Пам’яті Володимира Грикаловського

За його порадами можна написати багатотомну книгу, а від його елегантності та охайності втратила голову не одна дівчина. Володимир Грикаловський був людиною з твердим стрижнем всередині і робив завжди так, як підказував розум, а не серце. Стежка героя перервалася на тридцять першому році життя, а ім’я кров’ю викарбувалось на скрижалях української історії.

Ще з юних літ Володимир повʼязав своє життя із правоохоронними органами. І після школи навчався у Харківській юридичній академії України імені Ярослава Мудрого. Його амбіції та цілі завжди були високими, він ніколи не зупинявся на досягнутому і не боявся труднощів, часто говорив: «Якщо у тебе немає проблем і турбот, то ти щось робиш не так».

Проте життєва дорога завжди приводила Володимира до рідної оселі. Душа тягнулась туди, де з теплотою і ніжністю його зустрічала найдорожча, єдина людина, очі якої відкривали йому двері у світ, де кожне рішення та вчинок знаходили підтримку і розуміння. Мати була для нього тим світлом, яке він найбільше боявся втратити і яке оберігав, як найдорожчий талісман світу. «Я безмежно вдячній мамі за те, що вона змогла виховати мене самостійно. Я її дуже поважаю і люблю» – певно, найщиріше зізнання, яке звучало з уст Володимира за його життя. Тут не було сумнівів, воно сказане самим серцем. Його стосункам з матір’ю міг позаздрити будь-хто, вони були спорідненими душами, зв’язок між якими не перервав би навіть наймогутніший шторм.

Роки студентства були для Володимира часом як безтурботності, так і плідної праці. Дисципліна і безмежна пристрасть до власного фаху дали йому можливість закінчити академію з червоним дипломом. І хоча він щиро любив Харків, але після здобуття освіти вирішив нести службу в Управлінні патрульної поліції Чернівецької області. Володимир мав оте загострене почуття справедливості, завжди вів себе порядно. І до кожної справи, неважливо чи вона стосувалась роботи, чи особистого життя, ставився відповідально та виважено. Прагнув досконалості у всьому та робив усе на совість.

Володимир був людиною, яка вміла насолоджуватися і вчила цього інших. Якщо життя не дарувало йому таких приводів, він їх створював. Крихітна оповідь життєвих днів Володимира не завадила йому залишити вагомий спадок у душах тисячі людей, яких зустрічав на своїй подорожній стежці. Вова мав багато приятелів і не кожного міг назвати другом. Він тримав біля себе тільки особливих людей, бо сам був таким. Його щирість і відданість була справжньою рідкістю у цьому підступному світі, а допомога і повчання завжди ставали міцним підґрунтям у найважчі часи. Володимир ніколи не лукавив, не кривив душею і відверто казав правду у вічі. Йому були притаманні хоробрість та рішучість, він не зраджував власним принципам і не зрікався цінностей, а головне — мав добре серце, яке відкривав і показував далеко не кожному. Мало хто знав його справжнім, таким, який готовий намалювати крила за плечима людей, що йому справді важливі.

Доля Володимира скерувала його кроки і за межі України. Але ж тільки на відстані розумієш, наскільки цінне та рідне усе своє. Він прагнув змінювати державу, починаючи із маленької батьківщини, села Подвірне, що на Буковині. І у 2020 році балотувався на посаду голови Мамалигівської ОТГ. Проте 24 лютого життя вишило новий сюжет, Володимир у перші ж дні повномасштабного вторгнення зайняв своє місце серед Патрульної поліції міста Бориспіль. Він надавав допомогу усім, хто цього потребував на тодішніх окупованих, а згодом деокупованих територіях. Але Володимир завжди намагався бути ближчим до лінії фронту, робити більше, ніж міг. Тому весною 2023 року вирушив на Запорізький напрямок, де був очима нашої армії, аеророзвідником. Він вірив у перемогу і вселяв цю теплоту та віру у кожного. Завжди заспокоював рідних і близьких, переконував, що все буде добре. Хоча твердо знав, що кожен виїзд на завдання був тонкою гранню між життям і смертю. Він випромінював спокій та впевненість, але його очі були стомлені війною. І попри все це він володів неймовірною силою духу та твердістю характеру.

Володимир був закоханий у цей світ, а світ любив його. Але доля розпорядилась інакше і 16 серпня 2023 року його життєва сторінка обірвалась. Виїхавши на бойове завдання, він вже не повернувся з нього і разом зі своїми побратимами прихилив тіло до рідної землі, яку боронив і яка була для нього не просто місцем на карті.

Час з неймовірною і безповоротною швидкістю гортає сторінки людських доль і вже минає пів року від загибелі Володимира. Його життя хоч і було коротким, але воно мало насиченість. Він встиг покохати, зненавидіти, розчаруватися, насолодитись, навчити і залишити після себе гору споминів, які тепер зберігатимуться у найпотаємнішому місці кожної душі, що знала його.

Ангеле, ти будеш жити у наших серцях, допоки вони битимуться. Ти будеш зігрівати нашу душу, допоки вона щось відчуватиме. Ти залишишся тим неповторним та дорогоцінним відблиском справжнього, наповненого і щасливого життя. Твоя зірка не згасла, вона тільки стала сонцем для кожного з нас…