Ціна миру Історія Найактуальніше 

Ціна миру


ПОТЕНЦІАЛ ДУМКИ

«Якщо ви хочете укласти мир з вашим ворогом, то вам доведеться співпрацювати з вашим ворогом. Тоді він стане вашим партнером».

Нельсон Мандела



Ви боїтеся війни? Боїтеся гуркоту гармат, пострілів, вибухів, смертей? Відповідь, гадаю, очевидна…

Скільки зусиль доклала Європа, аби не було нових конфліктів після Другої світової? ЄС, ООН, НАТО, низка меморандумів, законів – усе задля миру. Але Афганістан, В’єтнам, Грузія, Ірак, Сирія, Донбас… Чи справді живемо мирно?

Після кожного глобального конфлікту політики начебто робили все для того, аби не повторювати помилок минулого, боялися кровопролиття, а водночас розбурхували ще більші війни. Докази? Море! І один із найяскравіших – це спроба побудови колективної безпеки в Європі після «окопної війни». Як це було?

Завершення Першої світової. Розгнівані на винуватицю конфлікту, європейські країни повністю роззброюють Німеччину, прагнуть розпочати «еру миру». У цей час на політичній арені з’являються француз та німець, що обіцяють закопати сокиру війни назавжди.

Апостоли миру

Обидва політики, обидва міністри закордонних справ та члени масонських організацій − Арістід Бріан та Гюстав Штреземан. Саме їхня співпраця стала символом зближення двох затятих противників та ворогів: Франції та Німеччини. Держави, що проливали море крові під час Першої світової, тепер намагалися стати партнерами. Усе відбувалося на хвилі пацифізму, тобто «миролюбства», яке охопило майже весь світ.

Зустріч у Локарно
Зустріч у Локарно. Зліва направо: Гюстав Штреземан, Остін Чемберлен, Арістід Бріан та Карл фон Шуберт. © gettyimages.com

1925 рік. У мальовничому містечку у Швейцарії, Локарно, відбулася зустріч французького міністра закордонних справ Бріана та німецького – Штреземана. Обоє гарантували недоторканність кордонів та взаємну допомогу, що викликало певні підозри у німців та у французів.

У цей же час формувалася Ліга Націй, мета якої було встановлення контролю за безпекою на континенті. Бріан, який чи через дружбу з Штреземаном, чи за свідомими переконаннями, вимагав, аби до Ліги прийняли й Німеччину.

Опір з боку деяких сторін був очевидним та зрозумілим. Прийняти у Лігу Націй винуватицю найкривавішого на той час конфлікту? Співпрацювати з ворогом, який може будь-якої миті розпочати нову війну? Побоювання були небезпідставними. Але пацифіст Бріан, ніби прочитавши цитату Мандели, перетворив ворога у партнера та все-таки домігся свого. 1926 рік став, без перебільшень, визначальною датою. Німеччина, яка стала фактично вигнанцем серед колишніх ворогів, увійшла у Лігу Націй.

Радості Арістіда не було меж. Лише вчитайтесь у ці слова з його промови:

«Хіба це не хвилююча, дуже повчальна та підбадьорлива подія, коли всього через кілька років після найжахливішої з воєн, які будь-коли стрясали світ, коли поля битви ще не висохли від крові, народи, ті самі народи, які так жорстоко билися один із одним, зустрічаються на цій мирній Асамблеї та обмінюються спільною волею співпрацювати в справі загального миру? Геть рушниці, кулемети, гармати! Дорогу примиренню, переговорам, миру!».

Промова Арістіда Бріана у Женеві
Промова Арістіда Бріана у Женеві, 1926 р. © loff.it

Апогей пацифізму та дипломатії так званої «пактоманії»… Суспільство почало вірити в ілюзорне безхмарне майбутнє, де все вирішуватиметься не багнетом, а ручкою та словом. Без ліку укладені пакти, договори, заяви, зустрічі – усе заради миру та безпеки, усе перед страхом нової війни.

1928 рік. Чи не весь світ замислився над повним роззброєнням. Миротворець Бріан підготував послання до всіх держав із пропозицією повністю відмовитися від війни як політичного засобу. «Пакт загальної відмови від війни» був прийнятий Америкою, Німеччиною, Англією, Італією та Японією. Сам Бріан назвав цю подію «новою датою в історії людства». 69 держав (у тому числі й СРСР) згодилися покінчити із кровопролиттям, а дипломат Бріан разом із Штреземаном стали лауреатами Нобелівської премії миру. Жахливо уявляти собі таку картину зараз, знаючи, що вже через декілька років до влади у Німеччині прийде Гітлер.

Затишшя перед бурею тривало недовго. І вже зовсім скоро Ліга Націй та політика пацифізму доведе свою безсилість, нице боягузтво перед ухваленням визначальних рішень. Першим сигналом Другої світової можна вважати Маньчжурський конфлікт.

«Японський бліц-криг» перший цвях у труну світової безпеки

Маньчжурія. Невеличка область на півночі Китаю, що межує з Корейським півостровом та Японськими островами. У 30-х вона стала такою собі «гарячою точкою», де перетиналися інтереси багатьох держав.

На півночі Китай намагався встановити свій контроль. Але на перешкоді до повного панування стояла Японія у південній Маньчжурії. Після виснажливої Першої світової «країна самураїв» намагалася вийти з фінансової кризи. Єдиним важелем впливу була саме південна частина області, де знаходилися і залізниця, і земля, і колонії, а також були створені хороші умови для поширення своєї культури. Тільки перешкоджали встановлені мирні договори та меморандуми.

Японський уряд вирішив діяти рішуче. Розпочалася розробка плану, за яким у найкоротший термін японці мали отримати всю область, викорінивши все китайське з корінням.

1931 рік можна вважати роком вдалих збігів, які виявилися справжнім даром для японських політиків. 27 липня біля стародавнього міста Мукдену (зараз − Шеньян) за нез’ясованих обставин було вбито японського капітана. У вересні невідомі пошкодили колії японської залізниці.

Японські журналісти біля пошкодженої залізниці
Японські журналісти біля пошкодженої залізниці. © ameblo.jp

Не минуло багато часу, як того ж року біля японських військових вибухнула бомба. Не довго думаючи, армія Японії взяла в облогу Мукден, вступила в інші великі міста та за короткий термін окупувала всю Маньчжурію.

Японська армія вступає у Мукден
Японська армія вступає у Мукден

Такий стрімкий «бліц-криг» можна пояснити лише тим, що Японія готувалася окупувати область давно, а всі «інциденти», що трапилися перед тим, легко могла інсценувати сама ж Японія.

Баланс сил у світі був порушений: уперше після Першої світової розпочалося криваве протистояння, з яким мали би покінчити «пакти миру» та політики-пацифісти.

Китай просить допомоги

Ситуація була плачевна. Повна окупація Маньчжурської території, тиск із боку Японії, брак потрібної військової потуги для ефективного спротиву та агресивна пропаганда з боку ворога (кожен побачить тут свої паралелі).

Єдиним рятунком могла стати громадськість та світова спільнота разом з Лігою Націй. Уряд Китаю надіслав офіційну скаргу та вимагав від європейських держав чітких дій для повного виведення японських військ із території. Політика пацифізму стикнулася зі своїм першим серйозним випробуванням.

30 вересня Ліга Націй висловила своє невдоволення діями японського уряду та у вигляді офіційної резолюції почала вимагати від Японії повного виведення військ з території Маньчжурії. Європа гарантувала повний контроль та безпеку японського населення на території, а також захист із боку нейтральних держав. Чи позитивним був результат? Не зовсім…

У грудні влада Японії змінилася на ще більш радикальну, воєнні операції стали відбуватися дедалі частіше. 19 січня 1932 року у Шанхаї невідомі напали на п’ятьох японців, причому один із них помер від поранень (буддистський монах). Почалася тотальна війна: японські літаки бомбардували бідні квартали та села, армія імперії окупувала частину Шанхаю та взяла в облогу більшість оборонних форпостів. Китай благав Лігу Націй нарешті визнати Японію агресором після багатьох жертв із боку мирного населення. Марна справа…

Європа готувала всі потрібні резолюції, намагалася домогтися від Японії компромісу, розпочинала нові розслідування, навіть відіслала спеціальну комісію на місце події (комісія графа Літтона). «Апостол миру» Бріан, який у часи кризи ніколи не міг ухвалювати серйозних рішень, просив Японію вивести війська та «помиритись», узятися за руки з Китаєм… Лише у травні 1932 року все-таки вдалося досягти перемир’я: Японія вивела війська з Шанхаю, залишивши за собою зруйновані квартали та міста.

Але політики зовсім забули про Маньчжурію, яка ще досі залишалася у руках агресора та перетворилася на маріонеткову державу…

США попереджали та засуджували (видали аж цілих ДВІ доктрини), Європа оприлюднила доповідь, у якій не визнавалося права Японії на Маньчжурію, хоча при цьому термінів «агресор» чи «окупант» навіть не згадувалося. Ліга Нації вирішила застосувати моральний тиск. Та чи особливо хвилювалася з цього приводу Японія? 27 березня 1933 року вона вийшла з Ліги Націй з гордо піднятою головою та з маріонетковою державою у кишені.

До травня агресор перетнув Велику китайську стіну, був за декілька миль від Пекіна. Китай із відчаєм поступився, прийняв усі умови, продиктовані Японією, та уклав ганебне перемир’я.

Мапа територіальних завоювань Японської імперії
Мапа територіальних завоювань Японської імперії, починаючи з 1932 року

Перше випробування – перша поразка

Згадайте слова з промови Бріана про «нову дату в історії людства», про «геть рушниці, кулемети, гармати!», згадайте, яке безхмарне майбутнє обіцяли всьому світу. Європейці щиро та відчайдушно намагалися забути жахіття Першої світової. Політики боялися нових конфліктів, нових воєн, намагалися викинути зі свого лексикону все, що було пов’язане з цим. Той страх перейшов у боягузтво, а боягузтво – у безсилля.

Арістід Бріан і Гюстав Штреземан
Арістід Бріан і Гюстав Штреземан

Політика Бріана та сама Ліга Націй не витримала випробувань реальністю та зазнала поразки. У часи миру «пактоманія» могла бути дієвою, але щойно перед світом постав перший повоєнний серйозний конфлікт, пацифісти розгубилися, всіляко уникаючи кардинальних кроків.

Китай не дочекався допомоги, втративши свою територію. Японія, як виявилося, не дорожила клятвами, написаними на папері. Перший тривожний дзвінок пролунав. Політики його не розчули, певно, через те, що продзвенів він десь далеко, в Азії. А що трапиться, коли наступний задзеленчить просто біля твого дому, у серці цивілізованої Європи?..

1933 рік… До початку залишалося 6 років.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(7 голосів)

Також буде цікаво: