«Від вашої перемоги залежить доля не лише Польщі, і важливо це нарешті усвідомити!» – др. Конрад Войтила

Напередодні Дня пам’яті про Небесну Сотню та другої річниці російсько-української війни розмовляємо з директором Центру медіаосвіти й інтерактивності, багаторічним журналістом і письменником др. Конрадом Войтилою про важку тему російської інвазії, інформаційну політику і пропаганду, а також щиру підтримку наших партнерів зі Щецінського університету.

– Минає другий рік, як в Україні триває кровопролитна війна. Як пригадуєте цей день – 24 лютого 2022 року?

– Про те, що Росія розпочала вторгнення, я дізнався з радіо, вирушаючи на роботу вранці. Пам’ятаю, що один з інформаційних каналів, який я тоді слухав, починався словами: «Ніхто в це не вірив, але Путін вирішив реалізувати свій варварський план…». Це було страшно і абсурдно водночас.

Кілька років тому я був гостем міжнародного літературного фестивалю «Меридіан Черновіц», який проходив на південно-західній частині України в Буковині. Я згадав Чернівці, Хотин, Кам’янець-Подільський та інші місця, які тоді побачив вперше. Перед очима повстали чудові люди зі світу літератури: Юрій Андрухович, Андрій Любка, Оксана Забужко, Лесь Белей, Ірена Карпа, Ірина Вікирчак, Ігор Померанцев і багато інших, з ким я мав можливість познайомитись. Думка, що за хвилину там почнуть падати бомби, виходила за межі розуміння. Ми швидко переконалися, що цей кошмар став реальністю.

Мої українські друзі, які живуть в Польщі, упродовж всього військового конфлікту розповідали мені про те, що відбувається. Вони показували аматорські відеозаписи та фотографії. Війна також стала основною темою для польських ЗМІ. Почав слідкувати за розвитком подій. Зрозуміло, огортало відчуття невпевненості, що буде далі… У моєму автомобілі є диск гурту «Жадан і собаки». Кожен раз, коли я його слухаю, я думаю про те, що відбувається в Україні.

– Які кроки Ви зробили як директор Центру медіаосвіти та інтерактивності Щецінського університету щодо інформування та підтримки України?

– 6 грудня 2021 року ми офіційно запустили NiUS Radio – станцію Щецінського університету. Я знаю, що зараз це не звучить добре, але ми представляли новини на трьох мовах: польській, англійській та російській. У нас в університеті навчалося багато людей з України, Білорусії, Казахстану, Грузії, а також з Росії, і ми подумали, що таким чином ми зможемо долучити більше слухачів, а вони будуть в курсі того, що відбувається в університеті, в місті та в регіоні.

25 лютого 2022 року, наступного дня після початку вторгнення, я прийняв рішення, що новин російською мовою вже не буде, що новини будуть представлятися українською мовою. Це було досить сміливо, оскільки я не повідомив про це своїх начальників. Більше того, я відразу оголосив це на сторінці радіо у Фейсбуці та інших платформах. Пам’ятаю, що це повідомлення звучало приблизно так: «У зв’язку з початком російської інвазії на Україну, в жесті протесту, а також солідарності з українським народом, починаючи з сьогоднішнього дня ми розпочинаємо випуск новин українською мовою». Ілюстрацією був кривавий прапор України. Не приховую, що це не всім сподобалося. Я також почув, що ми зайшли занадто далеко, оскільки вже скоро війна закінчиться, і треба зачекати на розвиток подій. Ми були одними з перших, хто вирішив зробити цей крок.

Тільки через кілька днів в польських ЗМІ почали випускати спеціальні новини українською мовою. З’явилися також інші жести, наприклад, підняті прапори на будівлях державних установ. Пам’ятаю телефонний дзвінок до Надії Спіциної, яка представляла новини. Був той день, коли на Київ летіли бомби. Я зателефонував і сказав їй: «Надю, вчора ти записала свій останній випуск російською мовою…» Наступає кількасекундна тиша. «З сьогоднішнього дня ти будеш представляти новини українською мовою». Вона розплакалася в трубку. Від щастя.

До сьогодні ми продовжуємо представляти новини вашою рідною мовою, за їх підготовку відповідає Мирослава Рудик. Крім того, ми продовжуємо показувати, як складається ситуація в Україні, випускаючи різноманітні журналістські матеріали.

– Щецінський університет з перших днів війни дуже активно включився в допомогу Україні та українським біженцям. Ця допомога мала багато різних аспектів: в освітній, науковій, правовій, інформаційній та інших сферах, пов’язаних із проживанням українських громадян і їх психологічною підтримкою. Як ви оцінюєте інформаційну діяльність Щецінського університету власне через університетські медіа?

– Щецінський університет не міг залишитися байдужим до того, що сталося в Україні, розуміючи, як багато членів нашої академічної спільноти є громадянами цієї країни. З початку війни керівництво університету та всі активні учасники університетської громадськості взяли участь у допомозі біженцям. Вже 24 лютого 2022 року ми організували акцію під гаслом «Щецінський університет для України. Збір коштів на користь Об’єднання Українців у Польщі». Через кілька днів ректор університету проф. Вальдемар Тарчинський призначив д-р Дороту Ковалевську уповноваженою з питань допомоги Україні, яка координувала і підтримувала різні заходи, а їх було дуже багато. Багато із цих ініціатив продовжуються і до сьогодні. Ми часто говорили про це в наших медіа. Ми готували радіо- та відеорепортажі, робили подкасти, проводили інтерв’ю, заохочували до безпосередньої допомоги. Також до роботи редакції долучилося кілька студентів з України.

Уважно спостерігає за нашою роботою також почесний консул України у Щеціні Хенрик Колодій, який ділиться останніми новинами. Коли ситуація дозволяє, ми намагаємося підсилити нашу співпрацю в медійній та освітній сферах з центрами в Україні.

– Недавно найдавніша газета української нацменшини в Польщі «Наше Слово» опублікувала розлогу статтю про те, як NiUS Radio Щецінського університету стало місцем, де українські студенти мають можливість розповісти широкому загалові про своє життя і навчання у Щецінському університеті, а також про свої проблеми і виклики. Як виникла ідея такого подкасту і скільки людей вже брали участь у цій програмі?

– Це правда. Щецінський університет наразі навчає майже 1000 осіб з України. Думаю, що вони досить добре адаптувалися в Польщі й активно долучилися до нашої академічної спільноти. Моя справа була лише запропонувати, а втілила її наша співпрацівниця Мирослава Рудик, яка готує ці подкасти та дбає про їхню високу змістовну якість. Під час однієї з наших перших бесід я запропонував почати запрошувати студентів з України на радіо і показувати світ їхніми очима. Дехто розповідає про війну, інший – про навчання, ще інший – про те, як їм не вистачає рідного дому та про виклики, які перед ними стоять у майбутньому. До цього часу у нашій студії були гостями 17 осіб з різних куточків України – Києва, Запоріжжя, Мелітополя, Сум, Херсона, Харкова, Кременчука, Полтави, Луцька, Івано-Франківська, Львова та інших міст. Звісно, ми будемо продовжувати цей подкаст. Думаю, що це також є певним видом підтримки, оскільки часто ці зустрічі і бесіди мають терапевтичний характер. Гості знають, що вони не самі і можуть розраховувати на підтримку академічної спільноти.

– Розкажіть, як під час війни зміцнилася співпраця з Україною? Які проєкти були реалізовані?

– Лише протягом останніх кількох місяців ми підписали угоди щодо співпраці між Центром медійної та інтерактивної освіти та факультетом журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, а також з Національною спілкою журналістів України. Під кінець листопада 2023 року в Щецінському університеті відкрили Школу українського права, яка виникла завдяки плідній співпраці з юридичним факультетом ЛНУ ім. Івана Франка. Ми розглядаємо можливість підписання наступних угод з Радіо «Незалежність», а в найближчих планах маємо намір формалізувати співпрацю з університетами у Києві та Дніпрі.

Такі хороші відносини з українською стороною – це, зокрема, результат того, що в нашому колективі є Мирослава Рудик. Вона є нашим містком з Україною. Я б не хотів занадто забігати у майбутнє, але за кілька тижнів ми плануємо провести дводенний семінар з громадянської журналістики та розвитку демократичних процесів, на який запросимо гостей з Польщі, Німеччини та України. Ми зараз на етапі формалізації ключових питань.

Також відбувається багато онлайн-зустрічей. Наші студенти-журналісти беруть участь у зустрічах з українськими викладачами, і навпаки. Наші викладачі діляться своїм досвідом з молодими українцями. У нас є багато планів. На жаль, наразі їх не можна реалізувати стаціонарно з міркувань безпеки. Звісно, ми будемо розвивати нашу співпрацю в медійній сфері, використовуючи наші медіа: NiUS Radio i Uniwiziju, а також, наприклад, FRANKO TV та радіо, яке нещодавно було створене на факультеті журналістики Франкового університету.

– Чи вплинула війна в Україні на сам процес освіти? Чи обговорюєте Ви, як викладач, тему війни на заняттях із студентами?

– Важко говорити про весь освітній процес, бо це питання досить складне. До його складових входить весь навчальний план, певні навчальні заходи, реалізація завдань, визначених для конкретних предметів та напрямків тощо. Думаю, що війна, а також міграція, змусили внести зміни в багатьох аспектах, які безпосередньо пов’язані із навчанням та перебуванням в Польщі українців, а також з трудовою діяльністю. Багато процедур було спрощено, а люди, які втекли від війни, отримують допомогу та підтримку, починаючи від місць у гуртожитках, і закінчуючи звільненням від оплати за навчання. Вони можуть безкоштовно вивчати польську мову або скористатися повним комплексом допомоги, який Щецінський університет гарантував з самого початку російської інвазії.

Так, тема війни постійно присутня на моїх заняттях, і це не лише тому, що в групі завжди є декілька осіб із України. Іноді я ініціюю певні обговорення чи теми, пов’язані із Україною, наприклад, на літературних студіях, де проводжу майстер-класи. Ми також обговорюємо те, що відбувається за нашим східним кордоном, зі студентами-журналістами. Ця тема постійно обговорюється і в приватних бесідах працівників університету. Кілька днів тому я брав інтерв’ю в ректора нашого університету проф. Вальдемара Тарчинського, у якому тема про смерть Олексія Навального та політику Кремля зайняла багато часу в ефірі, хоча ми зустрілися, щоб обговорювати зовсім інші питання.

– Відомо, що Польща надала найбільшу допомогу Україні під час війни, прихистила сотні тисяч біженців. Однак російська пропаганда все ж робить свою гірку справу. Як журналіст із досвідом роботи в медіа понад 25 років, що Ви радили б протиставити цим негативним проявам?

– Ситуація кризова, і російська пропаганда успішно використовує всі ознаки відсутності солідарності серед союзників України. За океаном, у США, триває обговорення подальшої військової допомоги. Джо Байден звернувся до Конгресу з проханням виділити додатково понад 61 мільярд доларів, але стикається з опором. На фоні цього є питання Ізраїлю, а ще раніше – проблема міграції та будівництва стіни на кордоні з Мексикою. І якщо цього ще замало, то ще Дональд Трамп ставить під сумнів статтю 5, яка говорить про те, що будь-який напад на одного із членів НАТО має розглядатися іншими країнами-членами як напад на них. Він вказує, що якщо він стане президентом, Сполучені Штати будуть реагувати тільки у випадку нападу на країну, яка виділяє принаймні 2% ВВП на оборону.

У Європейському Союзі немає єдності, оскільки кожен піклується про свої інтереси, забуваючи про глобальну небезпеку. В Польщі протестують фермери, а на другому плані – українська пшениця та інші товари. Блокади на кордоні, підпал шин, протести – це має звернути увагу на проблему в Польщі і ЄС, але це використовується в медіа і підкріплюється російською стороною за допомогою найрізноманітніших фейків.

По-перше, я вважаю, що ми повинні постійно показувати, що ми є єдиними, а по-друге – конкретними рішеннями та діями повинні бути підкріплені слова політиків. Щоб Україна виграла цю війну, всі повинні об’єднатися. Від фейкової інформації ми не втечемо, але як професійні і відповідальні журналісти повинні протидіяти їй і створювати достовірне інформаційне поле. Здійснювати інформаційний тиск і відкрито піддавати сумніву всі брехливі наративи, які з’являються у громадському просторі. Говорити відкрито, хто є катом, а хто – жертвою. Глядачам медіа я б рекомендував тільки здоровий глузд і перевірку інформації, яку вони споживають. Від вашої перемоги залежить доля не лише Польщі. І важливо це нарешті усвідомити.