Німецький журналіст про Білорусь та Україну Медіа Найактуальніше Планета 

Німецький журналіст про Білорусь та Україну

Інґо Петц – німецький журналіст-фрілансер, політичний аналітик і коментатор, якого вважають одним із головних експертів із білоруських питань у Німеччині («профільний знавець Білорусі», – каже німецькомовна Вікіпедія). Його публікації різної тематики у Süddeutsche Zeitung, Frankfurter Allgemeine Zeitung, Der Standard та ін. можна прочитати на особистому сайті. Наскільки важливим є білоруський фактор для України? Наскільки перемога українського проекту залежить від позиції Мінська? Наскільки ситуація в Україні впливає на Білорусь? Які передумови для зміни режиму у Білорусі? Ці та інші питання обговорюємо з Інґо Петцом.

– Інґо, як довго ти займаєшся Білоруссю?

– З 1998 року.

– Чи міг би ти, виходячи з твого стажу, окреслити еволюцію білоруського режиму?

– Ситуація з білоруським режимом з часом тільки погіршується. Вперше я побував у Білорусі у 1994 році. Це рік, коли Лукашенко став президентом, перемігши на єдиних демократичних виборах у Білорусі за весь час незалежності. З цього часу Лукашенко проводив послідовну консолідацію свого авторитарного режиму. Вже у 1995 році почалися репресії стосовно журналістів. Вже тоді Лукашенко розглядав дух свободи, який панував у регіоні на початку 1990-их, як загрозу. У 2002 році режим став значно жорсткішим. Якщо у 1990-ті ще був певний простір для вільної журналістики, то з середини 2000-их незалежні журналісти перебувають під постійним жорстким пресингом. Далі ситуація кардинально не змінювалася.

– Ти, як журналіст, можеш працювати у Білорусі?

– Можу.

– Тебе немає у чорному списку?

– Вже немає. Я фігурував там впродовж трьох років. Я можу приїжджати у Білорусь і займатися журналістською діяльністю, але це не симптоматична обставина, оскільки переслідування, які зазнають місцеві журналісти, не поширюються на закордонних. Загалом Білорусь не має важливого значення для Європи і не отримує багато уваги з боку західних медіа. Виняток – важливі події на зразок виборів чи протестів.

– Тим не менше, ти відслідковуєш новини про Білорусь та Україну у європейських медіа, зокрема німецьких. Спробуй порівняти образ обох країн на Заході. Під образом я маю на увазі загальну опінію про країну, яка випливає зі співвідношення позитивних та негативних журналістських матеріалів.

– Про Україну пишуть в контексті війни на Донбасі та корупції у вищих органах влади – так. Це, звісно, негатив, але негатив необхідний. Разом з тим, Київ та Україну в цілому все більше подають як новий туристичний напрямок. Про Білорусь таких матеріалів майже немає. Про неї в цьому ключі писали лише трохи, у зв’язку зі скасуванням віз.

Інґо Петц на факультеті журналістики
Інґо Петц на факультеті журналістики ЛНУ ім. Івана Франка. Фото Andy RoodWolf

– Існує думка про Білорусь як про успішну країну, у якій, на відміну від України, немає ні олігархічного свавілля, ні такого високого рівня корупції, ні таких ям на дорогах…

– Пофарбовані фасади, підметені вулиці…

– ВВП на душу населення у Білорусі вдвічі вищий ніж в Україні. Що ти скажеш про поширену в деяких колах інтерпретацію дійсності, за якою Україна – поганий приклад демократії, а Білорусь – хороший приклад диктатури?

– Я б сказав, що не існує хороших диктатур. Я думаю, Україна повинна пишатися своїм демократичним поривом, своєю боротьбою за самоутвердження. Звісно, на цьому шляху вас чекає багато труднощів. Звісно, цей шлях не буде легким, і може зайняти п’ять, десять, п’ятдесят років. Але я думаю, що майбутні покоління українців будуть вдячні вам, якщо ви досягнете успіху на цьому шляху. Я також мушу сказати, що мої знайомі жителі Білорусі не зводили очей з екранів, спостерігаючи за подіями на Майдані. І вони теж сподіваються на Україну та її роль у докорінній зміні політичного ландшафту Східної Європи. Це те, чого бояться Лукашенко та Путін. Білорусь – дуже жорстка диктатура, і якщо ти не є носієм радянського чи пострадянського менталітету, ти просто не зможеш там жити.

– Ти сказав, що Білорусь не займає важливого місця у європейських медіа. А як щодо ролі миротворця під час Мінських домовленостей?

– Я визнаю роль Білорусі у цьому процесі. Звісно, Лукашенко надав майданчик для діалогу, посприяв тому, щоби в Україні припинилася війна, претендуючи на нішу нейтральної сторони. Але це було три роки тому. Яка тепер роль Білорусі?

– Чи є Лукашенко незалежним від Москви?

– Ні! Політична, економічна система Білорусі, режим Лукашенка в цілому повністю залежні від фінансової та політичної підтримки з боку Москви. Вже не кажучи про дешеву нафту, дешевий газ, інші товари. Усе це робить Мінськ маріонеткою Москви, – якщо не на 100%, то на 98%.

– Якщо ти слідкуєш за публічними виступами Лукашенка, ти бачив, наскільки суворою може бути його риторика щодо Росії.

– Так, звісно. Це така гра. Він же не ідіот. Він при владі 24 роки, і далі хоче залишатися при владі. І він демонструє, що може пристосовуватися до нової ситуації. Він посилає сигнал Путіну: якщо ти не даватимеш мені дешевої нафти та дешевого газу, ми розвернемося обличчям до Європи. Він намагається грати в гру, суть якої – вдавати балансування між Росією та Євросоюзом. Я б сказав, що він робить це доволі розумно та доволі успішно.

– Чи існує хоча б теоретична можливість для лукашенківської Білорусі бути близькою з Європою?

Інґо Петц на факультеті журналістики ЛНУ
Інґо Петц на факультеті журналістики ЛНУ ім. Івана Франка. Фото Andy RoodWolf

– Ні. Це виключено. Він – типовий представник пострадянської еліти. Тієї, у яку входять Кучма, Назарбаєв, Путін… Поки Лукашенко при владі, Білорусь не буде з Заходом. Питання в тому, чи буде вона з Заходом ПІСЛЯ Лукашенка. Тривожить, що зараз немає сигналів з боку самого білоруського суспільства: значна частина активної молоді виїхала з країни і мало хто ризикує кидати виклик режиму.

– Чи працює Захід із Білоруссю? Чи намагається розвивати там громадянське суспільство?

– Дуже мало. Деякі речі робляться. Але вони – ніщо у порівнянні з Україною. Незрівнянно більше грошей йде на підтримку українського громадянського суспільства, української освіти, українських медіа.

– Чи це правильно?

– Тут не стоїть питання правильно/неправильно. Дуже важко підтримувати громадянське суспільство Білорусі, виникають проблеми з білоруським законодавством і так далі… Більшість грошей йде на Україну, але це тому, що ви робите обнадійливі кроки і значною мірою заслуговуєте цих вливань. Білоруси мають самі проявити ініціативу і намагатися змінити ситуацію у своїй країні, а вже потім сподіватися на допомогу з-за кордону.

– Скажи нам щось обнадійливе наостанок.

– За двадцять років спостережень за пострадянськими країнами я навчився не займатися спекуляціями стосовно віддаленого майбутнього. Що станеться далі – я не знаю. Єдине, що я знаю, – Лукашенко не вічний. Путін не вічний. Алієв не вічний. А ще я сподіваюся, що Україна буде успішною.

– І стане прикладом для Білорусі, Росії, Азербайджану?

– Саме так. Якщо ви будете успішними, ви радикально вплинете на ментальний, культурний, політичний фон у регіоні, докорінно зміните його. Сподіваюся, сподіваюся, Україна буде успішною.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(6 голосів)

Також буде цікаво: