Пощезнуть всі перевертні й приблуди, і орди завойовників-заброд! Найактуальніше Побачене. Почуте. Прочитане 

Пощезнуть всі перевертні й приблуди, і орди завойовників-заброд!

Розмислення над виступами й матеріалами Міжнародної конференції «Штучні голоди в Україні ХХ століття» (Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

Відколи існує українська цивілізація, а це багато тисяч років, стабільно принаймні від Трипілля, на наші, Богом дані землі, зазіхали захланні чужинці – із близьких і далеких імперій, інших химерних державних утворень. Мета одна, аж донині: витіснити українців з успадкованої нами благодатної землі. Однак автохтони-працелюби і добродії не скорилися ні жорстоким чингісханам і сулейманам, ні новодикунам сталіним-гітлерам, ні карикатурним дмовським, ні хитромудрим «інтернаціоналістам», які зреклися Бога і рідної матері й під загримованими прізвищами навіть донині не полишили цієї підлої мети. Голодоморний геноцид 1932-1933 років став своєрідною кульмінацією пекельного зла – тотального фізичного й морального знищення тих людей, які дали людству хліб. Очолили цю цинічну загладу українців виродки інших народів Йосиф Сталін, «наркомголод» Лазар Каганович, В’ячеслав Молотов, Станіслав Косіор, Павло Постишев, Мендель Хатаєвич, Влас Чубар та інші приплентачі; очевидно, також за допомогою мерзенних землячків (Всоте уточнимо: в цілості народи не можуть бути засудженими).

Очільники цинічної заглади українців
Очільники цинічної заглади українців у 1932-1933 рр.

Два знамениті британські журналісти Гарет Джонс і Малкольм Маггерідж, всупереч багатьом «корисним ідіотам», скажімо, Бернарду Шоу і продажному Волтеру Дюранті, відвідавши Україну у ті часи, залишили потомкам правдиві свідчення про свідоме тотальне винищення української нації. Рано чи пізно усе стає явним. Тепер цілком очевидними є факти відвертого грабежу, коли забирали худобу, землю, збіжжя, навіть найменші крихти харчів, аби заморити голодом селян-працелюбів і таким чином спричинити канібалізм, жебрацтво, приректи наших родаків на голодну смерть у неймовірних муках. Починаючи від більшовицького перевороту, вигублювалися найкращі представники усіх народів колишньої Російської імперії, згодом Радянського Союзу. На нашу долю випало прийняти найтяжчий удар сконцентрованого сатанізму. Не можуть паскуди душею і генотипом терпіти гарних душею і поставою людей. Та ще й виняткових працелюбів, окрилених вірою у Найвищу Реальність, пісенних, вартісно солідарних, милосердних. Усі чинники беремо до уваги, але пам’ятаймо також про зазначений – вигубити найкращі зразки Богоподібності людини, заволодіти найкращими на земній кулі чорноземами, утвердити тваринний спосіб життя у системі мамонізму, нині під акомпанемент фальшивих слів про передову цивілізацію, права людини, політичну коректність та інші декорації.

Гарет Джонс і Малкольм Маггерідж
Гарет Джонс і Малкольм Маггерідж

Валлієць Гарет Джонс вперше у британській пресі назвав голод в Україні спланованим терором і геноцидом. Це про нього написав відомий американський дослідник українського Голодомору Джеймс Мейс у статті «Повість про двох журналістів». Джонс двічі відвідав Україну, в якій довелося жити його матері – саме у Юзівці (сьогодні Донецьк). Про геноцид селян, винищення української інтелігенції він написав близько 20 статей, опублікованих у британській та американській пресі (дивіться докладніше: Дмитро Дроздовський. Гарет Джонс повертається в Україну. – День. – 2008. – 31 травня). Тамтешні читачі мали можливість збагнути, що «уряд в СРСР – найжорстокіший з усіх можливих на світі», «селяни ненавидять комуністів», «у деяких районах 50 відсотків селян померло у страшних муках», «русифікація та централізація – новий вердикт останнього місяця», «мільйони вмирають», «голод в Україні штучний», «в часи великої депресії Радянський Союз був доволі потужним постачальником різних товарів на світовий ринок, тому, незважаючи на голод в країні, він і надалі наказував відбирати у селян все, що тільки можна, щоби на цьому заробити великі капітали; насправді, якби не ця політика, то в Україні жодного голоду не було б, адже цей родючий край повністю забезпечив себе врожаєм та заготівлями».

Знаменитий британський журналіст Малкольм Маггерідж у розмові з працівником Радіо Свобода Богданом Нагайлом (1 березня 1983 р., Робертсбрідж, Англія) так оцінив зловісну подію: «Без сумніву, це був один із найбільших злочинів наших часів, не менший, ніж єврейська катастрофа чи вірменська масакра. Але мене завжди вражає, як люди, говорячи про великі страхіття нашого століття – Аушвіц, Гірошіму та інші, ніколи не згадують голод в Україні. Якось після всіх тих років ще не усвідомлено того факту, що Сталін у 1930-х роках убив набагато більше людей, ніж Гітлер винищив євреїв» (докладно див.: Малкольм Маггерідж і голод в Україні 1932-1933 років // Креденс. Спецвипуск. – 2008, листопад. – № 4. – С. 4-6).

Стефан Куртуа і «Чорна книга комунізму»
Стефан Куртуа і «Чорна книга комунізму»

Набагато більше! І ця правда, всупереч різним перепонам і спекуляціям, неминуче утвердиться в свідомості усіх чесних людей планети. Шість знаменитих французьких вчених, а саме Стефан Куртуа, Ніколя Верт, Жан-Луї Панне, Анджей Пачковський, Карел Бартошек, Жан-Луї Марголен опублікували фундаментальну працю «Чорна книга комунізму». На основі надто переконливих фактів вони зробили такий висновок: «Саме в ім’я доктрини, яка є необхідною і невблаганною логічною базою цієї системи, було винищено десятки мільйонів невинних людей без якогось особливого звинувачення, хіба що злочином ставало те, що були вони шляхетного походження, міщанами, куркулями, українцями і навіть робітниками чи… членами комуністичної партії» (Див.: Чорна книга комунізму. Злочини, терор і репресії. Переклад з французької. – Львів, 2008. – С. 28). Тож нагадаємо сенсовне: «І ви пізнаєте правду, і правда визволить вас» (Ів. 8, 32).

Конкретика вражає, потужно розтривожує серце і розум. Зважте: 140 доповідей вчених, політиків, націологів, культурологів, фахівців різних галузей знань з усіх регіонів України та з-за кордону, показ фільму, презентація книги Андрія Боднарчука «Україна. Голодомор 1946-1947 років: непокараний злочин, забуте добро».

Андрій Боднарчук
Андрій Боднарчук – упорядник книги «Україна. Голодомор 1946-1947 років: непокараний злочин, забуте добро»

Вперше широкому загалу були оприлюднені архівні документи про масове завезення робочої сили з Росії, тимчасом найбільш голодним українцям у роботі відмовляли. Докладно з’ясовано економічне пограбування України у зазначені роки на прикладі «Торгзіну», організацію голодомору в Кіровоградській області, на українській Воронежчині, Миколаївщині, Черкащині, Луганщині, Дніпропетровщині, Чернігівщині, інших регіонах, події голодомору 1932-1933 рр. крізь призму приватних історій жителів Житомира, масове дітовбивство як складова частина геноциду української нації, міжнародні чинники геноциду, повоєнний голод в ряді регіонів України, репрезентацію теми голодомору в процесі викладання суспільних дисциплін у закладах вищої освіти, а також гостроактуальну проблему: чому у світі гальмується визнання великого голодомору України геноцидом.

Матеріали міжнародної конференції
Матеріали міжнародної конференції «Штучні голоди в Україні ХХ століття» – понад 200 сторінок висококваліфікованих досліджень українських та закордонних вчених

Пропонуємо повний текст виступу доктора історичних наук, професора Володимира Сергійчука.

ТІЛЬКИ ФАКТИ

* * *

Після голодомору 1933 р. Сталін наказав закрити в Росії й інших республіках СРСР (крім України) майже 2000 українських шкіл, 10 інститутів, багато технікумів, газет, театрів, товариств, заборонив діловодство українською мовою у районах РСФСР з більшістю українського населення. Розпочалась тотальна русифікація в Україні.

Ще 8-10 мільйонів українців загинули на фронтах і в тилу (від рук НКВД) під час Другої світової війни, розв’язаної спільно напівфашистською Німеччиною і більшовицькою Росією. А далі війська НКВД-МГБ у 1944–1953 рр. знищили мільйони українців або заслали до Сибіру і Казахстану. Хрущов теж виштовхав з України сотні тисяч українців і скасував викладання української мови у російських школах України. А на звільнене місце, як сарана, повзли мільйони голодних і лінивих росіян з їх жалюгідною «культурою» і мовним суржиком.

Усього червона московська чума фізично знищила або вивезла з України не менше 30 млн. українців, а центри більшості міст України заселили сотнями тисяч катів українського народу, де вони живуть і нині.

Володимир Лебидинець (журнал «Державність». – 1993. – травень-червень).

* * *

Наслідуючи підхід С.Куртуа у підведенні підсумків злочинів червоного тоталітаризму в різних країнах, спробуємо, базуючись на різних джерелах, дати орієнтовний український рахунок злочинів комунізму в Україні:

  • Українські втрати за період боротьби більшовиків за владу (включаючи період воєнного комунізму в Україні) — 1000 тис. осіб.
  • Розкуркулювання, депортаційні втрати селянства до голодомору — 1200 тис. осіб.
  • Винищення української інтелігенції, письменників, науковців, вчительства — 300 тис. осіб.
  • Голодомор 1932-1933 рр., не менше — 7 млн осіб.
  • Винищення кадрів, а також міського і сільського населення періоду «великої чистки 1937-1939 рр.» — 600 тис. осіб.
  • Перед- і післявоєнний терор у Західній Україні — 800 тис. осіб.
  • Українські втрати населення на війні (масштабно збільшені за рахунок дискримінованого статусу на фронтах) — 7 млн осіб.
  • Тотальні втрати — близько 18 млн людей.

Олег Романів. Комунізм і Україна / Передмова до українського видання «Чорної книги комунізму»

* * *

На жовтень 1933 року в Україні діяло 263 магазини «Торгзіну» («Торговля с иностранцами»), кожен з яких мав мережу приймальних пунктів, крамниць, відділень з осередками. Найбільше таких магазинів було в Київській області – 58, найменше – в Донецькій області (11) та Молдавській АРСР (5). На цю мережу покладали конкретні завдання з вилучення у населення золота, валюти та інших коштовностей, які не виконувалися.

Масштаби «золотої лихоманки» по-більшовицьки відповідали «графікам» геноциду: якщо в 1931 році через систему «Торгзіну» до скарбниці надійшло 6 мільйонів, у 1932 році – близько 50 мільйонів, то у 1933 році – 107 мільйонів валютних карбованців. З них 75,2 відсотка становили коштовні метали – золото, срібло, платина. Так званий «золотобрухт» становив 38 відсотків, монети царського карбування – 18 відсотків загальної суми валютних надходжень.

Якщо у 1932 році «Торгзін» УРСР «заготовив» 21 тонну золота (26,8 млн крб.) та 18,5 тонн срібла (0,3 млн крб.) від населення, то у 1933 р. – 44,9 тонн золота (58 млн крб.) і 1420,5 тонн срібла (22,9 млн крб.).

В 1932–33 роках за кордон відправили також різного антикваріату (твори мистецтва, старовинні коштовності) на суму 5,8 мільйона інвалютних карбованців.

(«Українська газета плюс». – 2007. – 18 січня)

НАОСТАНКУ:

1. Наше – українське – самопізнання допомагає уникати нестійких ситуативних компромісів. Орієнтація на власні традиції, зокрема базові – історико-культурні, релігійні та соціальні – допоможе зберегти свіжість світовідчування, моральну відповідальність за кожну думку й дію в усіх царинах буття, не тільки зборювати тимчасове, але й обґрунтовувати вічне. Наприклад, багато закордонних істориків підкреслювали: жоден народ не створив такої поетичної творчості, як український, незважаючи на жахливу потолоченість історією. Відтак апеляція до виразної культурної енергії неминуча.

Станіслав Кульчицький
Станіслав Кульчицький. © meest-online.com

Ми вдячні професорові Станіславові Кульчицькому за актуалізацію страшної катастрофи, що її спричинила свідома політика комуністичного режиму, водночас не можемо пристати на його софістику про соціально-економічні причини голодомору, а також на те, що концептуальну проблему цей вчений бачить у кінцевій цифрі жертв Голодомору – 3,9 мільйона осіб. У доповіді Андрія Бондарчука справедливо зазначено: «це – «окоп», з якого він «розстрілює» інші судження». Можливо, якби старійшина істориків С. Кульчицький чесно занатомізував бодай документальну книгу Софії Никифорівни Денисенко з Полтавщини «Тіні незабутих предків», у якій скрупульозно описано руйнацію більшовиками осердя нашої нації – села, генофонду української субстанції, послідовне винищення її родини – з 36 родичів залишилося лише п’ятеро, – він бодай би проаналізував інші фактологічні дані: знищено від 7 до 10 мільйонів українців.

Енн Епплбаум
Енн Епплбаум та її книжка «Червоний голод. Війна Сталіна з Україною» (Red Famine. Stalin’s War on Ukraine). © nationalreview.com

Так само у своїй новій книзі «Червоний голод. Війна Сталіна з Україною» (Red Famine. Stalin’s War on Ukraine) відома журналістка зі США, дослідниця історії Енн Епплбаум наводить багато прикладів того, що «жах і безумство панували у селах, трупи загиблих від голоду валялися без захоронення», однак знову наполягає на цифрі жертв – 3,9 мільйона. Пояснення очевидне: боронь Боже, щоб українські жертви переважили 6 мільйонів жертв Голокосту. Ми від усього серця співчуваємо цим жертвам, бо ще раніше зазнали тотального винищення, однак не можна абсолютизувати цю квазірелігію.

Павло Лисицький
Павло Лисицький і його книжка «Кров на наших руках?» © Kuba Ociepa / Agencja Gazeta

З цього приводу відомий польський журналіст і дослідник історії Павло Лисицький у ґрунтовному дослідженні «Кров на наших руках?» (Pawel Lisicki. Krew na naszych rekach? – Lublin, 2016. – 629 s.) дивується: «В очах речників квазірелігії Голокосту кожна спроба показу страждань євреїв в ширшому контексті, зазначення їх поруч масових злочинів ХХ століття і нарівні з ними – від геноциду Вірменів починаючи, через масові жертви великого голоду на Україні, геноцид Поляків у Генеральному Губернаторстві, на Волині і у Радянському Союзі, закінчуючи на масовій різанині у Руанді – є прикладом релятивізування… Нічого дивного, що при такому підході усі інші страждання і злочини, що мали місце під час страхітливих 30-50-х років минулого століття, бліднуть, втрачають свою зловісну силу, стають лише вступом, деколи тлом, а деколи периферіями чи маргінезом єдиної справжньої події, яка посутньо мала змінити і цілковито переосмислити духовний порядок світу» (с. 21-22);

2. Наші селяни споконвічно проживали у пречудових природних ландшафтах. Відродити село – колиску нації – найперший наш обов’язок. Йдеться не лише про спроможність України нагодувати нашим хлібом, олією, медом, іншими високоякісними продуктами сотні мільйонів людей на земній кулі, а й про генофонд, збереження родини, виховання дітей, проведення свят, плекання талантів, організації весіль, навчання, розвиток спорту. Тому (всоте нагадуємо) категорично не можна перетворювати нашу землю на товар. До того ж, «справжня земельна реформа, в тому числі аграрна, потребує прийняття юридично, економічно, екологічно і соціально обґрунтованих комплексних проектних рішень землевпорядного і архітектурно-будівельного прогнозування, планування та нормування конкретного простору життєдіяльності кожного громадянина, особливо господарів-землевласників» (Докладніше див.: Олександер Ковалів, д.е.н. Золоте правило земельної реформи: «сім разів відміряти, а один раз відрізати!…» // Дзеркало тижня. – 2018, 26 травня);

3. Щоб не знесилюватися духом, маємо «святую правду возвістить» (Тарас Шевченко), домогтися співпраці політичного ідеалізму і реалізму. А це означає втілення ідеалів українства: Україна без холопа і пана, «Обніміте найменшого брата» (Тарас Шевченко), подолання нелюдського ставлення людини до людини. Не маємо права допустити того, щоб примиритися з небуттям. Воно, небуття, – це життя, зведене до споживання, за якого речами і задоволеннями заповнюють зростаючу духовну порожнечу. Це блукання тіла, від якого відлетів дух. Як усі люди й народи, ми зобов’язані відчути споріднення найвищих ідеалів.

Йосип Лось, Мар’ян Лозинський

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(5 голосів)

Також буде цікаво: