«Можна покращити що завгодно, але тоді це буде неправда» Культура Найактуальніше 

«Можна покращити що завгодно, але тоді це буде неправда»

Біографічний фільм «Заборонений» про видатного українського поета Василя Стуса прославився ще до завершення зйомок. Скандал розгорівся через політика Віктора Медведчука, який у реальному житті був адвокатом Стуса та допоміг суду посадити його у колонію. Продюсерів ввічливо «попросили» викинути цей фрагмент із картини. Проте після суспільного резонансу в 2018 році її все-таки зняли. Режисер Роман Бровко, виконавець головної ролі Дмитро Ярошенко, продюсер та сценаристи стрічки влаштовували допрем’єрні покази по всій країні. Під час одного з них ми і змогли поспілкуватися з Романом (на фото вгорі) про історичну достовірність фільму, роль Медведчука та українське кіновиробництво.

– «Заборонений» – ваш дебют на великому екрані. Режисерський досвід ви здобули на телебаченні. Чим робота у кіно відрізнялась від того, що ви робили раніше?

– Якщо говорити про кінороботи, то в інституті я зняв 12 короткометражних робіт. І після завершення інституту зняв ще декілька. Вони були на різних фестивалях в Україні та за кордоном. Один навіть був у Каннах, і на «Молодості» їх доволі добре відзначили. «Заборонений» – це мій дебютний повнометражний фільм. Коли режисери знімають перші картини, вони претендують на категорію «дебютне кіно», але я вже не можу належати до неї. Мої кінороботи на телебаченні більше тяжіють до телевізійного контенту. Зазвичай це були чотирисерійні, двосерійні, восьмисерійні проекти. І вони навіть не називались серіалами, а кількасерійними телефільмами.

Відмінність для мене полягала ще й у тому, що це мій перший історичний проект, а історичне кіно знімати дуже непросто. Крім того, тут було багато історичних постатей, про яких треба було дізнаватися дуже багато інформації. Тут була не лише художня інтерпретація, тому що у художньому кіно та серіалах, де герої вигадані, у режисера більше розв’язані руки і можна створювати, надумувати, видумувати. Тут доводилося рухатись конкретно подіями. Якщо хтось іноді казав: «Тут можна було покращити та щось додати у сценарії», я відповідав: «Можна покращити що завгодно, але тоді це буде неправда». Ми домовились залишитися у контексті достовірності.

Було дуже важко працювати у акторському плані, адже у серіалах переважно знімаються досвідчені медійні телевізійні актори, які мають досвід та регулярно переходять з серіалу в серіал. Вони дуже швидко і майстерно роблять свою роботу. Тут іноді доводилося дуже важко, тому що коли у тебе тридцять історичних постатей на екрані, важливо знайти акторів, абсолютно точно схожих на своїх прототипів. Зручно, коли є фотографії і можна сказати: «Ні, це неправда, це несхоже, він таким не був». І тому нам доводилося шукати акторів по всіх регіонах України. І було доволі непросто.

Була, скажімо, ситуація, пов’язана з Павлом Тичиною. У актора, який його грав, була трохи більша сцена, ніж в остаточному варіанті. Стус згадує Тичину як людину, яка колись писала доволі гострі твори про владу, а потім погодилась з нею на співпрацю і почала робити те, що від нього система вимагала. І склалась така ситуація: нам довелося брати на цю роль актора, який п’ять-сім років тому дебютував з масовки, а потім мав пару епізодичних ролей. І йому довелося зіграти Тичину, тому що він на нього дуже схожий. Мені, режисеру, доводилося дуже напружено працювати з усіма акторами. Деяким їхня типажність дозволяла відігравати цю історію, а у деяких досвіду майже не було, і доводилось допомагати їм майже в усьому.

Але було і дуже багато талановитих акторів. Дмитро Ярошенко, наприклад (виконавець ролі Василя Стуса. – Авт.). На телебаченні дуже багато акторів, які щодня роблять масовий продукт низької якості, у перервах між сценами жартують, але коли вмикається камера, вони стають професіоналами. А потім знову – анекдоти, смішинки, незважаючи на те, що вони щойно мали драматичну сцену.

Василь Стус і Дмитро Ярошенко
Василь Стус і Дмитро Ярошенко, виконавець головної ролі у фільмі «Заборонений». © radiosvoboda.org

Дмитро – це більш глибокий актор з театральним підходом. Він майже не знімається у серіалах і працює у театрі. Він – музикант, до слова, створив гурт з колишнім учасником «Океану Ельзи» Юрієм Хусточкою. Дмитро пише вірші. Він не просто актор, а творча постать. Він читав дуже багато віршів. Ми чимало говорили з ним про Стуса. Сценаристи давали йому багато інформації. Дмитро ледь не спав з його віршами під подушкою, весь час ходив з ними на майданчику. Коли ми казали, що нам від нього потрібно у тій чи іншій сцені, він на десять хвилин ішов у кущі, щоб його ніхто не бачив, а повертався у потрібному стані. Дмитро робив неповерхневу роботу і занурився у свого персонажа. Може, коли глядачі бачать у кіно американських акторів, вони більш героїчні. Але ми не могли іти таким шляхом. Більша частина молоді не знає, хто такий Стус. Вони ідуть на історичне кіно та, подивившись американські, британські та європейські фільми, думають, що так мусять себе поводити герої. Ми ж були зобов’язані враховувати те, яким був Стус насправді. Коли створюємо таке історичне кіно, потрібно знайти консенсус: якою була людина насправді та які очікування в авдиторії, яка йде дивитись про неї фільм.

– Чим особисто Вас зацікавила історія Стуса?

– Я пам’ятаю, як у школі учителька української літератури розповідала нам про Стуса. Жив, творив, помер за загадкових обставин. Вона була завучем та дуже патріотично налаштованою людиною. І коли навіть інтелігентна освічена людина небагато знала про Стуса, радянська система намагалася стерти з пам’яті спогади про нього цілком. Таких постатей було потрібно «предать забвению». Нам зі сценаристами було принципово показати людину, яка зробила для України дуже багато і дала поштовх процесам, які спричинилися до Незалежності, але її ім’я не дуже відоме. Під час Помаранчевої революції я знімав дуже багато хроніки. До мене підійшов хлопчина, здається, з Івано-Франківська. Він зачитав власного вірша. У ньому було про Стуса та Шевченка:

«За що солдат тягнув солдатську лямку?
Згноїли Стуса в таборах…»

Він тоді сказав, що про Стуса дуже мало знають, що він залишився невідомим для багатьох. Хоча якщо говорити про комерційне кіно, то у ньому зазвичай згадують про тих, хто на слуху у мільйонів. Але це зовсім несправедливо. Своїх героїв потрібно знати. Ця проблема є й за кордоном. У США зняли фільм про Мартіна Лютера Кінга. Фільм про усім відому постать фактично провалився у прокаті. Прокат мав би бути скаженим, але ні.

– Але, може, проблема у самому фільмі? Багато біографічних картин стали успішними. «Малькольм Ікс», «Дванадцять років рабства». Таких фільмів справді дуже багато.

– Так, художню цінність можна оцінювати. І комусь подобається, а комусь не подобається, але це ж не спорт, де з першого пробігу очевидний переможець. У кіно скільки смаків, стільки й поглядів. Тому всім догодити важко. Наприклад, мені сподобався фільм «Гемінгвей і Гелхорт». Мені заімпонував образ головного героя. Гемінгвей був вибуховим, емоційним, не зовсім ідеальним та зовсім непростим. Ним не можна було захоплюватись і його не можна було засуджувати.

Наша проблема у тому, що з обмеженим хронометражем ми не можемо показати все, що хотілось би. Це пов’язано з вимогами українських кінотеатрів. Що дві години має відбутися сеанс, а це означає, що потрібен час на рекламу, прибирання кінотеатру. Стрічка має тривати від сили 105 хвилин. Якщо 110 – це вже катастрофа. Три години має право тривати «Аватар» або «Термінатор», тому що вони касові.

Ми намагалися показати Стуса досить різнобарвно, ми брали сцени, про які знало небагато народу. Цікава сцена, коли Стус із друзями-шістдесятниками на Прип’яті святкував день Нептуна. І там була чудова сцена, коли Стус підпливав з двома дівчатами-русалками, обмазаний глиною у тенетах. Ця сцена дуже сподобалась нашим консультантам, котрі знали Стуса. Вони сказали: «Вау, це круто. Це демонструє Стуса з несподіваного боку». Її у фільмі немає, як і багатьох інших сцен, тому що ми мали брати ті сцени, без яких історія точно не могла відбутися. Тож довелось повикидати сцени, які відкривали Стуса більш багатобарвно, але у метраж вони не поміщалися.

Кіно – такий продукт, який створюється спочатку на рівні сценарію, потім на рівні зйомок твориться нове кіно, а потім на монтажі твориться нова версія, котра має врахувати багато-багато речей. Нашим завданням було показати Стуса не як постамент, а як неоднозначну та цікаву персону.

Сцена з фільму «Заборонений»
Сцена з фільму «Заборонений». © stusfilm.com.ua

– Ви не плануєте повернути вирізані сцени та зробити з них міні-серіал?

З цим важкувато. На телебаченні є певний обмежений формат. Нашого матеріалу більше, ніж на дві серії. Це приблизно дві години часу та п’ятнадцять хвилин реклами на кожну годину. Тобто лишається приблизно дев’яносто хвилин, але це менше, ніж наша картина. Формату у три серії, на жаль, не існує. Мусить бути або дві, або чотири. Ми до цього не дотягуємо. На етапі написання сценарію наші продюсери ходили по різних каналах та пропонували цю історію. Канали запропонували пустити фільм у кінотеатри, щоб подивитись, як він покаже себе у прокаті.

Ще одна причина – політизація. Люди читали сценарій та бачили імена, які не дуже хотіли згадувати на своїх каналах, тому що ні з ким не хотіли псувати стосунки. «А раптом завтра щось зміниться? А що нам за це буде? Ви зніміть фільм, покажіть його у кінотеатрах, минуть вибори, а там подивимось, що до чого». Шкода, що ми завжди у такій ситуації. А взагалі життя Стуса настільки цікаве та багатобарвне, що коли сценаристи принесли мені матеріал, я зрозумів, що тут можна зробити продукт і на дванадцять серій. І це не буде нудно.

Було цікаво, коли після першого ув’язнення він приїхав у Київ та зрозумів, що всі сидять у в’язницях, ні з ким мати справу, бо залишились лише тихі. Свого часу він навіть поїхав до Москви, де шукав Солженіцина та Сахарова. Він хотів підбурити їх до боротьби. Але навіть вони намагалися уникнути зустрічі з ним. Там були ситуації, коли їхні дружини відповідали Стусу: «Ну, слухай, ти вже відсидів. Ти маєш розуміти, що це не подолати. Ти знову хочеш сісти? Ти ж нічого не зробиш». Було багато ситуацій та фактів… Боже мій, дванадцять серій можна було чесно зробити.

Режисер-постановник Роман Бровко і оператор-постановник Костянтин Пономарьов
Режисер-постановник Роман Бровко і оператор-постановник Костянтин Пономарьов на знімальному майданчику «Забороненого». © persona.top

– Вибачте, що знову питаю про Медведчука. У фільмі його ім’я не згадують. Є персонаж – адвокат Василя Стуса. Вам не здається, що претензії адвокатів Медведчука були надуманими?

– Держкіно, організація, що активно брала участь у тій ситуації, окрім того, що допомогла нам підібрати актора Романа Халаїмова на його роль, не стояла осторонь, робила все, щоб картина побачила світ, та достовірність врахували. Право на використання імені – це настільки велика проблема, що постала після цієї картини… Коли я зустрічав інших режисерів і продюсерів, мені сказали: «Рома, ми на майбутнє десять разів перехрестимося, перш ніж братись за кіно попередньої доби, де присутнє ім’я або прізвище, використання яких потрібно узгоджувати з реальними людьми». В Україні ніхто таких прецедентів раніше не мав. Знімали кіно про ОУН, УПА та інші періоди, коли всі вже давно померли, свідків немає або коли це нікого не зачіпає.

Роман Халаїмов
Роман Халаїмов у ролі «адвоката Стуса». © dt.ua

Українцям це важко і неприємно розуміти, але у Карпенка-Карого на кінофакультеті, де вчать майбутніх продюсерів, цю ситуацію розбирали на рівні юридичного прецеденту. Адже коли ви не можете отримати дозвіл на використання у фільмі імені або прізвища реальної особи, то не маєте й жодного права її показувати. Ми однаково показали цю сцену і намагалися спиратися на реальні документи. Ми маємо певний юридичний захист, коли спираємося на матеріали справи Стуса. Юристи пояснили нам, що коли знімальна група ігнорує питання юридичного характеру, буде позов до суду. Справу можна і не виграти. У нас в Україні деякі процеси затягуються на півроку або рік, іноді ще довше. Але коли справа доходить до суду, то кінотеатри фільм не беруть. Їм клопіт не потрібен. У них є мережа показів, у них є розуміння того, що в кінці жовтня вийде «Захар Беркут», потім новий «Термінатор», і все буде за графіком. А тут буде «Заборонений» – доволі проблемний проект, і якщо вибухає скандал, вони не розуміють: залишати час для цієї картини чи ні? За певних умов, при певній підтримці української влади, суд можна було би виграти. Але тут усе залежить від того, хто буде у Верховній Раді та хто кого підтримуватиме.

– Фільм мав три назви: «Стус», «Птах душі» та «Заборонений». Чому Ви зупинились саме на останній?

– «Птах душі» – це назва останньої збірки Стуса, про яку ніхто не знав, і,на жаль, знає одна десята від сотого відсотку. Ця назва більше для вузького кола поціновувачів мистецтва та Стуса. Навіть звичайні люди, які цікавляться мистецтвом та літературою, не пов’язали би назву «Птах душі» з іменем Стуса. Ми розуміли, що якби це був малобюджетний артхаус, коли витрачають небагато грошей, а режисер має повну свободу творіння, і фільм не приніс би грошей – це однаково категорія фестивального кіно.

Назва «Стус» є доволі виразною – одразу зрозуміло, про кого йдеться. Деякі кінокритики закидали нам, що не можна таку пряму назву.

Назва «Заборонений» з’явилась із розуміння контексту життя Стуса. Він був настільки небезпечним для системи, що навіть коли сидів у колонії в Пермському краю, його намагались вмовити на співпрацю. Заборонений, зачинений, але однаково небезпечний для держави. Його карма, вибір та тягар, який він ніс все життя.

Табір ВС-389/36 у селі Кучино
Табір ВС-389/36 у селі Кучино на Середньому Уралі, де відбував покарання і помер Василь Стус. Фото 1999 року. © radiosvoboda.org

А скандал навколо фільму показує, що персона Стуса є сьогодні вибуховою та чіпляє людей. Коли я подивився коментарі під першим тизером фільму, я побачив тонну гнівних коментарів. Є люди, які сумують за радянськими часами, за тим, що не було потрібно думати, їм партія казала, що робити. Стус досі залишається для багатьох шилом в одному місці. «Заборонений» – це назва, яка стосується поета, яка прагне свідчити про несправедливість тоталітарної системи.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(4 голоси)

Також буде цікаво: