Український архіпелаг у молдавському морі

Десь за обрієм видніються румунські гори, а з іншої сторони лісу вже простелилося молдавське пасовище. За переказами, на цій території колись був розташований турецький табір, командиром якого був пан Салій. Згодом тут пролягло село Кишло-Салієве, що в перекладі з турецької означає подвір’я пана Салія, а зараз – мальовниче Подвірне.

Буковинське село, що зберігає український колорит та звичаї, але розташоване на кордоні одразу двох румуномовних держав і сусідами якого є українські, проте румуномовні села.

Спроби румунізації в історії села Подвірне

Вперше село згадується в документальних джерелах 1790 року. Після падіння габсбурзької монархії, з відходом окупаційних військ у листопаді 1918 року село зайняли війська боярської Румунії. Українська мова не визнавалась, «законною» була тільки румунська. Та селяни не мирилися з порядками новоявлених «господарів». Наприкінці 1918 року в Кишло-Салієвому був обстріляний румунський військовий загін.

Окупанти посилювали національне гноблення, провадили нестримну румунізацію населення. За переписом 1930 року, в селі проживало 2753 мешканці, з них румунів – лише 53, а українців – 2647. За розпорядженням хотинського повітового інспектора під загрозою суворої кари було заборонено завозити в села повіту літературу українською та російською мовами. Румунські окупаційні власті не тільки нав’язували українському населенню свою мову, а й змушували українців змінювати свої прізвища на румунські. Окупанти всіма засобами намагалися тримати селян у темряві та неуцтві. Проте жителям вдалось зберегти як рідну мову, так і культуру.

Запозичення з молдавської культури

З 1950-х років та за часів незалежної України жителі села Подвірне продовжують плекати українську мову і леліяти народні традиції. Крокуючи вулицями цієї місцини ніколи не почуєш молдавське вітання “Буна зіуа!”, тільки дзвінке українське “Добрий день!”. Проте, деякі слова все ж є запозиченими з молдавської мови. На абрикос тут звикли казати дзерзуль, а на овечу сироватку – дзер, візок називають румунським словом “каруца”, а гуртову працю у сусіда чи родича – клакою.

Однією з улюблених обідніх страв для подвірненців є мамалига (рум. mămăligă) – це круто заварена каша з кукурудзяного борошна, національна страва гуцулів (які називають її кулешою), молдаван та румунів. Найчастіше вона подається як гарнір до бринзи, сиру, шкварків та інших страв або соусів. Саме навколишні села передали мешканцям любов до цієї простої у приготуванні, але водночас ситної та смачної поживи.

У регіоні дуже відомим та поширеним є молдавський і румунський хороводний танець у швидкому темпі, що має назву сирба. Парадоксальним є те, що подвірненці, не будучи носіями культури цього танцю, виконують його краще за жителів молдавських сіл і перенесли його у власні традиції. Подвірне здавна славилось святкуванням Маланки, коли у ніч з 13 на 14 січня відбувається так званий карнавал. Переодягання у різні образи, танцювання сирби у будинках незаміжніх дівчат. Ця традиція бере свій початок ще з 1950-х років, саме тому танець уже став настільки рідним для подвірненців, що мало хто й здогадується про його справжнє походження.

Життя серед молдавських сіл

У 2015 році почали створюватись обʼєднані громади, саме тоді була сформована Мамалигівська ОТГ. Її особливість у тому, що із шести сільрад, які увійшли до складу, лише одна – українська, власне Подвірненська, а всі інші – молдавські. Але, не дивлячись на етнічні розбіжності, їм вдається порозумітися і приязно ставитись один до одного.

“Ми завжди жили у дружбі з молдавськими селами. До війни спільно організовували різні заходи, концерти, спортивні змагання. Я довгий час працювала у сусідньому селі, тому розумію молдавську мову і вільно спілкуюсь нею. Багато старших людей знають цю мову, а ось молодь уже ні”, – розповідає жителька села Подвірне Валентина Здерчук.

Справді, утворення громади дало можливість селам більше здружитися між собою і створювати спільні проєкти. Проте тепер більше влади у руках центрального села Мамалигівської ОТГ, що часто не задовольняє жителів Подвірного.

“Ми звикли жити серед молдавських сіл, виїжджаючи за межі Подвірного, чути молдавську мову. Часто у районі, десь у магазині чи на вулиці, до нас звертаються саме нею, а потім переходять на українську. Хоча жителі молдавських сіл більше спілкуються та родичаються між собою, ніж з нами”, – ділиться Вероніка Головко.

Мова завжди була найбільшим бар’єром між етнічними спільнотами. На щастя, молдовани розуміють українську мову і при потребі розмовляють нею. Але інколи виникає відчуття, що ти перебуваєш не в Україні.

“Ми постійно казали нашим дівчатам, виходьте заміж, але не за молдованів. Це все, звичайно, жарти, багато хлопців з навколишніх сіл одружилися з подвірненськими дівчатами”, – жартома відповідає подвірненець Дмитро.

Коли дівчина з українського села виходить заміж за хлопця з молдавського, то у родинах починають вчити нову мову. Загалом, життя подружжя не змінюється кардинально, адже молдовани підтримують традиції України. Єдине, є розбіжності у менталітеті. Молдовани люблять усе вишукане, і щоб було краще, ніж у сусіда. Їм до вподоби багато прикрас, великі рюші на одязі та все мудроване.

Повертаючись до свята Маланки, яке є одним із найочікуваніших для усіх подвірненців, не можна не згадати 2020 рік. Тоді було вирішено об’єднати подвірненський звичай святкування з молдавськими кониками (атрибут Маланки у молдавських селах, традиція святкування). Це втручання у подвірненські обряди, одразу не сподобалось жителям. Бо за стільки років Маланка набула особливого та унікального шарму, який втрачався під час змішування культур. Тут святкування зовсім відмінне від інших сіл і кардинально відрізняється від того, що змальовується у фільмі “Памфір”. Тому вже наступного року все відбувалось звичним чином, Подвірне насолоджувалось власним дійством.

“14 січня усі учасники свята виходять на центральну площу і демонструють свої костюми, ідею. Це так званий театр, де центральним дійством є танцювання сирби. А звичай молдованів нам ніколи не подобався і того року свято навіть не відчувалось сповна через цих коників. Добре, що так було тільки один рік”, – ділиться своїми враженнями Денис.

* * *

Село Подвірне є місцем, де українська культура перетинається із молдавськими звичаями, де румунські страви все частіше з’являються на столах українців, а молдавські пісні гучніше звучать під час забав. Проте, не дивлячись на це, українське тут шанують більше за усе на світі. Жителі села, як стражі традицій, зберігають унікальні обряди та з повагою відрікають молдавське. Роки життя серед молдавських сіл загартовують та вчать більше цінувати своє, рідне і таке неповторне.