Концепція «повільних новин» і майбутнє журналістики Дайджести Медіа Найактуальніші 

Концепція «повільних новин» і майбутнє журналістики

mediashift-logoMediashift. 19 квітня 2017.

Оригінальний текст доступний за адресою: http://mediashift.org/2017/04/slow-news-taking-time-listen-focus-can-help-journalism/. Переклад Ярини Пришляк.


Олімпійський принцип «Швидше, вище, сильніше!» давно і надійно прижився в журналістиці – принаймні в онлайновій. Звісно, вона інтерпретує його відповідно до власної системи координат, але перша асоціація, що спливає в уяві всіх посвячених: нинішні медіа – це шалена і нескінченна гонка. Як привернути увагу аудиторії? Як втримати увагу аудиторії? Як залучити нову аудиторію? Аби встигати в цій гонитві, вже мало змінювати формати подачі новин – треба переосмислити сам підхід до професії журналіста. «Листи до приятелів» пропонують переклад міркувань американського журналіста Дем’єна Редкліфа про те, що сучасність вимагає від ЗМІ не лише об’єктивності й ретельного фактчекінгу, а й… більшої розміреності. Тобто – свідомого уповільнення.

Дем’єн Редкліф
Дем’єн Редкліф. © about.me

Визнаю: донедавна я скептично ставився до ідей «цифрового детоксу» й відмови від ЗМІ. Навпаки, я підтримував лозунг Клея Ширки (письменника і дослідника впливу соцмереж на суспільство. – Ред.): «Справа не в передозуванні інформацією, а в неспроможності її відфільтрувати».

Та побувавши минулого тижня на Міжнародному фестивалі журналістики-2017 у Перуджі (Італія), я почав змінювати свої погляди. Я сидів у мальовничому прохолодному кам’яному дворику і смакував еспресо за столиком з промо-матеріалами місцевого Фестивалю повільної їжі, а між тим робив начерки ідей, які збирався озвучити на панелі Повільних новин, де мене запросили виступити.

Опинившись у такій безтурботній ситуації, я легко визначив кілька причин того, чому споживачам новин, а також творцям контенту і менеджерам варто припинити тиснути на газ… бодай трішечки.

СПОЖИВАННЯ

Моя поїздка збіглася з тривалими періодами «інформаційної дієти». Я робив це не спеціально: шість перельотів за шість днів і дві довгі поїздки залізницею з вічно перевантаженими мережами Wi-Fi вельми обмежили мої можливості вийти в он-лайн. І цей досвід виявився життєствердним.

Як зазначив куратор панелі Повільних новин Андреа Коччіа, ми живемо у вік прискорення. І коли щось змушує нас вирватися з віртуального колеса для хом’ячка, нічого поганого в цьому немає.

Різні дослідження стверджують, що ми заглядаємо в телефон від 150 до 2617 разів на день. Це призводить до розсіювання уваги (згідно з дослідженням Microsoft за 2015 рік, періоди сконцентрованості тривають в середньому 8 секунд – менше, ніж у золотої рибки), «штабелювання» (паралельного виконання різних дій он-лайн) і того, що телевізор стає екраном №2 у більшості віталень.

Обсяг контенту, який навколо нас, або який ми намагаємося спожити, приголомшує. Гонитва за такими нормативами може виснажити. Немає нічого дивного, що дехто слухає подкасти з прискоренням ×1,5 або переглядає відео Академії Хан швидше, ніж пропонують його творці.

Чимало споживачів, зіткнувшись із цим цифровим потоком, використовують спеціальні програми або сервіси для економії часу. Розквіт новинних розсилок, додатків на кшталт Nuzzel, агрегаторів на зразок Apple News і видань а-ля The Week – лише частина способів ефективнішого споживання контенту.

Як зазначив оглядач технологій Ніл Мюррей, розсилки «стали новими недільними випусками газет». Читач – надто зайнятий, щоб протягом тижня занурюватись у зведення Quartz, Next Draft, The Skimm та інших видань, – може повернутися до них (і до посилань, які вони містять) наприкінці тижня.

СТВОРЕННЯ КОНТЕНТУ

Тут уповільнення дасть щонайменше два бонуси. По-перше, йдеться про довіру. Більшість населення не надто шанує професію журналіста. Аналітики Gallup стверджують, що довіра американців до здатності ЗМІ «повідомляти новини у повному обсязі, точно і неупереджено» найнижча, починаючи з 1972 року, коли було вперше проведене відповідне опитування.

Коли з усіх сторін лунають звинувачення в поширенні фейків, а журналістів виставляють ворогами народу, люди ще більше зосереджуються на помилках, таким чином лише посилюючи свої упередження. Згадайте-но реакцію на помилкове твердження Time про те, що з Овального кабінету прибрали бюст Мартіна Лютера Кінга. Той факт, що спростування з’явилося майже одразу, на завадив деяким політикам заробити очки на цій новині. Вміння підняти руку, визнати свою помилку, виправити її й рухатися далі – все це просто не працює в сучасному надтенденційному суспільстві.

На цьому тлі дедалі важливішим стає фактчекінг. А заразом і спроби просувати нові форми журналістики – на кшталт тих, які пропонують Hearken і мої колеги в Центрі журналістики «Агора». Нам потрібно знову здобути довіру аудиторії, показуючи їй, як ми працюємо, взаємодіючи з аудиторією через журналістику і з’ясовуючи, що насправді цікавить наших читачів.

Журналістам більше не дозволено самовпевнено думати, що їм «видніше». Зробити крок назад, щоб прислухатися до публіки і зрозуміти, що вона нам повідомляє, – ось що може поліпшити нашу роботу.

Це може стати у пригоді й репортерам, що працюють безпосередньо з очевидцями. Ось що каже з цього приводу Сем Дабберлі, менеджер відділу діджитал-верифікації Amnesty Online та один із засновників Eyewitness Media Hub: «Використання першоджерел – це не просто пошук інфоприводів у Twitter та їх швидка публікація. Новинні організації повинні пам’ятати, що вони мають турбуватися про тих, чий контент використовують. Правила використання контенту «з перших рук» повинні бути частиною інструментарію будь-якого журналіста».

Журналістам слід виявляти турботу до людей, які стали очевидцями т.зв. «важких» сцен. Вони – не просто джерело інформації. Нам треба зробити так, щоб у гонитві за історіями не розгубити людяність. Такий підхід слід використовувати до наших джерел, інформаторів та колег.

Безумовно, уповільнення може допомогти уникнути таких ситуацій, як у випадку зі стріляниною в Сан-Бернардіно, коли публіка висміяла журналістів. (Йдеться про тих, хто посилався на фейкові твіти користувача з ніком «Marie Christmas», прийнявши їх за автентичні повідомлення з місця стрілянини. – Ред.) Аналіз цього випадку, проведений покійним Стівом Баттрі, обов’язково має прочитати кожен журналіст, який не хоче втрапити в подібну халепу.

УПРАВЛІННЯ РЕСУРСАМИ

Залишається ще питання фокусування. Відділи новин пережили неспокійне десятиліття. Звільнення тисяч газетярів посилило тиск на багатьох журналістів, яким тепер доводиться працювати довше, публікувати більше текстів, створювати більше контенту (відео, соцмережі) – і не з’їхати при цьому з глузду.

Дивно, що в таких умовах дуже мало видань раціоналізувало свій підхід до висвітлення подій. Намагаючись зберегти колишній масштаб охоплення, лише окремі ЗМІ скоротили спектр свого контенту. Натомість звичним стало «робити більше, маючи в своєму розпорядженні менше ресурсів».

У багатьох випадках це виглядає досить абсурдно. Відділи новин були б ефективнішими, якби розставляли пріоритети й ідентифікували випадки, де вони можуть здобути найбільший резонанс зі своїми малими ресурсами.

«Ти можеш робити що завгодно, але не все одразу», – сказав мені минулого року Джим Бреді з Billy Penn (філадельфійське регіональне видання. – Ред.) в рамках дослідницького проекту про майбутнє локальної журналістики. Багатьом ЗМІ варто було б дослухатися до цієї думки.

МАЙБУТНЄ

Технології, засоби поширення цифрової інформації й економіка миттєвого доступу до даних спрощують формування у кожної людини особистої звички споживання новин. Журналістам та іншим працівникам медіа варто подвоїти зусилля із завоювання довіри й налагодження відносин зі співробітниками та джерелами, паралельно вникаючи в особливості сучасного споживання інформації.

Розуміння цих особливостей може породити нові форми публікацій. Quartz колись виявила, що аудиторія любить короткі замітки та лонгріди, а не статті на 800 слів.

Водночас живучість довгих форм (починаючи з лонгрідів The Guardian і закінчуючи іміджевими статтями New Yorker або серіями подкастів на зразок S-Town) підриває наратив про постійне прискорення світу й скорочення читацької уваги. Часом читачі хочуть рухатися повільніше – і справді це роблять.

А часом – ні. І це нормально. Наше завдання – прийняти цей виклик.

Нам слід спокійніше публікувати короткі замітки (це справжнє мистецтво!), креативно потайки підкидати читачам довгі тексти (див. додаток Circa і старі відео Vice на Snapchat Discover) або просто перебудувати свій розклад, як це зробили багато регіональних тижневиків та альтернативні медіа.

«Повільні новини» – рішення не для кожного, але всім нам, і споживачам, і авторам контенту, іноді не зашкодить трохи збавити швидкість.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(6 голосів)

Також буде цікаво: