Розвінчання надією Найактуальніші Світоглядні орієнтири 

Розвінчання надією

Кожна епоха не завершується допоки не є належно осмисленою, діагнозованою як з огляду на зафіксовану в емпіричних фактах «мудрість наших предків», так і з погляду нашого призначення уже в завтрашньому дні. В іншому випадку вона триває у найпотворнішому і водночас найжахливішому варіанті – у великих і малих трагедіях, сторінки яких post sсriptum виписані помореними народами, понівеченими людськими долями…

Осмислити наш час без спрощень – особливо важко. Заважають лабета спокуси спрощувати світ настільки, наскільки прагнемо суєтно виправдати і надати сенсу власній підлості, продажності, мізерії та з вдаваним відчуттям невинності втішатися тимчасовим тріумфом життєвого проекту сучасної людини-функції. Такий тріумфалізм підступно стишив благальне «віддай мою душу», а критерії щастя спотворені настільки, що єдиним виходом стає втеча від світу, від відповідальності за нього, а гарантією безпеки – лише тотальне підозріння і недовіра. Саме тому будь-яка спроба зробити час повчальним у слові – благородна. В адекватному осмисленні ідей, ідеологем та цінностей, у поверненні словам їхніх справжніх значень завжди промовляє надія.


ПОТЕНЦІАЛ ДУМКИ

«Людині судилася краща доля, ніж бути пересічним з’їдачем хліба, манекеном для речей, знаряддям оглуплення і приниження параноїдальним політиканством, примітивними й потворними розвагами, трибом у машинерії або ідеологічного наркозу, або системи економічного деспотизму».

Йосип Лось


Сьогодні вона у дивовижній круговерті фальшивих звуків підважується різного роду пришельцями, що власну поразку хочуть зробити не тільки своєю, та їхніми доморощеними адептами – поміж відчаю, апатією, руковмиванням, світоглядними пастками, в які натреноване лакейство заманює людину із рабства, переважно примусового, у добровільне, та ще й повчальним тоном наказує відчути «різницю» і зробити «вибір». Пастки небезпечні ще й тим, що під них підведено потужну аргументаційну базу, оціночні схеми, концепції і доктрини, які, імітуючи плюралізм, односторонньо тиражують впливові ЗМІ й ситуативно спроможні розмивати грані між вимогливим добром й екранно досконалим злом, переконувати, що битва за людину – насилля, «закорінена у ніщо свобода» – не застереження, а ознака самовпевнено проголошеного завершення ідеологічної еволюції людства. Саме така свобода стає точкою відліку для судді-самозванця, що у своїх вироках трактує зло уже не як похибку від Абсолюту, бо знову «все відносне»…

«Публіцистика» Йосипа Лося наскрізь повчальна. І це та повчальність, якій довіряєш навіть тоді, коли вона спонукує «крізь каміння бачити собор» (Сент-Екзюпері). Звідси й довіра автора до читача, як до такого, що готовий бути відповідальним, збагнути, що сенс історії – все-таки моральний прогрес, а не мораль прогресивізму, точкою відліку для якого є приреченість одних, а пунктом призначення – цинічна ситість інших; що кожна людина і народ має право на щастя, навіть не сповідуючи ідеологеми, яка нав’язливо культивується як єдиноправильна; що є закони відплати, але помщатися не треба; що зло саморозвінчується, але цьому треба сприяти; що зовнішній та внутрішній кордон між рабством і свободою треба переходити легально, шляхом очищення від скверни; що наше загравання з напівправдою, вияви примітивного, містечкового патріотизму такі ж небезпечні, як і раціоналізований цинізм недругів; що людина-копія має шукати свій Оригінал; що стати на коліна можеш лише тоді, коли хочеш допомогти звестися побратиму; що вогнем свободи можна зігрітися, а можна й попектися, якщо у нього прометеєве походження; що в світі більше космополітичного експорту, ніж імпорту; що не треба пити з калюжі, коли маємо чисті джерела; що розвиток суспільств триває за жертовною рукотворчістю нації, але позначений Провидінням; що не можна реалізувати право людини без реалізації національного права.


ПОТЕНЦІАЛ ДУМКИ

«Нації належить відстояти і збагатити перевірені віками традиції, духовні й моральні вартості власних джерел, захистити свободу як істину і спосіб гуманного ставлення до світу і життя, демократію як любов до ближнього на політичному рівні, цивілізаційну різноманітність, правду – як передовсім моральне явище; вона ж бо нас визволить!».

Йосип Лось


Саме поєднання тео- і етноцентризму, «святої» і «своєї правди» (Тарас Шевченко) як необхідної передумови вдосконалення людини і світу загалом є магістральною ідеєю публіцистичного розмислення Йосипа Лося. У книзі знаходимо чітко окреслений виклик багатьом світоглядним стереотипам, своєрідний онтологічний проект, орієнтир, в основі якого – готовність бути собою, дивитися на себе і на світ власними очима. Особливо там, де разом з механізмами ізоляції часів СРСР скасовано необхідність захисту від квазівестернізації, де світоглядні ілюзії витіснили справжні передумови розвитку – політичну незалежність, національну освіту, доцільний протекціонізм – усе, що змінює статус народу в біблійному сенсі, тобто, коли останні стають серед перших…

Згадана вище довіра виявляється й у тому, що автор постійно ставить читача у ситуацію вибору, часом нелегкого, по-маніхейськи не спрощеного. Водночас текст вдало дешифрує ті псевдоальтернативи, які нав’язують не найкращий шлях наслідування, пройдений «завершеними суспільствами». Тут знаходимо статті, в яких понад двадцять років тому вперше було розкрито структурну схожість двох матеріалістичних проектів – комунізму і лібералізму. Ці слова й донині можна трактувати як витівки гідного осуду дивака. Та найдивовижнішими, як завжди, є прості речі, переповнені великими істинами, бачити які заважає чи то тимчасова вигода, чи вічна як світ людська гординя.

Отож, перед тобою, Читачу, книга, що написана щиро. Кожна омовлена ідея пройшла етап внутрішньої концентрації. Текст вражає позачасовою масштабністю, рівнем постановки проблеми. Напрямок авторських думок завжди в епіцентрі новітньої історії, але дотичний до прийдешнього. Тут знаходимо багато мрій – не ілюзій, є застереження, та нема знищувального осуду, бачимо дивовижне поєднання болю і, що найголовніше, надії, переступити поріг якої після прочитання цієї книги стає значно легше.


ПОТЕНЦІАЛ ДУМКИ

«Людська спільнота день у день переконується, що комерційно-маніпулятивна цивілізація заганяє себе у глухий кут. Доконечно треба міняти сенсожиттєві орієнтири. Творчий, альтруїстичний спосіб життя допомагає розвивати істинне відчуття самовартості, стане запорукою гармонії між народами, культурами й цивілізаціями».

Йосип Лось


  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(12 голосів)

Також буде цікаво: