протистояння наростало доки 4 червня не було прийнято рішення про суворе придушення протесту. На площу Тяньаньмень, де мітинги були наймасовішими, в’їхали танки.

До цього часу не відома точна кількість жертв учасників протесту на площі Тяньаньмень. Офіційні китайські джерела говорять про 200 загиблих, в той час як міжнародні правозахисні організації та ЗМІ вказують дані від 1000 до 7000 тисяч.

Відставка і настанови наступникам

Протягом 1980-х років Ден Сяопін здійснював багато кроків, щоб покінчити з традиційною китайською практикою, коли центральна влада змінювалась тільки внаслідок смерті лідера або через масові заворушення. Він створив консультативну раду старійшин, куди потрапляли колишні керівники, залишаючись там пожиттєво. Після своєї відставки мав намір очолити цей орган.

З початку 90-го року Ден Сяопін поступово звільняв найвищі посади. Можливо, події на площі Тяньаньмень прискорили це рішення. Він вирішив, що найкращим рішенням буде спостерігати за передачею влади новому керівнику. У грудні 1989-го Ден Сяопін зробив останній закордонний візит, з того часу він припинив брати участь у публічних заходах. Після своєї відставки Ден Сяопін залишив настанови майбутнім лідерам у класичному китайському поетичному стилі.

Ден Сяопін залишив настанови майбутнім лідерам
Ден Сяопін залишив настанови майбутнім лідерам. © tieba.baidu.com

Вони склали два документи: один із 24-х, інший – з 12 ієрогліфів. Основне завдання для керівника, на думку Ден Сяопіна, полягало в наступному: «Уважно спостерігай, захищай наші позиції, вирішуй справи спокійно, приховуй наші потенційні можливості і вичікуй зручного моменту для дії, вмій не вип’ячуватись, ніколи не претендуй на лідерство». Ден Сяопін закликав бути спокійним перед противником, проявляти високі аналітичні здібності і зберігати послідовність в досягненні основних цілей.

Ретроспектива діяльності Ден Сяопіна

Багато світових політиків позитивно оцінюють прагнення Ден Сяопіна інтегрувати Китай у світову економіку, проте події на площі Тяньаньмень залишаються чорною сторінкою його біографії.

Маргарерт Тетчер
Маргарерт Тетчер. © huffpost.com

Маргарет Тетчер віддавала належне досягненням Ден Сяопіна в економіці: «Марксистські економічні постулати були відкинуті, стимулювалося приватна обробка землі, <…> обмежувалось центральне управління промисловістю, знімалася заборона на іноземні інвестиції. Результати з’явилися дуже швидко і перевершили найоптимістичніші очікування». З іншого боку, вона засуджувала трагедію на площі Тяньаньмень, проте розуміла, що це і не суперечило поглядам Ден Сяопіна: «В його уявленні процвітання Китаю потребувало усунення демократії, а не її підтримки». Вважала, що його ринкові реформи були засобом втримання влади: «Ден був прагматиком. … Ринкові реформи віталися просто тому, що укріплювали і збагачували Китай. Для старого комуніста, яким був Ден, відмова від марксистської економіки була платою за збереження влади Комуністичної партії, а разом з нею і його власної персони».

Генрі Кіссінджер
Генрі Кіссінджер. © slow-journalism.com

Колишній державний секретар США Генрі Кіссінджер віддає належне досягненням Ден Сяопіна в економіці й міжнародній політиці: «Подібно більшості американців, мене вразило те, як закінчилися протести на площі Тяньаньмень. Проте, на відміну від більшості американців, я мав можливість спостерігати за геркулесовими зусиллями, що їх прикладав Ден Сяопін протягом 15-ти років, намагаючись перебудувати свою країну: підштовхнути комуністів до децентралізації реформ, щоб перевернути традиційні китайські стереотипи щодо новинок і світу глобалізації… І я на власні очі спостерігав його наполегливі зусилля, направлені на покращення китайсько-американських стосунків».

Лі Куан Ю
Лі Куан Ю. © thestar.com.my

Колишній прем’єр-міністр Сингапуру Лі Куан Ю згадує, що події на площі Тяньаньмень справили гнітюче враження на його народ. Ще під час цих подій він виступив із заявою: «На моїх колег по кабінету та мене самого цей жахливий поворот подій справив шокове враження, ми всі стурбовані та засмучені… Використання сили абсолютно не відповідало опорові…» З іншого боку він зазначає, що ця трагедія не має перекреслити всі досягнення Ден Сяопіна: «Якби не цей епізод, коли Ден Сяопін наказав розчистити Тяньаньмень, Захід співав би йому панегірики, коли він помер у лютому 97-го року… Мені не відомо, як оцінять його роль китайські історики. Я ж вважаю Дена великим лідером, який змінив долю Китаю і всього світу». Згодом у «Мемуарах» Лі згадує, що таке жорстоке рішення дозволило уникнути Китаю долі СРСР. Сучасному розвитку Китай, на думку Лі Куан Ю, має завдячувати Ден Сяопіну: «Через двадцять років після того, як була запроваджена політика «відкритих дверей» Ден Сяопіна, Китай має всі ознаки країни, що стане найбільшою та найдинамічнішою економікою Азії. Якщо він зможе уникнути заворушень та конфліктів, внутрішніх чи міжнародних, то у 2030 році він стане гігантом. Померши, Ден залишив китайському народові видатну спадщину з надзвичайним потенціалом».

Використані джерела: Генрі Кіссінджер «Про Китай», Дарон Аджемоґлу, Джеймс А. Робінсон «Чому нації занепадають?», Маргарет Тетчер «Мистецтво керування державою», Лі Куан Ю «Сінгапурська історія: із третього світу в перший» (том 2).

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(11 голосів)

Також буде цікаво: