Чим дихає «пропутінська» Нікараґуа? Розповідь місцевої жительки Найактуальніше Планета 

Чим дихає «пропутінська» Нікараґуа? Розповідь місцевої жительки

«Він, можливо, сучий син, але він наш сучий син». Ця фраза стала мемом, публіцистичним кліше, її досі доволі часто використовують, коли мають на меті охарактеризувати цинічну, доведену до крайнощів Realpolitik. Вперше її вжив (за деякими свідченнями) у 1939 р. президент США Франклін Делано Рузвельт, охарактеризувавши в такий спосіб нікараґуанського диктатора Анастасіо Сомосу Ґарсіа.

Президент Нікараґуа Сомоса Ґарсіа виступає у Нью-Йорку
Президент Нікараґуа Сомоса Ґарсіа виступає у Нью-Йорку (1952). © CORTESÍA / END

Заступництво Вашинґтона давало Сомосі можливість доволі комфортно почуватися у кріслі президента, брутально та безкарно привласнювати народне добро, стати найбільшим землевласником країни. Після вбивства Сомоси президентами по черзі були обидва його сини. Попри відчайдушний народний спротив, у тому числі збройний, їм вдалося протриматися при владі аж до 1979 р.

Серед інших проти клану Сомоса виступав легендарний нікараґуанський поет Ернесто Карденаль. Ось одна з його тогочасних поезій:

Yo no canto la defensa de Stalingrado
ni la campaña de Egipto
ni el desembarco de Sicilia
ni la cruzada del Rhin del general Eisenhower:
Yo sólo canto la conquista de una muchacha.
Ni con las joyas de la Joyería Morlock
ni con perfumes de Dreyfus
ni con orquídeas dentro de su caja de mica
ni con cadillac
sino solamente con mis poemas la conquisté.
Y ella me prefiere, aunque soy pobre, a todos los millones de Somoza.

Якби перекласти, вийшло б щось на зразок:

Я не оспівую оборону Сталінграда
ані єгипетську кампанію
ані висадку в Сицилії
ані рейнську операцію генерала Ейзенхауера:
я лише оспівую завоювання однієї дівчини.
Ні коштовностями ювелірного магазину Морлок
ні парфумами Дрейфус
ні орхідеями у послюдованих коробках
ні каділаком
а винятково моїми віршами її завоюю.
І вона воліє мене, хоча я й бідний, а не усі мільйони Сомоси.

Врешті у 1979 р. ціною десятків тисяч життів у Нікараґуа перемогла революція, до влади прийшов Сандіністський фронт, ліва політична сила, яка орієнтувалася на Радянський Союз. Як наслідок, у країні розвелися кагебісти, туди систематично надходили партії радянської та кубинської зброї. Настала пора «сучих синів» СССР, хоча національний герой Нікараґуа 1920–30-х років Ауґусто Сандіно, іменем якого сандіністи назвали свій рух, комуністом не був, – не був нічиїм сучим сином, а любив батьківщину.

Ауґусто Сандіно
Національний герой Нікараґуа 1920–30-х років Ауґусто Сандіно

Адміністрація Рональда Рейґана не могла стерпіти, аби «на задньому дворі Сполучених Штатів» хазяйнували комуняки, тому підтримувала та озброювала контрреволюційні збройні формування, т. зв. «контрас», під прапором яких об’єдналися усі незадоволені сандіністами. Так на ціле десятиліття Нікараґуа стала ареною громадянської війни, однією з ключових шахових клітинок у партії, яку в ті часи розігрували США та СССР, аж поки у 1990 р. сандіністи не втратили опору Москви і не здали владу.

Невелика центральноамериканська країна у найближчому майбутньому може знову стати полем боротьби між геополітичними гігантами, – цього разу у спаринг-партнери США напрошується Китай. Піднебесна планує будівництво у Нікараґуа каналу, який би з’єднав Тихий та Атлантичний океани.

Розмови навколо перспективи такого каналу періодично ведуть ще з XVI ст. Однак США вирішили збудувати свій канал у Панамі, а конкурентам, які приглядалися до Нікараґуа, всіляко перешкоджали. У 1909 р. нікараґуанський президент Хосе Сантос Селайя (відомий спробами вичавити з Нікараґуа американський бізнес) звернувся до конкурентів США, Великобританії та Японії, взявши кредит у першої та запропонувавши побудувати у себе канал другій. США миттю мобілізували нікараґуанську опозицію і змусили Селайю піти у відставку.

І ось тепер Китай реанімовує проект Нікараґуанського каналу, заявляючи про плани його реалізації до 2029 р. Якщо ці наміри вдасться втілити в життя, підконтрольний китайцям нікараґуанський канал зруйнує монополію Панамського каналу (який фактично контролюють США), а це, у свою чергу, повністю поміняє конфігурацію сил у світовій торгівлі. Саме тому так важливо, хто очолюватиме Нікараґуа у найближчі роки.

Проект нікараґуанського каналу
Проект нікараґуанського каналу. Інфографіка washingtonpost.com

Сьогодні країна знову в руках у лідера Сандіністської революції 1979 р. Даніеля Ортеґи. Із 1990 р. він відсиджувався в опозиції, а у 2006 р. переміг на виборах і узурпував владу. Варто мати на увазі, що Ортеґа товаришує з путінською Росією. Нікараґуа – одна з тих 11 країн, які у 2014 р. ганебно проголосували проти резолюції ООН щодо незмінності кордонів України та статусу Криму. (Вже не кажучи про те, що Нікараґуа – одна з 4 країн, які визнали Абхазію та Південну Осетію незалежними державами). Причини такої поведінки слід шукати не в упередженнях Ортеґи щодо України, а у підкреслено антивашинґтонській лінії, на якій – так вже склалося – ґрунтується уся національна міфологія нікараґуанського народу. Підтримка Росії – із тієї ж серії, що й побудована на антиамериканізмі дружба з Кубою, Північною Кореєю, Іраном, каддафістською Лівією, Білоруссю. Ризикнемо сказати: позиція Нікараґуа щодо Криму – ситуативна, а отже легко піддається корекції.

Нікараґуанський письменник Хорхе Канда
Нікараґуанський письменник Хорхе Канда (Jorge Canda) під час презентації свого роману «Відпустка у Криму» (Манаґуа, 1 листопада 2016 р.). © Carlos Valle / La Prensa

Ще одна цікавинка. Свідченням того, яке сильне відлуння прокотилося світом внаслідок подій на кримському півострові у 2014 р., є роман нікараґуанського письменника Хорхе Канда (Jorge Canda) під назвою «Відпустка у Криму». У книзі, яка вийшла у листопаді минулого року, описано долю трьох жінок, Наталі, Наді і Тетяни, на фоні розгортання революції в Україні.

 


Carmen-Maria-Nunez-HernandezКармен Марія Нуньєс Ернандес – жителька Нікараґуа, яка погодилась розповісти про свою країну читачам «Листів до приятелів».

 

Про Нікараґуа

Єдина партія, яка бере участь у виборах, – Сандіністська партія. Ліберали були усунуті – через різноманітні злочини (передусім економічного характеру), які вони коїли. Тому FSLN виграла вибори. Люди трактують ситуацію як диктатуру. Даніель Ортеґа є президентом, а його дружина, Росаріо Мурійо – віце-президентом. Вони обіцяють покращення для Нікараґуа, але ми бачимо, що відбувається насправді.

Бідність заполонила нашу країну. Всі уряди, які були, не змогли нічого зробити з рівнем бідності: ні ліберальна партія, ні сандіністи. Люди вірили, що сандінізм зможе покращити ситуацію, але надіям не судилося збутися. Сандіністський уряд лише давав людям подачки: їжу, десять цинкових листів (на покрівлю), кредити на дрібну комерцію.

Стан справ критичний, навіть люди високої кваліфікації не можуть знайти роботу. Люди хочуть роботу і цінують її, адже вона дає можливість вижити. Але якщо роботу знайти годі, то люди йдуть у торгівлю. У Манаґуа багато ринків. Наприклад той, який поряд із моїм домом, називається ринок Роберто Уембрес. Але на ринку освоїтися не так просто (бо там місця платні), тому багато хто торгує на вулицях (див. фото на початку статті).

Через безробіття багато хто їде у Сполучені Штати. Крім США, поширені напрямки еміграції – Іспанія, Панама. У Коста-Риці теж багато нікараґуанців.

Молодь переїжджає у Манаґуа [столицю], щоб там навчатися. Із цим пов’язаний певного роду хаос: сільські жителі приїжджають працювати у місто, а землю обробляти нікому. Кількість селян взагалі зменшилася. Ніхто не хоче займатися землеробством. У 80-х, під час національної кампанії боротьби з неграмотністю, у провінції ще не було проведено електрифікацію. Зараз у цьому плані відчутний прогрес. Тепер люди мають питну воду, електроенергію, мобільні телефони, Інтернет, власний транспорт. У 80-х всього цього не було.

Столиця країни Манаґуа
Столиця країни Манаґуа притягує молодь із провінції, натомість землю обробляти нікому…

Сім’ї у нас великі. У часи моїх бабусі та дідуся траплялися сім’ї, де дітей було 12 і більше. У часи моїх батьків у нас було в середньому по 5–8 дітей на подружжя. Були винятки, моя мама мала трьох, але мої тітоньки – по 5–8. Покоління моїх дітей ще менше. У мене троє дітей. У людей – по 3–5.

Теперішня молодь ліберальніша за моє покоління, навіть можна сказати – розгнуздана. Не маючи й вісімнадцяти, не хочуть, аби батьки контролювали їх. Багато в чому вони нагадують європейців: залишатися дівчиною до одруження уже мало хто хоче. Але й одружуватися ніхто особливо не поспішає. Наприклад, мої три сини живуть зі своїми жінками, не одружившись. І жінки – не всі вміють, не всі хочуть куховарити. Це дуже поширено. Українки – інша річ, вони куховарять, а що стосується «лас нікас» [нікараґуанок], то їм не хочеться ні куховарити, ні прати білизну.

Теперішнє покоління полюбляє фільми жахів, бойовики, фантастику. На екрані багато сексу. Дивитися фільми із сексуальними сценами стало цілком нормальним. Старше покоління намагається копіювати молодь. У цьому плані тепер теж усе не так, як було за моєї молодості.

Рівень освіти теж відчутно впав. Стратегія уряду полягає в тому, щоб пропускати учня із класу в клас – байдуже, є у нього знання чи ні. Так вони виходять із початкової та середньої школи без відповідних знань. Учні та їх батьки звинувачують вчителів у тому, що ті не дають їм складати іспити, у тому, що погано навчають. Вчителя перевіряють, але у міністерстві освіти більше вірять тому, що кажуть учні та їх батьки, а не тому, що кажуть учителі. Я знаю все це, бо працювала у міністерстві освіти. По телевізору кажуть, що в освіті справи покращилися, але правда геть інша.

І ще одне. Останнім часом я помітила, що молоді люди більше не мріють, не думають про майбутнє. Вони кажуть, що треба прожити божевільне життя, як сказано у пісні. Небагато хто з молодих мріють про те, ким стануть.

Нікараґуа (ісп. Lago de Nicaragua)
Нікараґуа (ісп. Lago de Nicaragua), Косіболка або Ґранада – велике прісноводне озеро в Республіці Нікараґуа площею 8264 кв. км (найбільше озеро Центральної Америки)

Разом з тим Нікараґуа – пречудова країна із мальовничими пейзажами. На атлантичному узбережжі живуть корінні народи, які говорять на мовах міскіто, сумо, рама, також креольською англійською (спадок англійського колоніалізму). Саме на узбережжі Атлантичного океану – найкрасивіші місця країни. Особливо відзначити слід Кукурудзяні острови, місто Блуфілдс. На півночі Нікараґуа варто відвідати міста Матагальпа, Хінотега, Естелі та інші. Всюди – люб’язні люди, завжди раді гостям. Винайняти помешкання можна за 50 доларів на місяць або й дешевше.

Carmen Maria Nuñez Hernandez, спеціально для «Листів до Приятелів»
(переклад: Юрій Мельник)

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(11 голосів)

Також буде цікаво: