Ціна миру-2 Історія Найактуальніше 

Ціна миру-2


ПОТЕНЦІАЛ ДУМКИ

«Краще один день прожити левом, ніж сто літ – слухняною вівцею».

Беніто Муссоліні


20-ті роки ХХ століття. Почалася нова ера в історії людства, «ера миру». Майже вся планета купалася у променях примарної безпеки, політики з усмішками на вустах укладали угоди, пакти, а радикали тихо й терпляче чекали зручної миті, аби завдати удару. Жахи Першої світової розпочали масову істерію, яка зачаїлася під назвою «пацифізм».

«Апостоли миру», Бріан і Штреземан, марили мирним майбутнім, говорили про повне роззброєння та забуття війни, не бажаючи бачити загроз, що насувалися. Європейці та їхні лідери не могли визнати своєї безсилості перед новими небезпеками. І вже зовсім скоро ідилічне життя перетворилося на кошмар.

Друге пришестя

Для німців воно відбулося 30 січня 1933 року. Пришестя нової течії, пришестя нового лідера, але справжнє повернення не так давно забутих амбіцій. Цього дня до влади прийшов Адольф Гітлер.

Адольф Гітлер переймає владу від президента Пауля фон Гінденбурга
Адольф Гітлер переймає владу від президента Пауля фон Гінденбурга. © Bundesarchiv, Bild

Світ перетворювався на порохову бочку. Біржовий крах 1929 року став початком Великої депресії та складної економічної ситуації (найскладнішої та найдовшої у ХХ столітті), яка поширилася на весь світ та вплинула на політичні процеси.

У Франції відбувалася внутрішня боротьба за владу та урядова криза, Великобританією відтепер управляли консерватори на чолі з мирним Чемберленом, а в Німеччині ще вчора «дитячі» угруповання набирали обертів, аби невдовзі стати потужною політичною силою.

Радикальні організації (хоч і подекуди не мали достатньо засобів) розвивалися у Німеччині наперекір всезагальній пацифікації. Зайнята іншими проблемами, німецька влада просто не звертала на них увагу та не сприймала їх серйозно, що лише давало додаткових переваг для посилення позицій цих груп.

Така ситуація була зі «Сталевим шоломом» – лігою військовиків, у планах якої було встановлення диктатури та поновлення військових дій у Європі для повної гегемонії у регіоні. На зустрічі з Бріаном у місті Туарі Штреземан навіть запевняв, що від них не варто очікувати жодної небезпеки.

Так ера миру поступово стихала. У 1929 році помер Гюстав Штреземан. За ним на той світ пішов і Арістид Бріан, у 1932 році, а вже за рік німці обрали нового вождя їхньої нації.

Гітлер уособлював усі сподівання німецького народу: сильний, потужний лідер, який підніме Німеччину з колін та відродить її колишню могутність. Та ганьба, яку відчула ця держава після своєї поразки у Першій світовій, мала бути стерта.

Нова загроза ще не показала свого обличчя, але один лідер вже намагався їй запобігти. Беніто Муссоліні готувався до війни.

Малюк Беніто – войовничий миротворець

У формуванні світогляду Гітлера Муссоліні відіграв значну роль. Харизматичний оратор і промовець, Беніто не без проблем, але успішно утвердився в Італії в якості могутнього лідера, який обіцяв перетворити Італію на найсильнішу державу у світі.

Політичні погляди Муссоліні час до часу яскраво контрастували. Скажімо, працюючи шкільним учителем у початкових класах, Беніто не раз заявляв про свої пацифістські погляди (які стануть панівними лише після Першої світової). Молодого викладача тоді мали забрати на військову службу. Але вже 1902 року Беніто благополучно залишає Італію та тікає до Швейцарії, виправдовуючи таке дезертирство небажанням убивати.

Працюючи у різного роду виданнях, Муссоліні поширює свою «пропаганду миру». Коли Італія оголосила війну Османській імперії, Беніто друкував багато статей з критикою безглуздого конфлікту, за що перебував відтоді під пильним наглядом влади.

Беніто Муссоліні 24 травня 1923 р. в Римі
Беніто Муссоліні 24 травня 1923 р. в Римі під час візиту Британської Королівської родини. © Bettmann / GettyImages

Коли ж почалася Перша світова війна, Беніто кардинально змінив свої погляди та став прибічником радикальнішого світобачення. Італії потрібен був лідер, тож Муссоліні вже готувався взяти на себе цей важкий хрест. «Маленький вождь» без жодних сумнівів пішов у армію, понюхав пороху та бруду «окопної війни» та повернувся на батьківщину вже з чітким планом дій.

1922 року Беніто, зібравши всіх своїх прибічників, виступив проти чинного короля Віктора Емануїла ІІІ, який побоявся переходити до силового вирішення конфлікту. У монарха було військо, були засоби, була можливість… Натомість усе змарноване через небажання проливати кров. Беніто отримав посаду прем’єр-міністра, а пізніше «маленький вождь» фактично перетворився на великого диктатора.

Беніто Муссоліні перед багатотисячним натовпом у Римі
Беніто Муссоліні перед багатотисячним натовпом у Римі, 1934 р. © thehistoryblog.com

Войовничий лев серед мирних овець

У час, коли Муссоліні утверджував свою владу в Італії, практично ідентична ситуація відбувалася у Німеччині. Призначення канцлером Гітлера означало одне – тепер країною править пан Адольф.

Німеччина була на піку всезагальної істерії. Народ підтримував свого лідера та його курс на відновлення могутності держави. Нацизм став панівним, а будь-які бунти чи виступи жорстоко придушувалися.

Дуче Італії тимчасом розумів усю загрозу, яку може становити нацистська Німеччина, і намагався запобігти можливому конфлікту.

23 жовтня 1932 року у місті Туріні Муссоліні запропонував відновити «Священний союз», тобто укласти угоду про співпрацю між Францією, Італією, Великобританією та Німеччиною. Результат? Жодного. Франція наголосила, що не змінюватиме свого курсу, а Англія плуталася у рішеннях. Досить промовистою тоді стала репліка самого Муссоліні.

«Якщо не можна переглядати договори за «пактом чотирьох», говоритиме її величність гармата» – заява, зроблена за 6 років до початку війни, у 1933 році.

Годинник цокав, загроза посилювалася… Спершу Німеччина залишає конференцію з питань роззброєння, а пізніше і зовсім виходить зі складу Ліги Націй. Уже 1935 року Гітлер постановляє відновити обов’язкову військову службу та починає набирати армію. Муссоліні не раз попереджає європейських політиків про небезпеку та пропонує напасти на Німеччину, поки ще є така можливість. Що роблять європейські держави? Пустослівна критика – жодних дій.

Останньою краплею для дуче стала подія, яка трапилася в Австрії. 1934 року у Відні нацисти розпочали бунт, під час якого вбито канцлера Австрії. Коли Беніто дізнався про смерть свого друга Дольфуса (який довгий час протистояв нацистській пропаганді в Австрії), то знову почав вимагати від європейських інституцій відповідних дій. І знову – протести, виступи, акції, але більш нічого, на що Муссоліні відповість досить промовистими словами:

«Нейтралітет у своїй основі – ніщо інше, як егоїзм».

Зустріч лідерів Австрії, Італії та Угорщини
Зустріч лідерів Австрії, Італії та Угорщини в 1933 році (зліва направо): канцлер Австрії Енгельберт Дольфус, прем’єр-міністр Італії Беніто Муссоліні та прем’єр-міністр Угорщини Дюла Гембеш. © Hulton-Deutsch / GettyImages

Беніто перебував у гніві. Спостерігаючи, як зростає Німеччина, Муссоліні розумів, що покладатися на Лігу Націй не варто, що всі домовленості та угоди не матимуть відтепер жодного значення. А отже… тепер його воля теж нічим не обмежена.

Після «японського бліц-кригу» Європа знову стикається зі ще складнішим випробуванням. Розгніваний лев Італії збирає армію та починає вторгнення в Ефіопію.

Політика нейтрального опору

1935 рік. Італія стягує до кордонів Ефіопії 200-тисячну армію. Країна-жертва звертається до Ліги Націй з благаннями допомогти у складній ситуації. Історія з Маньчжурією та Японією ніби заново відтворювалася перед європейськими політиками, які не знали, як правильно діяти та занурилися у сумніви.

На численних засіданнях Ради Ліги Націй країни попереджали Італію не чинити необачного кроку та зберігати мир. Франція намагалася домовитися з Муссоліні, не бажаючи втручатися у черговий безглуздий конфлікт, Англія спершу прагнула тиснути на Італію за допомогою флоту у Середземному морі, але пізніше теж перейшла до нейтральної позиції.

Війна не була вигідна нікому, окрім Муссоліні. Дуче Італії, ніби випробовуючи Лігу Націй, дражнив Ефіопію.

Тим часом у Англії 27 червня 1935 року було проведено «Голосування за мир». Понад десять мільйонів віддали перевагу економічним санкціям, унеможливлюючи військову відповідь. Відразу ж після цього італійська агресія набрала обертів… А вже 9 травня 1936 року Ефіопію було приєднано до Італії.

Статуя Муссоліні в Африці
Статуя Муссоліні в Африці, створена італійськими солдатами. © delcampe.net

Це була перемога… Блискуча перемога Беніто Муссоліні та чергова жахлива поразка системи Ліги Націй. Покладаючи надії суто на економічні санкції та словесну критику, європейські політики, самі того не відаючи, лише дражнили звіра. Після успішної кампанії дуче в Ефіопії, Гітлер зрозумів, що відтепер й у нього руки абсолютно розв’язані.

1936 рік… До початку війни залишалося три роки…

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(6 голосів)

Також буде цікаво: