Українці в Португалії: коли діаспора ефективна Діаспора Найактуальніші 

Українці в Португалії: коли діаспора ефективна

У березні цього року Португалія стала шістнадцятою у світі й першою (!!!) у Західній Європі країною, яка на офіційному рівні визнала Голодомор геноцидом українського народу. Це рішення португальського парламенту вважає своєю заслугою українська громада Португалії, про яку вже давно слід було докладніше розповісти.

Українці – друга за чисельністю іммігрантська меншина Португалії (більше тільки бразильців). За приблизними оцінками нас там 60 тисяч. У далекому 1938 р. Юрій Русов видав у Львові книгу про Салазара, у якій можна було почитати: «Портуґалець своєю душею і темпераментом багато в чому нагадує українця. Він мелянхолійний, і та мелянхолія виявляється в його сумних сентиментальних народніх піснях. Сей «сум», здається, є лише у нас і в портуґальців. Як українець, «вколисаний в сумирний шум пшениць», так і портуґалець, омріяний своїми романтичними краєвидами, сумує над зусиллям, яке хоч і треба б зробити, але не варто; сумує над тим, що «там добре, де нас нема». Він має, як і ми, всі хиби і всі якости хліборобського народу з інстинктовим коханням своєї земельки, лагідністю і спокоєм, а часом і лінощами. Сим народом легко правити, але він потребує, щоб державно-творча верства дбала за нього». Ця цитата може частково пояснити, чому у 1990-х роках Португалія була одним із найпопулярніших пристановищ для українців, які вирушали по світах у пошуках кращої долі.

Українці в Португалії – окремий різношерстий світ. До десятка громадських організацій, у яких, як водиться, непрості відносини між собою. Найвідоміші – спілка українців у Португалії, асоціація українців Португалії «Собор». У різних містах Португалії діють українські культурно-освітні центри, дитячо-юнацькі заклади. Згадки заслуговує фольклорний гурт «Українські барви», який має у своєму складі учасників з різних регіонів України. Інформаційний бік життєдіяльності громади підтримує аматорське телебачення «Тризуб TV», проект «Українське зарубіжжя: Португалія. Еміграція в портретах» – сайт з інтерв’ю із представниками діаспори українською та португальською мовами.

portugal-ua-svitlycia2

В культурно-освітньому центрі «Світлиця»
В культурно-освітньому центрі «Світлиця» (м. Лісабон)

Ефективно працює й українське посольство в Лісабоні, яке віднедавна очолює Інна Огнівець. Пані посол використовує будь-які міжнародні дипломатичні майданчики для артикуляції українського питання на міжнародному рівні. Активна діячка громади Таня Франчук є організаторкою численних проектів, серед яких – лікування українських воїнів у Португалії.

Українська община на батьківщині Вашку да Ґами (саме так звучить його ім’я португальською) дуже активна, дає про себе знати за кожної доречної нагоди, постійно створюючи інфоприводи для українських ЗМІ: «В Португалії відкрили пам’ятник Героям Небесної Сотні»; «Украинцы в Португалии пикетировали посольство РФ из-за обстрелов в Адеевке»; «Украинцы начали в Португалии бессрочную акцию в поддержку Савченко»; «Мітинг українців в Португалії зірвав доповідь посла РФ про роль Росії в світі»; «Украинцы в Португалии устроили акцию против агрессии РФ в Украине»; «Українці Португалії пікетуватимуть посольство РФ та звернуться до президента»…

Чимало можна почитати про українську громаду і на португальських ресурсах. «Українці Португалії згадують героїв Майдану» (tveuropa.pt); «Українці в Португалії звернутися за допомогою до Європи, щоб зупинити дії Росії в Криму» (Sapo24); «Українська школа Алгарве відсвяткувала 10 років свого існування» (Folha do Domingo); «Українська громада в Португалії добре інтегрована» (sol.sapo.pt). Телеканал «RTP Notícias» робив телерепортажі, присвячені українським акціям під час драматичних подій лютого 2014 р.: «Українці в Португалії стурбовані можливим конфліктом з Росією» та «Українці мітингували в Порту, щоб вшанувати пам’ять жертв зіткнень».

АКЦІЯ «STOP PUTIN’S WAR IN UKRAINE»
«Ми розраховуємо на підтримку з боку Європи, Португалії та світу в боротьбі за мир в Україні». АКЦІЯ «STOP PUTIN’S WAR IN UKRAINE». © Тризуб TV

P3.publico дає образ представника нашої діаспори, який живе українськими проблемами, засуджує російську агресію й чим може допомагає Батьківщині у скрутний для неї час. Noticias Magazine пише буквально таке: «Щотижня вулиця Вішконде де Сантарай, що у лісабонському районі Арроюш, перетворюється у синьо-жовте море. О сьомій годині – іноді по вівторках, іноді по четвергах – українці різного віку збираються перед будівлею посольства Росії на знак протесту проти того, що вони називають відродженням російського імперіалізму. Вони носять транспаранти, шарфи і футболки національної команди, кричать гасла на трьох мовах: на своїй, на мові їхніх противників і на мові тієї країни, у якій живуть. «Терорист Путін», «Крим – український», «Радянський Союз не повернути». Бувають дні, коли з’являється не більш як шістдесят людей, але є й інші, у які приходять триста». Так починається об’ємна стаття у португальському журналі про українців Португалії, які стали добровольцями і поїхали на Донбас воювати (близько сотні), про українців, які чим можуть допомагають Батьківщині, про 56-річного Михайла Дмитріва, уродженця Донецька, який теж обстоює Україну, мітингуючи під російським посольством.

Протест навпроти російського посольства в Лісабоні
Протест навпроти російського посольства в Лісабоні. © noticiasmagazine.pt

Українці Португалії так допекли північному сусіду, що ресурс rnbee.ru навіть присвятив їм уїдливо-похмуру, сповнену кумедної антибендеровської злоби розвідку під назвою «Украинцы в Португалии: дешевая рабочая сила, свидомый патриотизм и вера в святого Бандеру». Судячи з цього ватного опусу, в українській діаспорі справи просуваються чудово.

Авторка згадуваного сайту «Українське зарубіжжя: Португалія. Еміграція в портретах», яка також працює в одному із українських культурно-освітніх центрів на околицях Лісабону, Галина Комар – львів’янка у минулому, а впродовж останніх трьох з половиною років – жителька сонячного Лісабону, погодилась розповісти «Листам» про українську громаду на берегах Атлантики: «У Португалії існує чимало українських асоціацій. При більшості з них діють культурно-освітні центри, які умовно можна назвати форт-постами збереження української ідентичності. У цих центрах діти емігрантів вивчають українську мову, історію, літературу, знайомляться з українськими традиціями, організовують різноманітні культурні заходи, а також, завдяки співпраці з Міжнародною українською школою, мають змогу здобути повну загальну середню освіту та отримати атестат державного зразка. Хоча навчання у нашому центрі здійснюється виключно українською, на перервах учні, особливо ті, що народилися вже у Португалії, частенько спілкуються звичнішою для них португальською. Думаю, в питаннях пов’язаних з мовою, визначальна роль належить сімейному вихованню. Після цьогорічного благословення пасок в УГКЦ у Лісабоні, я записувала інтерв’ю з отцем Миколою і стала свідком такої ситуації: до отця підбігає чоловік зі своїм, на вигляд десятирічним, сином, обоє у вишиванках з великоднім кошиком, отець заговорив до хлопця, та виявилося, що той не знає жодного слова українською мовою. Але, є й інші приклади: у нас є учень з російськомовної родини, але чудово розмовляє українською. Якось його мама навіть говорила, що в Україні не знала стільки українських традицій, скільки знає тепер завдяки нашому центру. Вона одна з найактивніших наших мам, дуже ініціативна, бере участь в усіх шкільних та позашкільних заходах».

Осінній ярмарок в культурно-освітньому центрі «Світлиця»
Осінній ярмарок в культурно-освітньому центрі «Світлиця» (м. Лісабон)

Українська церква та українська школа – ті два основні середовища, які підтримують повнокровне існування громади у будь-якій країні. Якби їм вдалося залучити усіх наших співвітчизників, з такою кількістю організованих українців можна було б звертати гори. Усіх манкуртів-безбатченків разом із невинними жертвами комплексу національної неповноцінності, дітей зі змішаних шлюбів та їхніх спрацьованих матерів ще доведеться повертати в українське лоно. А поки що громада працює у невеликому чисельно, однак дуже хорошому за якістю складі, робить конкретні справи і досягає помітних успіхів.

portugal-ua-velykden

Український Великдень у Лісабоні
Український Великдень у Лісабоні

Слово Галині Комар: «Серед українців у Португалії, я б виділила два типи ідентичності: національну та регіональну (пострадянський простір). Інколи ці дві ідентичності накладаються, інколи протиставляються. Ті, хто ідентифікує себе радше з пострадянським простором, ніж з Україною, як правило зі Сходу та завжди російськомовні. Але серед російськомовних українців з центральних та східних регіонів дуже багато патріотів, чия національна ідентичність особливо загострилася з початком російської агресії. Дехто, хто раніше розмовляв виключно російською, намагаються переходити на українську, також тут просто «вибухнув» волонтерський рух, активізувалася молодь, побільшало культурних заходів: ярмарки, покази фільмів, вечори української культури орієнтовані на португальську публіку. Щодо регіональної ідентичності, то дуже часто українці та інші вихідці з пострадянського простору називають один одного «наші». До речі, нещодавно у Лісабоні відкрилася дискотека, яка називається «Nashi em Lisboa» («Наші в Лісабоні»). За словами її засновника, вихідця з України, цей проект створений для всіх, кому близьке визначення слова «наші»».

У соцмережах не бракує віртуальних спільнот, у яких спілкуються вихідці з України, що тепер живуть у Португалії. Проглядаючи їх, легко зауважити контраст ідентичностей. З одного боку – оголошення, яке є індикатором стійкого патріотичного імпульсу:

portugal-revolution-ua

А ось оголошення у російськомовній фейсбук-групі, яке запостила уродженка Краматорська. Під ним – поодинокі голоси обурення, але й схвальні відгуки, лайки, подяки:

portugal-pobeda-rus

Підсумовуючи, не згайнуємо нагоди наголосити: наша чисельна діаспора – цінний козир у рукаві, яким важливо розпорядитися ефективно. Адже всі ці люди – додаткова, запасна, виїздна Україна, здатна бути нашим стабілізаційним фондом, лобіювати, відстоювати і впливати, – компенсувати Батьківщині її недопрацювання на міжнародній арені. У світі 20 мільйонів закордонних українців, – усіх цих наших братів і сестер ми не маємо права профукати. Часто це успішні люди, які у свій час були змушені починати накопичення достатку від розбитого корита. Часто це цінні працьовиті люди із серйозним потенціалом, які потрібні іншим народам і які, на жаль, легко піддаються асиміляції. Португалія дає приклад того, як значна частина наших співвітчизників не лише розчиняється у португальському суспільстві, але й стає жертвою «Русского міра», несподіваного, здавалося б, хижака у тих широтах. Острівцями українства від Сахаліну до Буенос-Айресу, від Чікаґо до Окленду у Новій Зеландії мала б піклуватися на щоденній основі материкова Україна – мала б створювати численні організації різного характеру та спрямування, фінансувати проекти, виділяти стипендії і ґранти, популяризувати та ініціювати, заохочувати і підтримувати, – робити усе для того, аби ці люди нас не забули, аби у критичний момент ми чи наші нащадки мали на кого розраховувати.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(15 голосів)

Також буде цікаво: