Епічні герої живуть серед нас Історія Найактуальніше 

Епічні герої живуть серед нас

Унікальне листування Ігоря Ткаченка з Києва і Мар’яна Чури із селища Нижанковичі на Львівщині може слугувати прикладом того, що правдиві українські серця ніколи не припиняють свого життєдайного, оптимістичного, турботливого биття. Свого часу Микола Шлемкевич наголошував, що у добу поширеного пустомельства оригінальні думки й почини стають цілющою джерельною водою, яка збадьорює: крихта турботливості, нової, свіжої ідеї має завжди більшу ціну, ніж потоки перемелених фраз і накинутих формул, що ними скриті та явні вороги відволікають від творення своєї духовної сутності. Рівно ж сама мотивація цих листів є вельми повчальною.

Василь Барка у поезії «Скорбота», схиляючи до «лебединої, всевідважної совісті», яка покликана збудити «приспаний всесвіт», висловлював упевненість у тому, що «блискавка Господня зможеться роздерти огнем колодія-ножа печінку сатанинської звірюки і скремсати кайдани, що царівні-правді до кісток роз’їли руки». Не шукаючи тихого острова для свого сумління, двоє гарних, розумних, турботливих патріотів за Божими заповідями втілюють найвищий ідеал: СЛУЖИТИ!

Це подвижницьке листування упродовж 15 років підтверджує думку тих експертів-істориків, ретельних політиків, фахівців інших сфер, які наполягають на тому, що КРУТИ – ПЕРЕДОВСІМ ТРІУМФ, А НЕ ТРАГЕДІЯ. Адже самопожертвування крутян додало Центральній Раді дорогоцінного часу, що дав змогу в останній момент (проти ночі 9 лютого, коли уряд вже евакуювався зі столиці) укласти в Бресті мирний договір з німцями, які зобов’язалися вибити більшовиків з України; це реальний успіх, подібний до перемог Богдана Хмельницького під Пилявцями, Івана Виговського під Конотопом. Інша річ, що ми, українці, не вміємо користати з наших звитяг.


Ігор Ткаченко
Ігор Ткаченко (фото початку 1990-х рр.)

Ігор Ткаченко родом із села Білозір’я на Черкащині. Згодом батьки переїхали на Київщину в село Рудня, де вчителювали. «Матуся викладала українську мову й літературу у старших класах, тато – географію та історію в молодших класах. У 1943 році мама, хвилюючись за долю своєї старшої сестри Євдокії, у якої на той час на руках було п’ятеро дітей, пішки причимчикувала до Києва. Влаштувалася там на роботу, хоч не за фахом. Згодом одержала квартиру, привезла до себе тата, свою матусю Ірину та мене. Тут я закінчив середню школу, Київський інженерно-будівельний інститут, опісля багато літ пропрацював у проектному інституті «Союзгазпроект», тепер – «Укргазпроект», проектуючи різні системи газопостачання та газові мережі.

Матуся, хвалити Господа Бога, ще жива, здорова, має 81 рік. Тата у жовтні минулого року не стало, царство йому небесне, пішов від нас у віці 88 років. Великий був трудівник, майстер на всі руки. Я живу з 1959 зі своєю щирою, лагідною, вирозумілою дружиною Тетяною, з якою ми виховали двох синів: Андрія і Тараса, які вже одружені, мають свої сім’ї, діточок».

У першому листі до Мар’яна Чури, який ще раніше написав до Ігоря Ткаченка, розповівши про свого односельця героя Крут Григорія Піпського, музей у Добромильській школі, киянин І. Ткаченко, на квартирі батьків якого мешкав свого часу Григорій, пише далі:

Єдине збережене на сьогодні фото Григорія Піпського
Єдине збережене на сьогодні фото Григорія Піпського, яке той подарував сім’ї Ткаченків напередодні своєї загибелі

«Пане Мар’яне, наша сім’я схиляє голови перед Вами за подвижницьку працю у збереженні пам’яті героїв Крут, зокрема світлої пам’яті Григорія Піпського. Вашого листа я дав прочитати матусі, тітці Дусі, які були вкрай розчулені. Знову відновилися у нас спогади про ті часи, розмови про Григорія, діда Йосипа і бабуню Ірину. Знову я мав задоволення чути від тітки про те, що Григорій був дуже добрим, лагідним, дуже гарним, струнким, високим на зріст світловолосим юнаком (волосся хвилясте). За її твердженням, він був інтелігентною людиною, віруючим. Вона бачила, як Григорій молився, простоював перед іконами. Дуже гарно малював, майже як художник-професіонал.

Після поховання крутян, серед них і Григорія Піпського на Аскольдовій могилі, на квартиру нашу завітала дівчина на ймення Наталка Ковгаріна і відрекомендувалася як приятелька Григорія, натякаючи на взаємні симпатії та дружні стосунки між ними. Наталка попросила відшукати щоденник, що його вів Григорій. Тітка, на жаль, не змогла його знайти, але студентка медичного факультету Київського університету Святого Володимира справила на неї гарне враження своєю вихованістю і турботливістю. Потім деякий час вона мешкала на квартирі дідуся та бабусі, готуючи, між іншим, тітку Дусю до вступу у гімназію, що мало позитивний результат. Потім Наталка виїхала в інше місто. Тітка стверджує, що Григорій також вчився на медичному факультеті, бо «відпрацьовував в аптеці». Але це вимагає ретельної документальної перевірки.

Документи, що їх знайшли фахівці в архівах Києва, доводять лише те, що Григорій Піпський постановою засідання педагогічної ради від 1 вересня 1917 року був зарахований до 7-го класу Української гімназії імені Кирило-Мефодіївського товариства. Від’їжджаючи до Крутів, відчував, що вже не повернеться живим і говорив про це, прощаючись з дідусем і бабусею. Був він життєрадісним юнаком, його кохали і він кохав – це відчувалося».

Дякуючи Мар’янові Чурі за запрошення відвідати Добромиль, Нижанковичі та Мальговичі, де народився Г.Піпський, Ігор Ткаченко нагадує: «Мене завжди цікавили Галичина, Лемківщина, люди, що населяють ці регіони, події, що розгорталися там в часи між 1939 і 1956 роками. Це і героїчні бої УПА за волю України, і операція «Вісла». Ясна річ, не згасли зацікавлення подіями 1917–1920 років, пов’язані з моїм дідусем. Але до цього ще повернуся іншим разом. Обіцяю вислати світлину Григорія Піпського.

Водночас підберу деякі публікації до Вашого музею. Зі свого боку запрошую Вас до Києва. Ще раз сповіщаю адресу: 252050, Київ-50, вул. Миколи Пимоненка, будинок 3, кв. 84 (14 поверх). З даху будинку видно як на долоні увесь Київ, 5 церков та соборів».

8 червня 1995 р.

* * *

Мар’ян Чура
Мар’ян Чура (фото початку 1990-х рр.)

Мар’ян Чура народився у селі Мальговичі коло смт Нижанковичі Старосамбірського району на Львівщині (тепер село Мальговичі належить до Польщі, а Перемишльський район після війни ліквідований, оскільки Перемишль теж відійшов до Польщі). Після закінчення Львівського університету імені І. Франка у 1961 році працював вчителем хімії і біології Боринської СШ Турківського району. З 1962 по 1964 рік – у війську, очолював радіостанцію, «загоряв» на Кубі протягом декількох місяців. Знову школа, тепер у Добромилі. Категорично відмовлявся вступати у КПРС, хоч «світила» кар’єра директора школи. Відважно розвінчував облудну комуністичну пропаганду, зокрема щодо греко-католицької церкви.

Саме завдяки Мар’янові Чурі вдалося підготувати спогади про його земляка Григорія Піпського у газеті «За вільну Україну» ще у 1995 році, згодом передруковану в нашому журналі за березень 2009 року. Після листа Ігоря Ткаченка, опублікованого тоді ж, почалося регулярне листування двох українців, яких воістину можна назвати епічними героями, оскільки без демагогії служать своєму народові, відтворюючи правду нашої історії.

Тепер – слово панові Мар’янові.

«Ми у Нижанковичах продовжуємо відновлювати національно-патріотичні традиції. Товариство «Просвіта» проводить вечори до днів пам’яті Т. Шевченка, Л. Українки, І. Франка, інших славетних письменників, вчених, героїв Крут, воїнів УПА. Минулого року було відзначено 600-річчя від надання селищу Магдебурзького права.

Щоб відновити греко-католицьку віру, національні обряди, наша громада збудувала свою церкву – її освятив єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії Вороновський. Люди не рахувалися з часом, та найбільше трудилися на спорудженні храму пенсіонери Леонтій Ярема, Роман Шмигельський, Петро Береза, Тарас Красник, Святослав Бурковський, Петро Гиз, Остап Ярослав. Найбільше часу провів на будові місцевий дяк Павло Герчук». Додамо: також Мар’ян Чура.

На спорудженні храму Святого Священомученика Йосафата Полоцького
На спорудженні храму Святого Священномученика Йосафата Полоцького працював і Мар’ян Чура. Фото Павла Бішка (2009)

Саме завдяки йому вдалося зібрати дані про сім’ю Григорія Піпського. Його батька звали Іван, матір – Текля. Хоч вона була полячкою, але виховувала своїх дітей в українському національному дусі. Родина – багатодітна. У Григорія були: брат Гнат, який потім мешкав у Канаді, сестри Софія, Емілія, Марія, Галина. Деякі сестри поховані у Нижанковичах на цвинтарі на вул. Шевченка. Племінник і племінниця по одній із сестер живуть у Мальговичах. До виходу на пенсію племінник працював директором школи у селі Германовичі (Польща). Ще одна з племінниць живе у селі Новосади (раніше – Військо), до пенсії вчителювала, її чоловік – лісничий. Є ще племінниця, яка мешкає в Польщі, недалеко від Кракова, іноді приїжджає до Нижанкович, теж до родини Піпських.

Те, що герой Крут Григорій Піпський вчився у Перемишльській гімназії як син незаможного селянина і виходець з багатодітної сім’ї, засвідчує про його неабиякі здібності й наполегливість. Ця гімназія дала Україні багато особистостей, які прославили свій рідний край.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(1 голос)

Також буде цікаво: