Пророчі істини Тараса Шевченка Найактуальніше Побачене. Почуте. Прочитане 

Пророчі істини Тараса Шевченка

Чому поезія і малярська творчість Тараса Шевченка міцно закарбувалися у розумах та серцях людей на усіх континентах, де встановлено 1384 пам’ятники українського поета й художника, у тому числі в Україні – 1256, а твори перекладено майже 150-ма мовами народів світу? Чому він став «геніальним організатором свідомості свого народу» (Єжи Єнджеєвич), доконечно потрібним нам донині та докрайвіку?

Відповідь очевидна: Він жив і мислив найвищими категоріями Божого Добра і Божої Правди, палав вогнем віри в ідеали святої правди-справедливості. Як речник великого національного пробудження Тарас Шевченко утверджував пророчу істину: «Встане Україна. І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить…». Водночас його поезія відтворює масштаби вселенські. У вірші «Молитва» благає Бога: «А всім нам вкупі на землі Єдиномисліє подай І братолюбіє пошли». Вірить, що діждемося Вашингтона «з новим і праведним законом». Закликає слов’ян стати «добрими братами». «Подай же руку козакові І серце чистеє подай! І знову іменем Христовим Возобновим наш тихий рай». Орієнтує: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». У поемі «Кавказ» закликає: «Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая».

Леонід Кисельов
Леонід Кисельов

У другій половині ХХ століття молодий київський поет Леонід Кисельов тяжко захворів, але духовно вилікувався словом Тараса Шевченка. І написав, либонь, найкращий вірш про нього:

Він був як полум’я, його рядки –
Дзвінкі і небезпечні, наче криця,
Переживуть і жито, і пшеницю,
І хліб, і сіль, і війни, і віки.

Він був як полум’я. Свої слова –
Легкі, як небо, сині, наче квіти,
Що ними тільки правду говорити, –
Він в наші душі спраглі наливав.
Він був як полум’я.

Томас Карлейль
Томас Карлейль

● Тарас Шевченко перший в історії української політичної думки ХIХ століття обґрунтував потребу боротьби за відновлення самостійності України. Також перший довів, що свобода без істини неможлива. У ХХ столітті цю ідею поширював Папа Іван Павло II. Як принагідно не згадати судження шотландця Томаса Карлейля (видатного пророка Великої Британії): «Так, воістину велика справа для народу – володіти виразним голосом, володіти людиною, яка мелодійною мовою висловлює те, що відчуває народ у своєму серці. Італія, наприклад, бідна Італія лежить розчленована на частини, розсіяна; немає такого документу чи договору, у котрому вона б фігурувала як дещо ціле; і, одначе, благородна Італія насправді – єдина Італія: вона породила свого Данте, вона може говорити!.. Народ, у якого є Данте, об’єднаний краще і міцніше, ніж це може зробити безголоса Росія»!

● Тарас Шевченко – духовний океан. Він промовляє словом, що визволяє, а не поневолює. Його могилі у Каневі поклонилося вже понад 13 мільйонів людей. Що особливо зворушує: 327 сходинок долали навіть інваліди без ніг. Нині кожній молодій людині пасувало б вклонитися Тому, хто своїм невмирущим словом відтворив пречудову українську націю. І тоді не будемо «суєсловами, лицемірами». Отож – не скиглити! Не «спати на волі!».

Могила Тараса Шевченка в Каневі
Могилу Тараса Шевченка в Каневі відвідало понад 13 млн людей

● Тарас Шевченко був глибоко віруючою людиною. Слово «Бог» вживається у його творах майже 2000 разів. Життєдайними ліками проти розшарпаності душі стали невмирущі рядки – «Моліться Богові одному, моліться правді на землі…», «Моє слово тихосумне, Богобоязливе», «І вам, лицарі великі, Богом не забуті. Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!», «Помолюся Господеві Серцем одиноким І на злих моїх погляну Незлим моїм оком…», «Якби не Бог поміг мені, То душа б живая Во тьмі ада потонула, Проклялась на світі», «Молюся! Господи, молюсь! Хвалить Тебе не перестану! Що я ні з ким не поділю Мою тюрму, мої кайдани!», «Сам Бог витає над селом», «Мені так любо, любо стало, Неначе в Бога», «Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого, А серце б’ється-ожива, Як їх почує!… Знать, от Бога І голос той, і ті слова Ідуть меж люди!…».

● Тарас Шевченко «вмонтовує» у нашу свідомість героїчну історію власного народу  ̶  «Не вмирає душа наша, не вмирає воля…», «Хвала вам, лицарі святії», «Оживуть гетьмани в золотім жупані», типово наші орієнтири родинного, соціального, культурного, духовного буття – «У нашім раї на землі Нічого кращого не має, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим», «Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата», «В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля», «Нема на світі України, Немає другого Дніпра», «Не гріє сонце на чужині», «Любітеся, брати мої, Украйну любіте І за неї, безталанну, Господа моліте», «Раз добром нагріте серце Вік не прохолоне».

Давно доведено: народ, який створив найкращі пісні й музику, досягнув найбільшого прогресу. Замислимося вкотре над найсокровеннішим, пророчим:

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люди, наша слава,
Слава України!

Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як Господа слово.

Нагадаємо: усі пісні на слова Тараса Шевченка виспівав світами Борис Гмиря. Принагідно: тижневик «Країна» свого часу (26 січня 2017 року) вмістив глибокозмістовне дослідження під заголовком «Якби пісня була державою, то Україна посіла би перше місце поміж народами». І уточненням: «Капела Олександра Кошиця дала майже тисячу концертів у 18 країнах».

● Тарас Шевченко обурювався поневоленням рідного народу чужинцями («Мій краю прекрасний, розкішний, багатий! Хто тебе не мучив?»), ридма ридав над долею українських добродіїв, працелюбів, гостро картав своїх перекинчиків, зрадників, будив націю з оспалості, летаргічного сну байдужості:

Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.

Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває…

Кожна українська людина зобовязана, услід за Тарасом Шевченком, своїм життям втілювати сокровенне: «Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденою, збудять… Ох, не однаково мені».

НАОСТАНКУ.

Євген Сверстюк
Євген Сверстюк

У своїй книзі есеїв «Шевченко понад часом» моральний авторитет нації Євген Сверстюк акцентує: «Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприймання, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам’ять. Отже, Шевченко в нас більше, ніж великий поет, – він національний пророк і мученик, розіп’ятий і воскреслий».

1. Наші недруги, сусіди-заздрісники й водночас окупанти наших земель протягом століть, а також необтяжені бодай елементарними знаннями історії «цивілізатори», донині просторікують про бездержавність, провінційність, комплекс меншовартості українського народу, відсутність якоїсь химерної політичної нації. Для стислого коментарю скористаємось Шевченковим: «Брешеш, людоморе!». Дай, Боже, кожній субстанції такий могутній голос, який промовляє до душі і розуму сотень мільйонів людей земної кулі донині, причому ще промовистіше, ніж у час творення. Скажімо, чи не втілено велемудру філософію у таких поетичних рядках Тараса Шевченка: «Діла добрих оновляться, діла злих загинуть», «Чи буде правда меж людьми? Повинна буть, бо сонце стане І осквернену землю спалить»?

2. Тарас Шевченко розумів сенс історії як пізнання Бога через самореалізацію людини й нації – невигубного вічного духу. Національне є значно глибшим станом психіки, ніж соцільно-класове і так зване демократичне. Тому й знову «прокинеться воля, козак оживе». Для цього потрібно «глибокої віри» у правоту своїх переконань, бо «в кого віри нема, – надії нема». Тому ми й здобули через свідомість боротьби величезну перемогу ідентифікації України як спадкоємниці багатотисячолітньої культури, держави духу.

3. Вибачте, але згадаю й особисте. Коли вперше повільно підіймався 327-ма сходинками на Чернечу гору до Нього у Каневі, у замріяно-збентеженій думці бриніли слова Леоніда Кисельова: «Треба землі, де завжди пульсує Шевченкове серце, Шевченків гнів». Іншим разом познайомився зі славетним кобзарем Олексою Чуприною, який майже 30 років «пильнував» могилу Кобзаря у Каневі, родом із Черкащини. Опісля кілька разів пощастило обмінюватися з ним судженнями про все на світі за участю тріо «Червона калина» у складі Марії Сороки, Надії Шишак і Марії Салагай – заслужених артисток України. Саме вони у неділю, 11 березня ц.р., зібралися разом з поціновувачами мистецтва у Львові, аби вшанувати пам’ять Олекси Чуприни, який був частим гостем у цьому місті. Про славного кобзаря і відомий у світі ансамбль пощастило докладно написати у нарисі «Будителі», вміщеному у книзі публіцистики «Згадати себе. Повірити в себе. Бути собою», що вийшла цьогоріч у видавництві «Свічадо».

Тарас Чуприна і гурт «Червона калина»
Олекса Чуприна і гурт «Червона калина» в Каневі на могилі Тараса Шевченка, 1986 рік

Свіжим у пам’яті є також спогад про відвідування пам’ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні. То був червень 1990 року, коли футбольна команда «Карпати» вперше відвідала США на запрошення української діаспори – мені обласна Рада доручила очолювати делегацію.

І ще одне, особливо суттєве. Свого часу мені пощастило півроку прожити у Санкт-Петербурзі, причому мешкав на вулиці Шевченка (Васильєвський острів). Наостанку наукового стажування один день повністю присвятив знайомству з академічною квартирою Тараса Григоровича в Академії художеств, яка займає цілий квартал між 3-ю і 4-ю лініями на березі Неви. Спіральні сходи ведуть на антресолі, що складаються з такої ж кімнати, як і внизу, з одним квадратним вікном до підлоги; тут була спальня і літературний кабінет Шевченка-поета.

shevchenko-museum-stpeterburg
Вхід у меморіальну квартиру-музей Тараса Шевченка у Санкт-Петербурзі і кімната, де зупинилося серце Генія. © museum.ru
«Верхній» кабінет квартири Тараса Шевченка
«Верхній» кабінет квартири Тараса Шевченка, де він працював перед смертю. © tribuna.pl.ua

На одній з цих вузеньких сходинок зупинилося навіки гаряче і милосердне серце Генія. Вдалося дуже уважно перечитати «Книгу відгуків» меморіальної кімнати – про це написав декілька матеріалів. Один з них передруковано у названій книзі публіцистики (с. 64-68). Маємо ще пам’ятати, що Тарас Григорович був геніальним малярем, він став першим у Росії Академіком гравюри.

Воістину, єдина можливість надати сенс власному та соборному у національній родині буттю полягає у тому, щоб людина своє природне ставлення до світу підняла на рівень духовного.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(9 голосів)

Також буде цікаво: